Успіх боротьби з хуліганством в значній мірі залежить від правильного призначення покарання винному. Виходячи зі змісту ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.[138]
Мета покарання може бути досягнута при дотриманні певних правил його призначення. Ці правила викладені в ст.65 КК України, в якій сказано, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положень Загальної частини КК України;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.[139]
Характер суспільної небезпеки вчиненого злочину – це індивідуальна ознака конкретного злочинного діяння, яка характеризує вагу злочину певної групи чи певного виду. Так, характер суспільної небезпеки залежить від того, чи віднесено злочин до тяжких, чи до злочинів, які не являють великої суспільної небезпеки, наприклад, в ч.2 ст.11 КК України, в яку групу злочинів він включений в системі Особливої частини КК України.[140]
Так, особливо кваліфікуюче хуліганство, передбачене ч.4 ст.296 КК України, визнається згідно ст.12 КК України тяжким злочином, що являє за своїм характером велику суспільну небезпеку і вимагає застосування більш суворого покарання.
Ступінь суспільної небезпеки – це ознака, що характеризує конкретне злочинне діяння. Ступінь суспільної небезпеки, на відміну від становища, яке існувало за чинності КК України 1960 року, не включає суб’єктивну шкідливість діяння й означає лише його об’єктивну шкідливість.
Тому ступінь суспільної небезпеки діяння, яке визнається злочином, розкривається у ч.2 ст.11 КК України через узагальнене формулювання об’єктів кримінально-правової охорони, якими визнаються: 1) особа (фізична чи юридична); 2) суспільство; 3) держава, – і через два різновиди наслідків посягання: 1) реальне заподіяння істотної шкоди; 2) створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди.[141]
Однакові за характером суспільної небезпеки злочини можуть відрізнятись за ступенем суспільної небезпеки. Так, наприклад, хуліганство, поєднане з нанесенням середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, охоплюються однією і тією ж кваліфікацією за ч.3 ст.296 КК України, хоча ступінь їх суспільної небезпеки є різним і має бути врахований судом при визначенні конкретної міри покарання.
При визначенні конкретного покарання суд має врахувати особу винного, так як обставини, що її характеризують, мають дуже важливе значення. Особа винного – поняття широке, яке виражає сутність особи, складний комплекс ознак що його характеризують, властивостей, зв’язків і відносин, його моральний та духовний світ, взяті в розвитку, у взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами, які в тій чи іншій мірі вплинули на скоєння злочин. Врахування особи винного означає всі ті обставини, щ стосуються особи, які обумовлюють вчинення нею злочину – її характеру і ступеня суспільної небезпечності, крім обтяжуючих і пом’якшуючих обставин.[142]
Встановлені по справі дані, які негативно характеризують підсудного (зловживання спиртними напоями, погане ставлення до праці, порушення громадського порядку тощо) підлягають врахуванню при призначенні покарання, оскільки вони відносяться до особи винного, а не до обтяжуючих відповідальність обставин, вказаних в ст.67 КК України.
При призначенні покарання суд зобов’язаний врахувати обставини справи, які пом’якшують і обтяжують відповідальність. Ці обставини тим самим дають підстави для вибору законного, обґрунтованого, гуманного, індивідуалізованого і справедливого покарання.
Під пом’якшуючими і обтяжуючими обставинами прийнято розуміти різного роду фактори, які стосуються особи винного і злочину, який вчинено, та які відповідно зменшують чи підвищують суспільну небезпеку злочину і злочинця, а відтак і ступінь його відповідальності.[143]
Наявність пом’якшуючих обставин дає суду право:
1) призначити покарання ближче до нижньої межі санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин;
2) при наявності альтернативної санкції – призначити менш тяжкий вид покарання з тих, які в даній санкції передбачені;
3) в силу статті 69 КК України, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин;
4) перейти, керуючись ст.69 КК України, до іншого більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин;
5) на підставі ст.69 КК України, не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове;
6) звільнити від відбування покарання з випробуванням;
При наявності обтяжуючих обставин, суд вправі:
1) призначити покарання у вигляді максимуму чи близько до максимуму санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин;
2) при альтернативній санкції – призначити більш тяжкий вид покарання з тих, які в даній санкції вказані;
3) виключити перехід до іншого, більш м’якого покарання, що в санкції не передбачене;
4) виключити звільнення від відбування покарання з випробуванням;
Проаналізована мною слідчо-судова практика свідчить про те, що найбільше в справах про хуліганство зустрічаються такі пом’якшуючі обставини, як: добровільне відшкодування завданого збитків; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; вчинення злочину неповнолітнім; щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину.
Добровільне відшкодування збитків полягає у тому, що винний добровільно, в результаті усвідомлення своєї неправильної поведінки відшкодовує потерпілому чи організації нанесені хуліганськими діями збитки. Таке відшкодування шкоди може мати місце як одразу ж після вчинення злочину, так і до чи в ході судового розгляду, але до винесення судом вироку.
Під сильним душевним хвилюванням, викликаним неправомірними або аморальними діями потерпілого, розуміються сильні, такі, що швидко виникають та бурхливо протікають, короткочасні стани психіки винного, причиною яких була неправомірна або аморальна поведінка потерпілого.[144] Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, вважається пом’якшуючою обставиною, якщо:
1) стан сильного душевного хвилювання у винного мав місце під час вчинення ним злочину;
2) такий стан був викликаний неправомірними або аморальними діями іншої особи (осіб), наприклад, фізичним або психічним насильством, образою, іншим приниженням честі і гідності винного тощо;
3) злочин винним вчинено по відношенню саме до тієї особи, неправомірні або аморальні дії якої викликали у винного стан сильного душевного хвилювання.
Вчинення злочину неповнолітнім може бути визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, тоді, коли злочин вчинено особою, яка до його вчинення не досягла 18-річного віку. Визначення цієї обставини пом’якшуючою ґрунтується на тому, що неповнолітнім властиві недостатня вольова та інтелектуальна зрілість, нестриманість емоцій, імпульсивність поведінки, які не завжди дають їм можливість у складних життєвих ситуаціях правильно визначити свою поведінку, дати їй належну з правової точки зору оцінку.[145]
Щире каяття має місце в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненому злочині, дає своїй поведінці належну оцінку і дійсно готова нести передбачену законом відповідальність. Щиро розкаятись винний може як на стадії попереднього розслідування, так і під час судового розгляду.
Сприяння розкриттю злочину полягає в тому, що винний надає допомогу правоохоронним органам або органам правосуддя в з’ясуванні тих обставин вчинення злочину, які мають істотне значення для повного його розкриття.Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.[146]
Серед інших пом’якшуючих покарання обставин, що найбільш часто зустрічаються в судовій практиці про хуліганство, є наступні: подання щодо особи виключно позитивних характеристик, поганий стан здоров’я, наявність на утриманні непрацездатних членів сім’ї, добровільна праця по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, притягнення до кримінальної відповідальності вперше.
Обставини, що обтяжують відповідальність особи, наведені в ст.67 КК України. Перелік цих обставин є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (наприклад, невизнання підсудним своєї вини, невідшкодування шкоди тощо).[147]