регистрация / вход

Кримінологія як наука

Визначення поняття, предмету, завдань та основних функцій кримінології як юридичної науки. Вивчення особистості злочинця і законослухняного громадянина. Характеристика асоціального та антисоціального, насильницького та "випадкового" типів правопорушника.

Зміст

1. Поняття, кримінології як науки, її предмет

2. Особистість злочинця

Список використаних джерел

1. Поняття, кримінології як науки, її предмет

Жодна ідея не дістає свого розвитку, якщо немає відповідних суспільних умов і потреб. Кримінологія як галузь наукових знань виникла у XIX столітті на базі кримінального права. Її поява була пов'язана із загостренням соціальних суперечностей, що призвело до різкого зростання злочинності. За цих умов наука, яка пояснювала злочинність, почала набувати все більшого значення. Проблема злочинності й нині є однією з найактуальніших. Довкола неї точиться чимало спорів.

Етимологічне слово "кримінологія" означає вчення про злочин. Проте згодом це поняття набуло ширшого значення, і сьогодні воно означає науку про злочинність. У зарубіжній літературі, поряд з терміном "кримінологія", зустрічаються й інші — "кримінальна соціологія", "кримінальна біологія", "кримінальна етимологія", "соціологія злочинності", "кримінальна антропологія" тощо. У вітчизняній науці вживається лише термін "кримінологія".

Межі кримінології часто пов'язують з її предметом і фактично зводять до переліку його складових частин. Разом з тим такий підхід є недостатнім, оскільки, незважаючи на вагомість предмета, визначення науки має містити у собі повнішу її характеристику, вказуючи, зокрема, на місце науки в загальній системі знань, методологічні підходи до об'єкта дослідження, на кінцеву мету та завдання наукових пошуків.

Вітчизняну кримінологію можна охарактеризувати як комплексну науку про злочинність, її детермінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця і жертву злочинів, а також про засоби протидії злочинності та іншим, тісно пов'язаним з нею, антисоціальним явищам [3, с. 64].

Отже, кримінологія, як і будь-яка наука, вивчає закономірності певних явищ і на цій основі вирішує завдання бажаного впливу на них.

У процесі розвитку вітчизняної кримінології пропонувалися різні визначення її поняття і предмета. В перших підручниках з кримінології останню розглядали як науку про стан, динаміку, причини злочинності, методи її вивчення, шляхи і засоби боротьби з нею.

П. І. Гришаєв вважає, що кримінологія — це наука, яка "досліджує сферу суспільних відносин, що виникають у зв'язку з існуванням злочинності як відносно масового соціального явища класового суспільства". Є й низка інших визначень, які мають право на існування. Проте дефініція кожної науки має містити у собі якості, властиві саме цій науці. Тому, як справедливо вказують автори "Курсу радянської кримінології", немає потреби включати у поняття кримінології положення, які є загальними для всіх наук (наприклад, що це відносно самостійна система знань і в той же час її складова, особлива форма діяльності людей, що об'єднує вчених і наукові заклади тощо).

Кримінологія є однією із суспільних наук, яка посідає місце на межі філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях "злочин" і "злочинець", що відрізняються від адміністративно-правових понять — "правопорушення", "правопорушник". Профілактика злочинів теж має правову основу.

Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить також у сфері соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правовою, а соціолого-правовою наукою. Проте невірним буде вважати кримінологію лише соціологічною наукою, як це робить О. Б. Сахаров. Обґрунтовуючи свою позицію з цього питання, він пише: "Той факт, що кримінологія використовує кримінально-правові поняття і категорії і певною мірою ґрунтується на них, не доводить юридичний характер цієї науки. Правові поняття і категорії покладені, наприклад, в основу судової статистики, яка не є юридичною наукою". Більшість вітчизняних вчених не поділяє цього погляду і вважає кримінологію соціолого-правовою наукою [4, с. 84].

У процесі розвитку кримінології було окреслено її предмет, до якого нині входять чотири основні елементи:

1) злочинність як соціально-правове явище;

2) особа злочинця;

3) причини та умови (детермінанти) злочинності;

4) попередження злочинності.

У науковій літературі зустрічаються й інші визначення предмета кримінології. В деяких працях воно дається ширше, в інших — вужче. Це пов'язано з тим, що предмет будь-якої науки — не застигла матерія. Він змінюється з розвитком самої науки, уточнюється, доповнюється новими елементами. Подібна еволюція помітна і, зокрема, на проблемі особи злочинця, яка виокремилася в самостійну частину предмета кримінології лише на останніх етапах її розвитку. Те саме можна сказати і про віктимологію — частину кримінології, яка вивчає властивості жертв злочинів, без чого розуміння злочинності та її детермінант було б неповним.

Розходження у трактуванні предмета кримінології викликані різним розумінням суті предмета науки, ототожненням його з її змістом, завданнями тощо. Показовим тут є погляд, згідно з яким "все, що вивчає та чи інша наука, входить до її предмета". При такому підході предмет кримінології визначається дуже широко, фундаментальні проблеми стають поряд з другорядними.

Для глибшого усвідомлення цього питання доцільно зіставити предмет кримінології з її об'єктом. Розмежування цих категорій є важливим теоретико-пізнавальним принципом у методології комплексних досліджень, бо "... все те, що пізнається, є об'єктом дослідження, оскільки воно ще не пізнане і суперечить знанню. Ті самі речі, явища, процеси, їх сторони і відношення, оскільки вони вже відомі, зафіксовані з певної сторони в тій або іншій формі знань, "дані" у ній, але підлягають подальшому дослідженню, є предметом... Предмет обумовлюється об'єктом і є його стороною, зафіксованою у певній формі. У такому об'єктивному вигляді він протистоїть людині та її знанням" [2, с. 19].

Таким чином, об'єктом кримінології є специфічне явище — злочинність та особливі форми реакції на неї, які полягають в усуненні детермінант злочинності. Предметом кримінології є конкретні сторони і прояви цього об'єкта. При цьому проблеми, що вивчаються кримінологією, з погляду їх значимості для науки і практики, не рівнозначні. Одні з них є центральні, створюють основу предмета кримінології або його "ядро". Інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою або засобом глибокого і всебічного пізнання цього предмета. Розглянемо докладніше ці моменти.

1) Головним елементом предмета кримінології є сама злочинність як історично мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія. Правопорушення, які не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (наприклад, пияцтво, проституція), розглядаються кримінологією як "фонові" явища.

2) Іншою важливою складовою предмета кримінології є особа злочинця, яка виступає як система демографічних, соціально-рольових, психологічних, кримінально-правових властивостей суб'єктів злочинів. Зазначимо, що злочин — це акт вольовий, свідомо обраний, результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочину, потрібно розкрити механізм злочинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на вчинення злочину [1, с. 35].

3) Детермінанти злочинності, або криміногенні фактори, є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, політичних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють (детермінують) злочинність. Детермінанти вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4) Протидія злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопорушень. Деякі дослідники, розглядаючи злочинність як соціальне явище, вказують, що головним у боротьбі з нею є прогресивні соціально-економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення мають і спеціальні кримінологічні заходи запобігання тим чи іншим злочинам, які застосовуються правоохоронними органами і громадськими формуваннями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те цінне, що накопичене з проблеми протидії злочинності іншими науками, і дає цілісне знання про весь цей процес.

Звичайно, розглянуті вище основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв'язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Коротко розглянемо їх.

1) Прогнозування розвитку злочинності, а також планування протидії їй. Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування та планування цього процесу. Тому ця проблематика має бути включена в предмет кримінології [5, с. 62].

2) Кримінально-правова статистика є основою аналізу стану злочинності, допомагає правоохоронним органам та суспільству правильно організувати роботу у справі боротьби зі злочинністю.

3) Методика вивчення злочинності. При проведенні кримінологічних досліджень використовують методи з інших наук — соціологічні, статистичні, математичні, психологічні, пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається. Це дає змогу глибше проникнути у суть досліджуваних явищ та успішно вирішувати поставлені завдання.

4) Супутні злочинності негативні соціальні явища. Ці прояви в кримінології іменуються "фоновими", а в соціології — "асоціальними". Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки їх вплив на злочинність великий. Крім того, попередження злочинів є найефективнішим тоді, коли воно починається на стадії дозлочинної асоціальної поведінки.

5) Жертва злочину. Її вивчає віктимологія — самостійний напрям кримінологічних досліджень. До недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Разом з тим є друга сторона злочину — потерпілий. Саме він взаємодіє зі злочинцем, а тому ця проблема становить неабиякий інтерес для кримінологів.

6) Суїцидальна поведінка. Деякі вчені виступають проти включення цього питання до предмета кримінології, проте є і протилежні думки. На наш погляд, ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

Основними завданнями кримінології є:

здобуття достовірних знань про злочинність;

виявлення факторів (чинників), які її детермінують (обумовлюють);

встановлення процесу формування особи злочинців та жертв злочинів;

розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочинній поведінці окремих осіб.

З цих завдань випливають такі функції кримінології:

а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціальної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їх властивості і ознаки, дає їх науковий опис;

б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об'єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення;

в) прогностична. Вивчаючи закономірності розвитку кримінологічно значимих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;

г) практично-перетворювальна. Кримінологічні пояснення і прогнозування так чи інакше підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з протидією злочинності. Тому боротьба зі злочинністю ніби фокусує всі інші проблеми кримінології. У цьому полягає практично-перетворювальна функція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони слугують для суб'єктів профілактики злочинів керівництвом до дій [1, с. 38].

2. Особистість злочинця

Аналіз зарубіжної та вітчизняної психологічної і криміналістичної літератури показує, що питанню вивчення особистості злочинця приділяється досить велика увага.

Лише за останнє десятиліття XX ст. з цієї проблематики у світ вийшло декілька монографій, чимало статей в наукових збірниках, захищена низка кандидатських та докторських дисертацій (праці українських сучасних криміналістів: О.М. Бандурка, В. О. Соболева, А.Г. Флорова, О.Г. Кулик).

Як сприймати поняття "особистість злочинця"? В окремому правопорушнику не можна абсолютизувати які-небудь злочинні його особливості. У той же час у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін "особистість злочинця".

Злочинець - це особа, яка здійснила злочин і визнана винною в результаті судового розгляду.

Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості з соціальним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства чинять зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину з середини. Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, тобто зовнішні, умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній зміст. Тому особистість злочинця не просто відображає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.

У психіці людини не існує якихось особливих "злочинних рис". Ще великий психолог ХІХ-ХХ ст. А. Ф.Лазурський у своїх працях підкреслював, що викривлений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини [3, с. 66].

Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дозволяє спеціалістам зробити висновок про те, що злочинці гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп - сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Злочинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними рисами" їх психіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності і невпевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, - свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін.).

Отже, відмінність злочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками індивіда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості і соціального середовища, їх взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки.

У типології особистостей злочинців виділяють: загальний тип злочинця; особистість злочинця певної категорії; особистість злочинця певного виду. Ці градації відносяться між собою як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючи злочинця, юридичні працівники вивчають його індивідуальність (одиничні, неповторні риси), його особливі риси (ті риси, які притаманні, наприклад, шахраям чи учасникам розбійних нападів) і загальні риси (ті риси, які наявні майже в усіх представників злочинного світу) [4, с. 76].

Типологія особистості злочинців проводиться на кількох підставах: в залежності від ціннісно-орієнтованої деформації особистості, за змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості і на психорегулятивній підставі.

Асоціальний тип злочинця (менш злісний) відзначається несформуванням у людини позитивних ціннісних орієнтацій, позитивних соціальних установок, які не лише б чинили вплив на його поведінку, але й утримували від можливої протиправної поведінки в складних, часом конфліктних ситуаціях.

Антисоціальний тип (злісний) притаманний професійному злочинцю, який проявляє постійну готовність до злочинів, до злочинної поведінки. Як правило, це люди, які неодноразово здійснювали злочини, та мають стійкі підсвідомі кримінальні спонукання.

Корислива категорія злочинців, які посягають на матеріальні блага суспільства і окремих громадян поділяється на види: а) корисливо-господарські злочинці (незаконне підприємництво, ухилення від сплати податків, фальсифікація товарів і т.д.); б) корисливо-службові злочинці (хабарництво, розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман споживачів і т.п.); в) крадії, розкрадачі (корисливі посягання на чужу власність); г) шахраї (підробка документів, грошових знаків та ін.); д) ненасильницькі вимагачі.

Корисливо-насильницька категорія злочинців характеризується поєднанням корисливих посягань з насиллям над особистістю. Виділяють чотири види корисливо-насильницької категорії злочинців: а) грабіжники; б) учасники розбійних нападів; в) насильницькі вимагачі (рекетири); г) вбивці з корисливою метою [2, с. 20].

Насильницька категорія злочинців, які відрізняються агресивною, антигуманною спрямованістю до життя, здоров'я і особистої гідності інших людей, ділиться на види: а) хулігани; б) злісні хулігани; в) особи, які посягають на честь і гідність особистості шляхом образи і наклепу; г) особи, які здійснюють агресивно-насильницькі дії проти особистості - вбивства, зґвалтування, нанесення важких тілесних ушкоджень та ін.

"Випадковий" тип особистості злочинця пов'язаний з дефектами психічної саморегуляції. Це особи, які здійснили злочин вперше в результаті випадкового збігу обставин, так як не змогли протистояти криміногенній ситуації через свій низький рівень самоконтролю. Здійснений злочин суперечить загальній поведінці даної особистості і є випадковим.

Для різних видів злочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, "випадкових") характерні викривлення в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючи особистість людини, яка здійснила злочин, юристу необхідно виявити домінуючі мотиви його життя і діяльності. Без цього важко, а часом і неможливо розкрити суб'єктивну сторону особистості злочинця, так як злочинні діяння, однакові за юридичними ознаками, можуть бути зумовлені різними спонуканнями. Цікаве формулювання знаходимо у харківського спеціаліста А.Ф.Зелінського: крадіжка, наприклад, в одному випадку виявляє хижацьку і наживацьку спрямованість винного, а в іншому - слабовільність і навіюваність. Від першого швидше всього можна очікувати повторного розкрадання, від другого - найрізноманітніших вчинків [5, с. 65].

Здійснюючи вчинки і дії, люди виходять з різних спонукань, нерідко керуються прямо протилежними мотивами, які відіграють виключно важливу роль в життєдіяльності кожного індивіда. Сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, справедливо вважають ядром спрямованості особистості. Саме потяги і бажання, інтереси і переконання, установки та ідеали виступають механізмом регуляції поведінки людини.

Одним з найнебезпечніших різновидів викривлених потреб є потреба в алкоголі і наркотиках, які виступають каталізатором злочинних дій. Вивчення осіб, засуджених за вбивства (500 чоловік), свідчать про те, що близько половини з них почали вживати спиртні напої і наркотики з раннього віку. Вони в кілька разів посилили прояв агресії і збільшили її вагу. Агресивні дії в основному проявлялися в погрозах, побиттях, образах і бійках, тобто були спрямовані проти особистості.

На базі викривлених потреб виникає відповідна система інтересів, яка є сходинкою від потреби до поведінки людини. Наприклад, у більшості розкрадачів, шахраїв, хабарників матеріальні інтереси, так званий "інстинкт накопичення", є основним змістом їх життя і діяльності. І вони, духовно бідні і навіть обділені, намагаються компенсувати цю бідність і обділеність грошима, речами, розгульним життям. Важливо підкреслити, що головною антисоціальною стороною цих викривлених потреб є вишукування неправомірних джерел їх задоволення.

Особливу небезпеку для суспільства становлять злісні злочинці - вбивці, насильники, бандити, грабіжники. Особливо небезпечні рецидивісти, для яких злочинна діяльність є стійкою орієнтацією в їх житті. Вони відзначаються крайньою жорстокістю та імпульсивністю, відсутністю у почуття милосердя до людей, низьким рівнем культури. Переважна більшість злочинів здійснюється злісними злочинцями з прямим наміром. Поряд зі сферою свідомості у них починає функціонувати підсвідома спрямованість на здійснення певних злочинів, що штовхає їх на нові злочини [1, с. 41].

Глибоке вивчення юридичними працівниками психологічних особливостей особистості звинуваченого дає можливість:

по-перше, більш правильно кваліфікувати здійснений злочин;

по-друге, здійснювати вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на звинуваченого в процесі проведення слідчих дій;

по-третє, більш успішно виявляти причини і у мови злочину.

Основні психологічні особливості підліткового віку - підвищена конформність, навіюваність, групова залежність, демонстративна незалежність від старших, бравада, недостатній соціальний контроль власної поведінки, завищене наслідування кумирам та ін. Особистість "важкого підлітка" характеризується низьким рівнем соціалізації і відображає пробіли в його вихованні в сім'ї, школі, які (ці пробіли) заповнює особливе "виховне середовище" - вулиця, двір, вуличні групи з негативною спрямованістю.

Обмеженість життєвого досвіду, знань, конфліктність у стосунках з дорослими, потреба в самоствердженні, чутливе реагування на думку ровесників визначають особливості психіки неповнолітніх.

Спілкування зі своїми ровесниками - провідний тип діяльності в цьому віці. Саме у спілкуванні засвоюються норми соціальної поведінки, встановлюються відповідні взаємостосунки, розвивається почуття симпатії чи антипатії. Якщо потреба в спілкуванні реалізується не в сприятливих умовах, а в неформальних підліткових групах і вуличних компаніях, які в якості цінностей сповідують випивку, наркотики, хуліганство і т.п., то воно може стати для підлітка небезпечним криміналізуючим фактором.

У зв'язку з цим необхідно відзначити, що для неповнолітніх характерне здійснення злочинів у складі групи. Це пояснюється кількома причинами:

беручи участь у групових діях, підлітки смілішають і нахабнішають (група з аморальними і протиправними позиціями перетворюється на "стадо");

здійснюючи правопорушення, члени групи всіляко "облагороднюють" їх мотиви, викривлено оцінюють поведінку потерпілого;

у групі відбуваються схвалення здійснених дій і ігнорування власної відповідальності за протиправну поведінку;

в емоційній сфері підлітків, які здійснили злочин в групі, послаблюється почуття сорому, чутливість до страждань інших людей.

З великої кількості опитаних неповнолітніх правопорушників сорок відсотків ні перед ким не відчували почуття сорому, а решта шістдесят відчували лише у зв'язку з покаранням, а не у зв'язку з аморальністю здійсненого антисоціального діяння.

Як правило, кримінальну спрямованість групі надають раніше судимі дорослі чи люди юнацького віку, які зловживають алкоголем чи наркотиками і ведуть розгульне життя.

У кінці осені 2000 року із заздрісною регулярністю відбувалися зухвалі нічні "візити" злочинців у офіси та інші контори. Злочинці зламували вхідні двері або виривали решітки на вікнах службових приміщень, які як правило, розташовувались на першому чи напівпідвальному поверхах... Викрадаючи комп'ютери, принтери, телевізори та іншу велику апаратуру, нападники якимось чином умудрялися проносити свою здобич по вулицях, залишаючись при цьому непоміченими. У кінці листопада оперативники випадково звернули увагу на кількох молодих людей, які, ніде не працюючи, жили на широку ногу і регулярно приторговували всілякою технікою [5, с. 67].

Дванадцятирічних В.Козлова і А.Решетилова та тринадцятирічного Є.Власова затримали, вилучивши у них крадену апаратуру, яку вони прийшли здавати на ринку перекупникам. Через малих слідчі вийшли на їх старших спільників. Першим був взятий 15-річний студент ПТУ О. Агапов, на квартирі в якого виявився цілий склад ще не проданих крадених речей - монітори, телефони, комп'ютерні запчастини. Подільниками виявилися 18-річний Д. Щербаков ("сидів" на героїні і в свій час притягався до кримінальної відповідальності за зберігання наркотиків) і 17-річний А.Баженов (раніше потрапляв під слідство за крадіжку).

За попередніми підрахунками оперативників, юнці здійснили по меншій мірі два десятки подібного роду злочинів.

Таким чином, антисоціальна поведінка неповнолітніх зумовлена впливом багатьох факторів, серед яких, на наш погляд, провідними є наступні:

несприятливі соціальні умови (особливо сімейні);

індивідуальні особливості особистості підлітка. У процесі проведення судово-психологічних експертиз було проаналізовано 62 кримінальних справи по статевих злочинах неповнолітніх у віці від 12 до 18 років, вивчені механізми їх злочинної поведінки в залежності від особистісних характеристик. У структурі особистості більшості підлітків діагностувалися акцентуації характеру. У групі тих, що здійснили насильство поодинці, переважали: епілептоїдний тип – 64%, шизоїдний тип - 12%, нестійкий - 11%, а серед тих підлітків, які здійснили насильство в групі (48 чоловік) діагностувався гіпертимний тип характеру - 14%, нестійкий - 13% і конформний тип - 10%;

безпосередній вплив ровесників чи дорослих людей, референтних груп;

соціальна неконтрольованість.

Підвищення уваги суспільства до життя, навчальної та ігрової діяльності підлітків, покращення соціально-економічних умов, організація соціальне корисної та цікавої життєдіяльності можуть сприяти вирішенню проблеми зниження і викорінення злочинності неповнолітніх [2, с. 21].

Список використаних джерел

1. Джужа О. М., Василевич В. В. Кримінологія. — К.: Прецедент, 2004. — 208 с.

2. Дрьомін В. М. Кримінологія. — О.: Юридична література, 2003. — 169 с.

3. Колб О. Г., Яцишин М. М., Крикунов О. В. Кримінологія: довідник термінів, основні визначення, рекомендовані джерела. — Луцьк: РВВ "Вежа" Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. — 467с.

4. Моісеєв Є. М., Василевич В. В., Голосніченко Д. І. Кримінологічна віктимологія. — К.: Атіка, 2006. — 352 c.

5. Шестаков Д. А. Криминология. — СПб.: Издательство Р.Асланова "Юридический центр Пресс", 2006. — 559 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему