Смекни!
smekni.com

Література Австралії (стр. 5 из 7)

В цій чудовій лоунсонівській зарисовці влучно схоплені риси австралійського національного характеру. Це відсутність показного милування рідним краєм, суворий і тверезий погляд на життя в країні, нещадне засудження всього того, що заважає її розвиткові. Та водночас це і щире вболівання за долю свого народу, мовчазна, але палка любов до рідної землі, глибокий патріотизм та переконання, що Австралія нічим не гірша за метропоію, що в молодої країни свій шлях і свої плани на майбутнє.

Саме ці риси прагнули втілити в своїх творах засновники національної австралійської літератури – новеліст та поет Генрі Лоусон і романіст Джозеф Ферфі, - які творили на рубежі ХІХ-ХХ ст. Вони прокладали шлях реалістичній демократчній літературі Австралії, що звільняється від сліпого наслідування англійської літератури і приходить до національної самобутності, обираючи своїми героями не заїжджих «благородних джентельменів», а простих трударів, чиїми руками зводились і зводяться міста, хто вирощує врожаї хліба й цукрової тростини, випасає худобу, доглядає овець, видобуває корисні копалини, валить ліс, плекає сади [6, c. 176].

Розквіт оповідної прози в Австралії припадає на 1930-ті роки, коли формується австралійський реалістичний соціальний роман, позначений багатством проблематики, різноманітністю художніх форм, цікавими й плідними пошуками та знахідками. Відмінна риса прогресивної австралійської літератури з перших кроків її існування – яскраво виражений демократизм, пильна увага до життя простих трудівників.

Після другої світової війни австралійська література й далі успішно розвивається, художньо осмислюючи нові явища в соціально-політичному і духовному житті Австралії та інших країн світу. Розширюється та урізноманітнюється її жанровий діапазон. У сучасній австралійській прозі зустрічаємо і роман-епопею, і повість, і новелу, і мікророман, і цікаві різновиди романів-автобіографій, документально-художніх творів тощо [18].

Проблематика сучасної австралійської прози засвідчує, що складному процесові її розвитку притаманні мінливість, сперечності, гострі ідеологічні зіткнення. Провідним художнім методом австралійської літератури в 1950-1960-і роки залишається реалізм, представники якого продовжують кращі традиції демократичної літератури попередніх десятидіть [3, c. 9].


Розділ 3. Представники становлення австралійської літератури

Австралійська балада, романтизуючи поселенця-піонера, несе в собі заряд національного самоствердження. Цей образ відмічений типово національними рисами, які переважають над всім індивідуальним. Для балади характерна розмовна інтонація, чіткий ритм (хореїчний і ямбічний вірш з дзвінкою кінцівкою, а нерідко і внутрішньою римою). Поети «Буллетіна» малювали і картини повсякденного життя, піднімали соціальні теми, писали політичні вірші.

3.1 Генрі Лоусон (1867—1922) та зародження австралійського оповідання (див. Додаток Б) [23].

Однією із значних фігур серед них був Генрі Лоусон (1867—1922), поетична спадщина якого вельми велика. За його життя вийшли збірки «Коли світ був широкий» (1896), «Вірші, популярні і гумористичні» (1900), «Коли я був королем» (1905) та ін. У поезії Лоусона виразно простежуються суперечності, властиві „соціалістові відчуття“, але спектр її не вичерпується політичною лірикою [9, c. 64].

Син норвезького моряка Петера Ларсена, що осів в Австралії в період «золотої лихоманки» 1860-х рр. і що змінив своє прізвище на англійський лад. Ще в школі Лоусон почав писати вірші, а в 1887 р. вірш «Пісня республіки» з'явилося у пресі; незабаром побачили світло ще інші його поетичні твори, а також розповіді. Літературну діяльність письменник вимушений був поєднувати з трудовою, змінивши в різних напрямках безліч професій. Творчість Лоусона досягла розквіту в 1890-х – початку 1900-х рр. – часі гострих соціальних конфліктів, що виплеснулися назовні. За першою книгою «Розповіді в прозі та віршах» (1894), послідували поетична збірка «В дні, коли світ був широкий» (1896), книги розповідей «Поки кипить казанок» (1896), «По дорогах і за огорожами» (1900), збірка віршів і розповідей «Діти буша» (1902). У себе на батьківщині Лоусон завоював популярність перш за все як поет-демократ. У його віршах просто і виразно мовилося про те, що турбувало міських бідняків і мешканців сільської Австралії, чиє життя він знав «з перших розповідей»; багато його творів тих років пройнято революційним пафосом [10, c. 239].

Проте світову популярність принесли Лоусону саме розповіді, що склалися в свого роду сагу про Австралію і в той же час наповнені глибоким загальнолюдським змістом. Віра в духовні можливості людини, через товариську солідарність не покидала письменника, тому його розповіді, що мають нерідко трагічну кінцівку, не залишають враження безнадійності. Чуйність, великодушність, готовність допомогти в біді, глузливий гумор — ці якості лоусоновских героїв, простих австралійців, допомагають їм переносити життєві знегоди.

Разом з тим тональність творів письменника з роками мінялася, про що свідчать книги «Коли я був королем та інші вірші» (1905), «Вершники на горизонті та інші вірші» (1910), книга розповідей «Трикутники життя» (1913), нарешті останнє прижиттєве видання — «Вибрані вірші» (1918). «Бурхливі дев'яності», що живили творчість Лоусона, пішли в минуле, понісши з собою багато надій; позначилися і сімейні нелади, постійна потреба, незборима тяга до спиртного. В останніх віршах відчувається втома людини, що видихалася в безплідній боротьбі з людськими і соціальними пороками. Сентиментальність, що знімалася раніше гумором, охоче допускається їм тепер в прозу. Але писати Лоусон продовжував до кінця днів — його життя обірвалося у момент роботи над новим віршем [9, c. 45].

Лоусон абсолютно непросто так вважав себе поетом народу. Син моряка, який в Австралії став золотошукачем, фермером, теслярем, сам в молоді роки тесляр і маляр, Генрі Лоусон вважав себе рядовим великої армії праці, у якої «єдина форма у всіх гарнізонах світу» («Арміє, о моя арміє»). У ранні роки співак “людей, що створили Австралію“, з радістю провидить прийдешню революцію:

Бурлит-кипит людской поток, все на пути сметая; Над головою красный флаг, в руках мечи сверкают. И грозно озаряет сталь суровость лиц людских И Революции пожар в глазах горящих их...

(«Обличчя серед міських вулиць». Переклад М. Кудінова)

Узагальнений образ — Червона Революція, традиційна фігура «королеви» в червоному ковпаку, з мечем в руці, — сходить до символіки Великої французької революції, до «Свободи, що веде народ» Делакруа. Пам'ять «великих страйків» і плам`я революційних надій незламно жили в душі Лоусона, який вніс значний внесок до світової поезії соціалістичного руху [18].

3.2 Катріна Сусанна Прічард (1884-1969)

Правдивість, ясність, лірична, публіцистична пристрасність і глибокий демократизм творів Прічард привернули увагу до її творчості читачів багатьох країн. Про своє життя письменниця розповіла в автобіографічній книзі «Дитяти урагану». Її батько, журналіст і перекладач, зазнавав великих матеріальних труднощів, та з юних років К. С. Прічард працювала — спочатку гувернанткою, а пізніше журналісткою в Англії. Вона брала участь в організації Ліги австралійських письменників, яку довгі роки очолювала, сприяючи об'єднанню літературних сил Австралії. Вже перший роман «Піонери» (1915) приніс письменниці популярність і премію на Лондонському всебританском конкурсі. Роман «Кунарду, або Колодязь в тіні» (1929) також мав великий успіх: вперше в художньому творі з'являється героїня-аборигенка, наділена добротою, гордістю та незалежністю. Герої Прічард — робочі золотих копалень, лісоруби, скотарі. Найвизначніший твір письменниці — трилогія, що включає романи «Дев'яності роки», «Золоті милі», «Крилате насіння» [4, c. 45].

Дев'яності роки (The roaring nineties. 1946)

Перша книга трилогії, присвяченої долям старателів і рудокопів Австралії, де в кінці XIX ст. було виявлено золото. Перед читачем проходить низка людей, охоплених золотою лихоманкою; дія розгортається в ті часи, коли в країні ще не було міст, залізниць, коли люди гинули в боротьбі за воду, яку «відбивали» у тубільців. Поступово руйнуються патріархальні взаємини, що панували в середовищі старателів, і наступає ера підприємництва: спекуляції, обман, експлуатація, кар'єризм, моральна деградація. Але одночасно росте політична свідомість людей, стихійний протест поступово перетворюється на усвідомлені переконання. Така еволюція Салі Гауг, сім'я якої знаходиться в центрі всієї трилогії. Міняється і її чоловік, повний забобонів, безвольний і безвідповідальний Моріс. Трагічна доля їх друга Ольфа, що відірвався від старих товаришів і збагачення, що заразилося спрагою, і кар'єризмом. Переконливо і психологічно вірно показаний шлях Фрісько, що перетворився на нечистого на руку, безпринципного ділка [11, c. 289].

Золоті милі (Golden miles. 1948)

Роман, в якому, продовжуючи історію сім'ї Гауг, письменниця звертається до періоду Першої світової війни і до післявоєнних років. Сини Салі і Моріс стали дорослими, і в особистій долі кожного з них відбито суспільне, політичне життя країни. Не дивлячись на гігантські прибутки, що отримуються гірськими компаніями, прості трудівники продовжують жити в жалюгідних будиночках, битися за шматок хліба, страждати від безробіття. Тома Гауга, з юності що працював в шахтах, держава засадили у в'язницю, звинувативши в «незаконному привласненні золота». Поступово Том, один з профспілкових лідерів, і багато його товаришів починають звільнятися від ілюзій реформістів. Перемога шахтарів в страйку 1919 р. ще більше укріплює їх солідарність [12, c. 278].

Крилате насіння (Winged seeds. 1950)

Роман, в центрі якого і досі знаходиться сім'я Гауг, що розрослася з роками. Салі, що була вже в роках, зберегла свою чарівність і життєрадісність. Твердість духу виявилася їй абсолютно необхідною в роки важких втрат: під час Другої світової війни загинув улюблений онук Салі — Біл; померли сини Ден і Том. Важко і складно складалося особисте життя інших дітей і внуків Салі. Та і сама вона на старість років залишається самотньою. Гіркі розчарування спіткали Салі, коли її онук Дік виявився бепринциповим кар'єристом. Хоча Біл до кінця залишився непохитним антифашистом. У цій книзі багато уваги приділено різним політичним настроям, що виникли в робочому середовищі під час Другої світової війни і під впливом перемоги Радянського Союзу. Салі впевнена, що «крилате насіння» майбутнього, посіяне нею самою, її друзями, дітьми і внуками, і вони «знайдуть грунт, який виростить їх» [4, c.78].