В 1608 році, коли значна частина Війська Запорізького була із Лжедмитрієм Другим під Москвою, Сагайдачний потай вийшов із Січі, підступив до міцного Перекопу і, виманивши татарське військо у степ, розгромив його, а саме місто спалив.
Подальші роки козаки були захоплені походами в Московщину. Польський уряд заохочував їх до походів і не чинив перешкод до переходу селян у козаки. Через таке становище кількість козаків почала швидко зростати.
Повернувшись з Московщини в Україну, козаки знову повернулись до своїх попередніх походів на Крим і Туреччину. В 1612 році під проводом Сагайдачного козаки пробрались Дніпром і його широким лиманом в Чорне море і провели ряд погромів серед турецького населення, після чого мали намір йти на Волощину. Дізнавшись проще, польський король Сигизмунд НІ направив у 1613 році козакам універсал з вимогою негайно залишити свої задуми і не турбувати своїми набігами ні турків, ні волохів. Однак у 1613 році ще два рази були в Чорному морі і наробили багато "шкод татарам, разорив несколько городов в Херсонесе таврическом ".
На початку 1614 року Сагайдачний прибув до Києва і взявся до спільної праці зі своїми земляками-галичанами: Нлетенецьким, ігуменом Києво-Печерського монастиря, та Борецьким вченим зі Львова. Вони придбали монастирським коштом друкарню Балабанів, де згодом, року 1615-го видрукували в Києві першу книжку, а далі заснували Київське українське братство на зразок Львівського. До того братства почали приписуватися всі свідомі українці, що мали на меті боротьбу з польщизною приписався до братства і Сагайдачний, а слідом за ним-і все Запорозьке Військо, так що братство в Києві, спираючись на козаччину, стало на міцний грунт.
А під осінь 1614 року Сагайдачного знову викликали на Січ, бо там сталася тяжка пригода: січове товариство по весні вийшло в море і попало в сильну бурю. Багато чайок затонуло та порозбивалося об турецькі береги. Щоб врятувати тих козаків, що залишились живими, Сагайдачний спорядив в морський похід 40 чайок і, перепливши з двома тисячами козаків Чорне море впоперек, напав, на турецьке місто Трапезунт. Тут на козаків ніхто не сподівався, бо вже три століття, як туркина південному березі Чорного моря не бачили жодних ворогів. Зруйнувавши Трапезунт, запорожці попливли понад берегом на захід сонця, руйнуючи на шляху всі міста, і скрізь підбираючи захоплених турками в неволю товаришів.
Ті, що прилучалися, показували, як краще нападати на турецькі замки. Так запорожці дійшли до найбагатшого на цьому березі турецького міста Сінопа. Напавши на Сіноп, запорожці здобули замок, спалили турецькі кораблі та галери, що були в затоці, й, забравши на свої чайки великі скарби й багато визволених невольників, попливли до Дніпра.
Звістка про сплюндрування Сінопа розлютила султана. Візир послав кораблі й сандали з яничарами до Очакова, щоб перестріти Отам запорожців. Турецький флот справді встиг туди раніше за козаків, та Сагайдачний довідався про це і, щоб якось вбрати турків у шори, поділив свої чайки надвоє: з однією половиною він пристав до Кінбурнської коси, що проти Очакова, й почав перетягати чайки через прогноїнські озера до лиману; другу половину послав пробиватися в лиман серед ночі повз турецькі кораблі.
Тільки на цей раз запорожців дуже пильнували і турки, і татари; на тих козаків, що перетягли чайки через Прогноїнські озера, напали татари й засипали їх стрілами. Козакам довелось відбиватись, та все-таки вони хоть втратили кілька десяток товаришів, а таки пробилися до лиману й попливли в напрямі Дніпра. Ті ж запорожці, що йшли водою, хоч і щасливо минули турецькі кораблі, та турки світом їх помітилий, наздогнавши, почали громити з гармат. Все-таки й ці козаки пробилися до Дніпра, туркам пощастило тільки потрощити гарматними кулями одну чайку та взяти з неї в полон двадцять запоржців. Тих знедолених вояків турецький султан послав до Сінопа, і їх було замучено на смерть задля втіхи сінопських турків.
Після нападу запорожців на Сіноп і Трапезунд султан пригрозив королю Жигмонту, що сам піде з військом на Україну та Запорожжя, щоб винищити козацтво. Польський уряд збентежився цими погрозами й почав навіть збирати військ, та запорожці на те не зважали й напровесні року 1615-го знову вийшли із Сагайдачним у Чорне море вже на восьми десятках чайок.
Цим разом маючи під рукою 4000 козаків, Сагайдачний замислив запалити самий Царгород. Несподівано запорожці підпливли до Босфору; діставшись до самого Царгорода, запалили його передмістя Архіокой та Мізовню разом усіма портовими будівлями й почали грабувати заможних турків. Султан, що саме тоді перебував на ловах, своїми очима бачив ту пожежу й чув пальбу запорожзьких мушкетів. Страшенно розгніваний, помчав він верхи у Царгород і звелів вислати на козаків усі свої кораблі й галери наказавши потопити козацькі чайки, а козаків привести до нього бранцями. Султан Осман хотів власноруч мордувати запорожців, та тільки це йому не вдалося, бо налякані козаками яничари не бажали сідати на кораблі, а доки їх позаганяли киями, козаки із здобиччю, пливли вже Чорним морем.
Через кілька днів навпроти Дунайського гирла турецькі галери почали-таки наздоганяти козаків, але те вийшло їм на лихо; побачивши ще здалеку погоню, запорожці весь день налягали на всі весла, чимдуж: поспішали на північ; коли ж увечері сутеніло, вони підпустили турків ближче; а як стало зовсім темно, вони повернули свої чайки на ворогів і, оточивши турецькі галери з усіх боків, пішли на них штурмом. На деякі галери козаки закидали залізні гаки з линвами й лізли по них на судна, інші галери вимащували дьогтем і підпалювали; треті прорубували дірки у боках і топили їх. Врешті дуже мало турецьких галер урятувалося й втекло до Царгорода; останні або ж були потоплені, або попалені запорожцями, а кілька вцілілих галер, що їх захопили козаки, вони пригнали до Очакова і вже там спалили на очах у турків. Усіх яничарів, що перебували на галерах, запорожці повикидали в море або повбивали; пашу ж, що керував флотом, забрали пораненим у бранці, та тільки скоро помер.
Наступної весни року 1616-го турецький султан, сподіваючись нового нападу козаків, завчасно послав під Очаків цілий флот, щоб не пускати запорожців на море. Сагайдачний справді-таки налагодив новий похід. І на цей раз узяв козаків багато, як ніколи, аж 700 на півтораста чайках. З такою великою силою він сміливо напав на турецький флот, і хоч турецького війська на галерах було далеко більше, ніж на чайках козаків, він розгромив турків. Паша турецький Алі з кількома галерами втік, а десятка півтора суден та біля сотні сандалів запорожці захопили.
На цей раз Сагайдачний не звелів ні топити, ні палити галер, а, обсадивши їх запорожцями та визволеними невольниками, прилучив до своїх чайок. Випливши в море, напав на турецьке місто в Криму Кафу (тепер Феодосія).Навкруг того міста стояли міцні замки й фортеці, збудовані ще Італійцями;турки захопивши в них чорноморські міста, ще дужче зміцнили Кафу і обладнали її гарматами.
За часів Сагайдачного Кафа була найголовнішим невольницьким ринком на всі землі, що оточували Чорне й Середземне моря. До цього міста приганяли татари з України, Польщі, Литви, Московщини велику кількість народу, деколи по кілька com тисяч, продавали їх тут у неволю купцям, що приїздили сюди морем із Царгорода та інших міст.
Цих невільників і прибув визволяти Сагайдачний. Добуті біля Очакова турецькі галери з гарматами були використані в штурмі й за допомогою них запорожці за кілька днів здобули Кафу, побили й вигукнули 14000 бусурманів, визволили й забрали на галери й чайки велику кількість невільників зі всіх земель, і всяких скарбів, щасливо вернулися на Січ.
Велика радість була по всій Україні й по сусідніх землях, коли до рідних осель повернулися батьки, сини і дочки що були вже оплакані; слава про Сагайдачного розійшлася по всьому світу.
Енергійний козацький гетьман і після цього не сидів довго на Січі, а як тільки минули ясні та гарячі ночі, знову опинився із Запорожцями на Чорному морі. І почав вдруге руйнувати малоазіатський берег. Налетіло тоді на козаків шість великих турецьких галер і чимало менших, та Сагайдачний їх розбив, а три великих галери потопив. Довідавшись ще від турецьких бранців, що султан послав увесь свій флот до Очакова, щоб там перестріти запорожців, Сагайдачний повернув із Трапезунта на необоротний Царгород і, наробивши там шкоди і нагнавши на турків страху, повів козаків додому не повз Очаків а морем на Тамань а звідти перейшов Азовське море й піднявшись у степ чи річкою Бердою чи Молочною, перетяг чайки на Кінські Води й виїхав до Великого Лугу.
Тут козакам трапилась несподіванка. Турецький паша Ібрагім, якого послав султан під Очаків стерегти козаків, очікуючи від султана кари за те, що не вловив їх, піднявся на сандалах та човнах угору Дніпром аж до Запорозької Січі, тобто до острова Базавлуцького. На Січі тоді було біля трьохсот козаків, придатних гармат на Січі теж не було, їх забрали на чайки. Запорожці, не маючи чим обороняти ся, засіли в плавнях. Паша Ібрагім без перешкоди зайшов у табір спалив курені й церкву.
Зруйнувавши Січ, Ібрагім, побоюючись зустрітися із Сагайдачним на Дніпрі й надумавши
повернутись до Очакова через Крим, поплив у Кінські Води, та біля Великого Лугу якраз і натрапив на запорожців, що верталися із Сагайдачним на Січ. Зчинилася кривава битва, яка скінчилася тим, що козаки оточили турків з усіх боків і винищили всіх до одного.
Наблизившись до Січі й побачивши, що вона зруйнована, Сагайдачний не захотів наново будуватися на Базавлуцькому острові, бо він був невеликий і щодалі дужче змивався Чортомликом. Січі було так тісно, що під час великих негод козаки му сіли переїздити на берег.
За згодою товариства Січ перейшла на острів Хортицю, де було просторіше для козаків. Однак пробула Запорізька Січ на Хортиці недовго, всього сім або вісім років, бо коли після смерті Сагайдачного почалися війни з Польщею і кількість Війська Запорізького зменшилася, воно перейшло Січчю на стародавнє своє місце-захований лиманами та плавнями острів Буцький або Томаківку.