6. «Просвіта» стала основою для виникнення нових товариств, що займались певними напрямками діяльності: економічним — «Сільський господар, Маслосоюз», «Крайовий Кредитовий Союз»; освітнім — «Руське Педагогічне Товариство»; молодіжним — «Січ», «Сокіл».
7. Велике значення для народовців мали зв'язки з діячами національного руху в Наддніпрянській Україні. Так, при допомозі меценатів Василя Симиренка та Єлизавети Скоропадської-Милорадович народовці засновують .у Львові Літературне товариство! імені Тараса Шевченка, яке в 1892 р. було перетворене на Наукове товариство і стало центром української науки. Друкованим органом народовців з 1880 р. стала газета «Діло». Лідером народовців був Д. Танякевич.
8. Переконавшись у неспроможності консерваторів виступити від імені українського народу народовці в 1885 р. створюють політичну організацію «Народну Раду» і почали діяти в галицькій політиці під гаслами національного розвитку, демократії та федералізму.
9. Представниками лівого, радикального крила національно-визвольногоруху Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, яке формується в 70-і рр. XIX ст. були українські революціонери-демократи І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, які пов'язували вирішення українського національного питання із соціальним визволенням українського народу, а також воз'єднання усіх українських земель. Під впливом М. Драгоманова вони 4 жовтня 1890 р. засновують ПЕРШУ УКРАЇНСЬКУ ПОЛІТИЧНУ ПАРТІЮ — «Русько-Українську радикальну партію». Політична програма якої базувалась на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України. Партія мала представників у Віденському парламенті.
10. Український рух розвивався і на Буковині, де діяли Руське товариство (1869), яке піклувалось питаннями культури, та Руська Рада — політична організація, що представляла українців на виборах. До 80-х рр. в цих організаціях переважав вплив русофілів, а потім ваги набувають українофіли (лідерами яких були С. Смаль-Стоцький, М. Василько).
11. Таким чином, український національний рух продовжує розвиватись, незважаючи на репресії з боку царату, і набуває найбільших успіхів у Західній Україні, яка стала на той час своєрідним «УКРАЇНСЬКИМ П'ЄМОНТОМ», базою для його подальшого поширення.
43. Суспільно-політичний і національний рух в Україні напри початку XX ст. Виникнення українських політичний парі і
1. Початок XX ст. характеризувався новими явищами у суспільно-політичному житті українських земель. Початком «відродження нації» називав цей час відомий український письменник та громадський діяч Володимир Винниченко.
2. Новими рисами цього періоду були: переростання українського культурно-просвітницького руху в рух політичний та посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові.
3. Ліберально-демократичний рух в Наддніпрянській Україні мав опозиційний характер і розвивався головним чином в рамках земських установ, де працювали представники інтелігенції: службовці, вчителі, лікарі, статистики, агрономи та інші фахівці. Учасники земсько-ліберального руху висловлювали невдоволення реакційною внутрішньою політикою царського уряду і виступили за проведення реформ, скликання загальноросійського Земського собору, рішучого оновлення законодавства, надання усім громадянам політичних прав та свобод. Значно зросла роль земств у проведенні так званої «банкетної кампанії» 1904 р., влаштованої на честь 40-річчя судової реформи. Під час її проведення земствами у містах та містечках відбулися мітинги та демонстрації опозиційного характеру, нерідко з антиурядовими вимогами та гаслами. Були проведені масові культурно-просвітні заходи, у яких брали участь широкі верстви української інтелігенції, відомі діячі національного руху. Серед таких заходів слід назвати урочисте відкриття пам'ятника І. Котляревському у місті Полтаві, відзначення 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка та Нечуя-Левицького.
4. Український національний рух на початку XX ст. набирає політичного характеру. Перші політичні партії виникли ще наприкінці XIX ст. Це Русько-Українська радикальна партія (1890 р. ), заснована І. Франком, К. Трильовським, М. Павликом в Західній Україні. Пізніше, після розколу 1899 р.," Ю. Бачинський, М. Ганкевич, С. ВІтик заснували свою Українську соціал-демократичну партію, а І. Франко, В. Левицький, В. Охримович засновують Національно-демократичну партію. Остання незабаром стала найбільшою українською партією Галичини.
5. Першою національною партією в Наддніпрянській Україні булаРеволюційна українська партія (РУП), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові. Вона в основному складалась із студентів, семінаристів, народних вчителів та представників інших верств інтелігенції. Програмою партії стала брошура, написана харківським адвокатом М. Міхновським і видана у Львові під назвою «Самостійна Україна». Автор ставив завдання: боротьбу за єдину,-самостійну, вільнуУкраїну від гір Карпатських до гір Кавказьких. Згодом від РУП відійшло найбільш радикальне крило і утворило свою партію — Народну Українську партію на чолі з М. Міхновським. В 1904 р. після нового розколу в РУП утворилась нова політична організація — Українська соціал-демократична спілка («Спілка»).
6. Представники ліберального руху восени 1904 р. об'єднуються в Українську демократичну партію, яка була близькою до російської партії кадетів. Згодом з неї виділилось радикальне крило і утворило Українську Радикальну партію (УРП), яка в 1905 р. знову об'єдналась з УДП і утворили Українську радикально-демократичну партію, лідерами якої були Б. Грінченко, С. Єфремов, Євген Чикаленко.
7. Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети в Наддніпрянській Україні, слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію, що після 1903 р. розкололась на два крила:
більшовиків та меншовиків; партію соціалістів-революціонерів та партії ліберального спрямування: конституційних демократів (кадетів), «Союз 17 жовтня» («октябристи»).
8. В Україні діяли також партії інших національних меншин. Серед них слід відзначити польські (Польська партія соціалістична) та єврейські («Бунд»).
9. Одночасно з піднесенням земсько-ліберального та національного рухів відбувається піднесення робітничого та селянського руху. Яскравими прикладами цього був загальний політичний страйк 1903 р., що охопив усі українські промислові центри, та селянські виступи протягом 1901—1902 рр.
10. Значно посилюється студентський рух з вимогами академічних свобод. У відповідь на виступи студентів Київського університету в грудні 1900 р. царський уряд вдався до репресивних заходів. 183 студенти були віддані-в солдати. У 1902 р. українське студентство взяло активну участь у загальноросійському студентському страйку.
11. Таким чином, в Україні на початку XX ст. виникають і розвиваються партії спрямування: радикального, поміркованого і консервативного. 1 хоча не всі з названих партій виступали за самостійність України і по-різному уявляли її майбутнє, в них було спільним те, що кохна з них захищала інтереси певної соціальної верстви населення, а це свідчило про формування демократичних засад в політичному устрої Російської імперії.
12. На початок XX ст. український національний рух вийшов за мехі культурно-освітні і набув політичного спрямування та певної організованості.
44. Україна в роки першої світової війни.
1.1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна. Україна не залишалась осторонь цієї трагедії. Значна територія й опинилася в прифронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. Тим більше, що Україна стала центром територіальних зазіхань з боку протиборствуючих сторін; Російської імперії та Авст-ро-Угорської, далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина.
2. Неоднозначне зустріла звістку про війну громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором формування українських військових частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях в районі Стрия, на Тужоцькому перевалі в Карпатах, пізніше він воював у Поділлі.
3. Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський) створили у Відні «Союз визволення України», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.
4. В Наддніпрянській Україні члени Товариства українських поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, в складі якого працювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.
5. По-різному поставились до війни політичні партії: місцеві організації загальноросійських партій підтримали війну (крім більшовиків). Таку ж позицію зайняли українські політичні партії — ТУП, «Спілка». Українська соціал-демократична партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні; деякі інші на чолі з В. Винниченком зсудили війну; ще одна частина на чолі з В. Дорошенком підтримала австро-угорсько-німецький союз. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією.6. В 1914 р. воєнні дії проходили на території Галичини. Там розгорнувся наступ російської армії, яка зайняла Львів, Чернівці, Перемишль та інші міста. В 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ, російські війська змушені були відступити. Однак в березні 1916 року командуючим Південно-Західним фронтомбуло призначено генерала Брусилова, який знову розпочав успішний наступ російських військ у Карпатах, відомий як «брусиловський прорив», в результаті якого царська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк.