Збурювання й обурення, якими кипіли серця від свідомості ганьби, лягавшого на вітчизну, зганьбовану завойовниками, туга й сум побачивши горя народного, відливалися в поетичній формі. Так з'являлися ці незвичайні вірші, часом записані на стіні будинків або на поруччях моста. Словом там, де поета охопило натхнення й де, переповнений їм, він проспівав свою прекрасну пісню.
В основі цих віршів не твереза й холодна думка(правда, варто обмовитися, що було чимало віршів, підказаних книжковою мудрістю, філософською й моральною доктриною), в основі їх - почуття. Причому почуття різні - радість серця побачивши щедрої весни, листя, квітів і сонця; його сум в осінній непогожий день, коли в душі, як і на небі, немає просвіту; туга за безповоротно минулою молодістю й радість від несподіваної зустрічі із другом... Нерідко - це тонкі емоції й часом ледь уловимі настрої, те підказані глибоко особистими переживаннями, те викликані подіями історичної важливості.
Підйом поетичної думки, що охопив Китай у восьмому й дев'ятому століттях, у десятому столітті пішов на спад. Не було вже великих імен і талантів, на сцену вийшли поети - епігони, яких захоплювала порожня гра гарних слів і звуків. На початку Сунськой династії певною популярністю в поезії користувалася псевдокласична школа “сікунь”, що зосередила свій інтерес на естетсько-формалістичному відборі лексики. Це школа вважала, що вона продовжує лінію танського поета Шан-іня, однак у дійсності її поети наслідували гірших сторін пізньої танськой поезії. Їхня творчість тяжіла до відірваного від життя, бездушною й бідною емоціями, чисто пейзажної лірики. Проти впливу школи “сікунь” у поезії виступив наприкінці десятого століття Ван Юй-чен. , а в одинадцятому столітті активну боротьбу з нею повели Мэй Яо-чэнь й Оуян Сю. Таким чином, сунскві поети, як у свій час і танскі, росли й удосконалювалися в боротьбі з формалістичним плином у поезії, що копіювали своїх попередників.
Час Танской і Сунской династій не пройшов дарма. Поети жившие в той період, залишили великий слід у мистецтві, а точніше, у поезії Китаю.
ВИСНОВОК
Вивчення Китаю почалося порівняно недавно, лише наприкінці XIX століття. Однак довгий час щира особа великої китайської культури, що викликає почуття найглибшої поваги, залишалося нерозкритим. У цей час гігант, що скинув із себе окови багатовікового рабства й досяг за короткі роки таких значних успіхів у багатьох областях, залучив до себе увага й велична історія, всеперемагаюча сила його древньої й самобутньої культури є як би ключем до сучасного Китаю. Достаток пам'ятників мистецтва, створених у стародавності й у пору розквіту середньовічної культури, воістину грандіозний, незважаючи на дивовижні втрати, країною. І в теперішній час кожного, хто побував у Китаєві, вражає відчуття стародавньої культури, що не втратила своєї життєвості, почуття ожилої історії, що сполучається з кипучої молодої й повної сміливих дерзань сучасним життям великого народу. Вивчення мистецтва Середньовічного Китаю на сьогоднішній час є дуже актуальним, адже у мистецтві Китаю є своя загадкова і дуже індивідуальна «родзинка» ,яка яскраво відрізняє його від мистецтв інших держав, і надає йому певної загадковості і неповторності. Мистецтво Китаю – це гармонійне світобачення , у якому поєднується людина і природа, і коли зануритись у цей загадковий світ надзвичайної краси, можна зрозуміти всю велич цього надзвичайного мистецтва.
Величезний, прекрасний і ще маловідомий нам світ культури Китаю доповнив собою й нескінченно збагатив наше подання про мистецтво. Китай сьогодні освоює колишні багато сторіч недоступним йому досягнення Заходу, і разом з тим він дбайливо зберігає ті цінності, які створені працею й талантом його народу. Сьогодення цієї грандіозної країни не можна зрозуміти, не знаючи її минулого.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Всеобщая история искуств. В 6т. –М.,1960-1965. 154-168 с.
2. Искуство:Большой энциклопедический словарь / под ред..
Е. Хачанян -М.: АСТ, 2001.68-85 с.
3. Мистецтво Китаю - М., 1988.72-98 с.
4. Виноградова Н.А. Мистецтво середньовічного Китаю - М., 1962.
254- 265 с.
5. Современный словар-справочник по искусству / Под. ред.
Пашаева А.А. –М.: АСТ, 1058-1075 с.
6. Виноградова Н.А. Китайський пейзажний живопис - М., 1972.
265-273 с.
7. Китайська класична поезія /под ред. А. Таранева
– М., 1996. 145-162 .с
8. Радянський енциклопедичний словник - М. 1984. 355- 368 с.
9. Традиционное искусство Востока: Терминологический словарь / Под. ред. Виноградовой Н. А. – М.: Эллис Лак, 1997. 123 с.
10. Безклубенко С. Д. Всезагальна історія та теорія мистецтв – К.:
Б. в.,2003. 135-142 с.
11. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. Вы. 1.:Страни Заподной Европы VII – XIII веков. М .: Искусство. 1989. 212-226 с.
12. Зайцев К. Г. Графика и архитектурное творчество. –М. : Стройиздат,1979. 102-115 с.
13. Кардовский Д. Н. Об искусстве. - М. :Академия художеств СССР,1960. 189-196 с.
14. Ильина Т.В. История Искусств. Западноевропейское искусство: Учебник –М.Ж Выс. Шк.,2002. 256-264 с.
15. Бакалова О.В. Искусство Китая. –М. : Академія художеств . 2003. 256-267 с.
16. Колыхин М.В. Скульптура Средневековъя. – М.: Искусство. 1999. 178-193 с.
17. Манько О.И.. Искусство фарфора / Под. ред. Макова О. Н . – М. 2002. 263-275 с.
18. Хвостина М. В. Китайская поэзия / под. ред. Илюшин Н. В. – М.
1993. 10-21 с.
19. Гупко В.В. Искусство ближнего и дальнего Востока / Под. ред.
Поляков А. П. Сальтанов М. О. – М. 2004. 326-354 с.
20. Гончар О. В. Гончар В.В. История искусства Китая - М. 1983.
98-114с.