Як додаткові факультативні об’єкти часто виступають особистість, здоров’я особи, навколишнє середовище, власність, авторитет органів державної влади, громадська безпека. Однак, при вчиненні хуліганства, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, здоров’я потерпілого, яке зазнає шкоди або ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках застосування хуліганом зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, є додатковим обов’язковим об’єктом такого посягання.[31]
Отже, з усього вище викладеного можна зробити висновок, що родовим об’єктом хуліганства є громадський порядок у тій його частині, яка забезпечує спокійні умови суспільно корисної діяльності, побуту та відпочинку людей (громадський спокій). Це також є основним безпосереднім об’єктом хуліганства, тобто родовий та безпосередній об’єкти хуліганства збігаються. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, її особистість, власність, навколишнє середовище. При особливо кваліфікованому складі хуліганства (ч.4 ст.296 КК України) додатковим обов’язковим об’єктом є також здоров’я особи, яке зазнає шкоди чи ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках використання хуліганом зброї або інших предметів, спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень.
1.2 Об’єктивна сторона хуліганства
Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови, пов’язані з цим посяганням.[32] Тобто, об’єктивна сторона – це те, в чому злочин має зовнішнє вираження. Об’єктивна сторона має значення для оцінки суспільної небезпеки злочину.[33]
Об’єктивна сторона хуліганства в КК України не конкретизована. Аналіз диспозиції ст.296 свідчить, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння.[34]
Хуліганство полягає у вчиненні активних дій. Підставу для такого висновку дає аналіз диспозиції ч.1 ст.296 КК України. В теорії ж кримінального права відзначається, що при утриманні від вчинення конкретної дії неможливо спричинити значну шкоду громадському порядку (І.М.Даньшин). Однак, така позиція і закону, і теорії видається щонайменше спірною, поза межами кримінально-правового регулювання залишаються, наприклад, випадки невтручання в роботу технічних систем, поведінку тварин, якщо це порушує спокій, права громадян.[35]
Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
З об’єктивної сторони склад хуліганства є формальним, так як цей злочин вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій, вважає П.С.Матишевський, стверджуючи, що для складу хуліганства не вимагається настання шкідливих наслідків. Сам факт грубого порушення громадського порядку утворює закінчений злочин. Шкідливі ж наслідки, що настали, свідчать про підвищену суспільну небезпеку.[36] В той же час, І.М.Даньшин, М.Л.Наклович вважають, що необхідною ознакою об’єктивної сторони хуліганства є наслідки. Слово «порушення», яке дається у визначенні хуліганства (ч.1 ст.296 КК України), вони трактують як таке, що свідчить про наслідки, необхідні для складу хуліганства.[37] З моєї точки зору, законодавець слово «порушення» застосовує не для того, щоб вказати на наслідки хуліганських дій, а для того,щоб визначити дії, які слід кваліфікувати як хуліганство.
Слід зазначити, що ст.296 КК України значно звужує поняття кримінально караного хуліганства порівняно з ст.206 КК України 1960 року. Чинний КК декриміналізує дії, які за КК України 1960 року карались як просте хуліганство, яке за змістом не відзначалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Особлива зухвалість, як і винятковий цинізм із кваліфікуючих ознак хуліганства перетворились у його альтернативні конститутивні (конструктивні), тобто обов’язкові ознаки.[38]
Законодавством не визначений перелік хуліганських дій. І це неможливо зробити, так як за своїм характером хуліганські дії досить різноманітні. В зв’язку з цим, в юридичній літературі пропонуються різні класифікації хуліганських проявів.
Так, П.С.Матишевський та І.М.Даньшин ділять останні на три групи. До першої групи відносяться ті злочинні діяння, які виражаються тільки в порушенні громадського порядку без безпосереднього зв’язку з посяганням на особу чи майно. Такі дії можуть виражатись, наприклад, в штучному створенні шуму, аморальних вчинках і т.п. Другу групу становлять діяння, що порушують громадський порядок і одночасно супроводжуються посяганням на особу. В таких випадках хуліганство вчиняється шляхом образи, нанесення ударів, побоїв, спричинення тілесних ушкоджень. Третя група включає в себе діяння, що виявляються не лише в порушенні громадського порядку, а й у посяганні на власність, наприклад, підпал, руйнування тощо.[39]
П.І.Гришаєв, наприклад, об’єднує другий і третій елементи, що виокремлює П.С.Матишевський.[40] Необхідно зауважити, що хоча запропоновані класифікації хуліганських дій і мають певне теоретичне значення, вони все ж носять умовний характер, так як хуліганські дії дуже часто виражаються в порушенні громадського порядку, що супроводжується посяганням на особу чи власність. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушенняі громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.[41]
Кримінально караним є грубе порушення громадського порядку. Термін «грубе» є оціночною категорією, його предметний зміст залежить від конкретних обставин вчиненого винним діяння. Грубість такого порушення відображає його ступінь, серйозність.
В юридичній літературі з цього приводу є різні думки. Так, наприклад, П.С.Матишевський під діями, що грубо порушують громадський порядок, розуміє таку поведінку винного, яка створює загрозу нормальній діяльності установ, підприємств, здоров’ю, життю людей, або викликає тривогу у громадян за недоторканість їх прав та інтересів.
М.Т.Куц, В.Т.Калмиков вважають, що під грубим порушенням громадського порядку потрібно розуміти лише таке порушення правил поведінки в суспільстві, що спричиняє чи може спричинити суттєву шкоду нормальній діяльності організації, а також правам та інтересам громадян.[42]
На мій погляд, більш правильною є друга точка зору, хоча вона і неповно розкриває поняття грубого порушення громадського порядку, адже при кваліфікації і встановленні ступеня суспільної небезпеки хуліганства вирішальним є не можливість спричинити шкоду суспільним відносинам, а реальне спричинення шкоди.
Крім того, грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.[43]
Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Закон не розкриває змісту особливої зухвалості. Як і винятковий цинізм, особлива зухвалість є поняттям оціночним. Правильний висновок про наявність або відсутність особливої зухвалості хуліганства вимагає детального аналізу всіх обставин справи в кожному конкретному випадку.
Зухвалість в загальноприйнятому значенні – це недоречна сміливість і буйність, образлива грубість.[44] Але ознакою злісного хуліганства є не просто зухвалість, а особлива зухвалість.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» у абз.1 п.5 зазначає, що «за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла».[45]
Судова практика хуліганством за ознакою особливої зухвалості визнає хуліганство, вчинене у присутності великої кількості людей, пов’язане із приниженням національної гідності, насильством і знищенням майна, з демонстрацією вогнепальної зброї, безцільною стріляниною у повітря, вбивством у громадських місцях тварин.[46]
Щодо вирішення питання про наявність чи відсутність особливої зухвалості в хуліганських діях винних, що виразилось в насильстві над потерпілим, в юридичній літературі існують такі думки. Наприклад, С.С.Яценко вважає, що нанесення тілесних ушкоджень, що не потягнули розладу здоров’я, не може розглядатись як хуліганство.[47]