Міністерство освіти і науки України
РЕФЕРАТ
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ПОГЛЯДИ К.Г. ЮНГА
м. Івано – Франківськ
2008р.
План
1. Вступ.
2. Відбиття архетипів К. Г. Юнга у літературі.
3. Концепція художнього твору у Юнга.
4. Концепція письменника.
5. Висновки.
1. Вступ.
Карл Густав Юнг (1875-1961) - швейцарський психолог і культуролог, засновник аналітичної психології. Основні праці: "Про відношення аналітичної психології до поетико-художньої творчості" (1922), "Проблеми душі сучасної людини" (1928), "Психологія і релігія" (1937), "Архетипи і колективне підсвідоме" (1919). К. Юнг відомий переглядом цілої низки концепцій та тверджень фрейдівського психоаналізу. Основні розбіжності Юнга і Фрейда стосуються розуміння ролі сексуальної мотивації у психічному житті індивіда та інтерпретації природи підсвідомого. Юнг висуває свою теорію лібідо як потоку вітально-психічної енергії, яка здатна набувати різних трансформаційних форм і призводити до відтворення у свідомості людини архаїчних образів та переживань. Ці образи і переживання Юнг розглядає як архетипи - носії колективної підсвідомості. На основі теорії архетипів та колективної підсвідомості швейцарський психолог розвинув концепцію інтеграції свідомості та підсвідомості у психіці індивіда через символічне трактування і суб'єктивне переживання архетипних структур. Юнг запровадив в обіг поняття індивідуації для позначення процесу психічного розвитку індивіда через асиміляцію свідомістю змісту особистої і колективної підсвідомості. Оскільки центром психіки для Юнга є архетип Самости, то самореалізація особистості відбувається через заглиблення в надра колективної підсвідомості.
Література як факт індивідуального та психічного процесу посідає упривілейоване місце в дослідженнях Юнга, хоча він усвідомлював обмеженість методів наукової психології при аналізі мистецьких творів. На думку Юнга, "тільки та частина мистецтва, яка охоплює процес художнього образо творення, може бути предметом психології, але в жодному разі не та, яка є складовою частиною самої сутності мистецтва, бо ця частина поряд із питанням, що таке мистецтво, може бути предметом тільки естетично-художнього, а не психологічного способу аналізу" ("Про відношення аналітичної психології до поетико-художньої творчості"). Творчий процес для Юнга - це процес одухотворення архетипів, їхнє розгортання і пластичне оформлення. Таке художнє розгортання архетипів дає змогу охарактеризувати епоху, в якій народжується твір мистецтва, і дух часу, на формування якого і впливає мистецтво, оскільки забезпечує його тими фігурами, символами та образами, яких він потребує. Щоб наблизити аналітичну психологію до проблем процесу художньої творчості, Юнг пропонує метод "психічної феноменології", "феноменології "я".
2. Відбиття архетипів К. Г. Юнга у літературі
На відміну від Фрейда, Юнг не вважав існування лібідо та потягу до смерті головними чинниками у творенні феномену підсвідомості. Вона, підсвідомість, у Юнга видається набагато глибшою, самодостатньою і, що найсуттєвіше, функціонує не тільки за рахунок витиснутих зі свідомості, несумісних із морально-етичними правилами поведінки бажань, а має в собі самій певні важелі впливу на свідомість. Так, під тиском підсвідомості свідомість проекціює на навколишню дійсність образи та символи з колективного неусвідомленого, в яких потім цю «створену» дійсність і сприймає як реальність свого буття. Таким чином зовнішнє розуміється людиною лише як проекція її внутрішнього світу.
Підсвідомість, за Фрейдом, можна порівняти з валізою, до якої людина ховає дорогі її серцю речі, яких вона ж соромиться. Речі накопичуються, валіза рветься, і все «приховане» опиняється під ногами, заважаючи рухатись чи зумовлюючи напрям і швидкість ходи.
За Юнгом, речі містяться у «валізі» від народження людини, однакові у всіх, і людина має змогу подивитись на реальне лише за допомогою однієї з речей з «валізи». Тобто людина бачить і сприймає тільки те, що відповідає її внутрішньому, заданому змісту. Отже, свідомість, за Юнгом, пізнає світ і відображає його в образах і поняттях, пристосовуючи їх до притаманних усім людям образів із колективного неусвідомленого. А підсвідомість — щось на зразок матриці, де закарбовано не чистий образ або ідею, а їх передумову. Компоненти або головні складові неусвідомленого К.Г. Юнг називає архетипами, вони мають особливу, закорінену в інстинкти, спонукальну енергію і безпосередньо впливають на роботу свідомості. Протягом існування людства в житті кожного покоління виникали сильні почуття щодо проявів дійсності, зокрема самих людей: батьків, родичів, одноплемінників. Так, не існувало жодного племені, де б матері не піклувалися про дітей, батаки або досвідчені чоловіки не виховували молоде покоління, не передавали б їм знання, яке збільшувало можливість вижити серед дикої природи. Отже, у психіці людини укорінились і почали генетичне передаватись передумови великої прихильності до суб'єктів і навіть об'єктів, які розуміються або ж відчуваються як такі, що піклуються про конкретну особу, захищають її, надають можливість існувати. Так виникли архетипи Матері і Батька, або Великої Матері і Великого Батька (Мудреця, Правителя, Бога). Це може бути і рідна домівка, і Ненька-Вітчизна, і Мати-сира земля, Матінка-природа, партія, Церква (звідки — увійти в лоно Церкви), Альма-Матер тощо.
Архетип Великого Батька переростає в архетип Мудреця, Мудрого Правителя, Надприродної Сили, Бога й укорінюється в почуттях у підлітковому чи юнацькому віці. Отже, щодо архетипу Матері є вторинним.
Доросліючи, людина знаходить собі друга або подругу, сексуального партнера чи супутника життя, що залежить від рівня культури, носієм якої вона є. Почуття необхідності пошуку і знаходження «своєї половинки» укорінюється в психіці людини в певних протоідеях або протообразах, які Юнг назвав архетипами АНІМИ (ідеальної жінки) та АНІМУСА (ідеального чоловіка). Відмінність їх від архетипів Матері та Батька полягає в тому, що вони відчуваються як піклування і захист, які ще потрібно заслужити, здобути через переборювання. Якщо мати любить дитину за сам факт існування, то любов і прихильність партнера вибіркові, оцінюючі, критичні, з певними потребами. Отож пошук ідеального партнера, а також пошук прихильності Батька (любов якого, на відміну від материнської, теж необхідно ще заслужити) виливається в поштовх до набуття певних особистих якостей, долання перешкод, тобто пошук підстави запропонувати себе як надійного партнера, повноцінного товариша, вірного сина, справжнього члена товариства тощо.
Окрім чотирьох вищезгаданих архетипів, слід згадати «Переборювання» або «Ініціацію», яку Юнг розумів як процес досягнення Самості — повноцінної та досвідченої, щодо специфічних умов кожної етнічної культури, особистості. Пов'язані з цим архетипом почуття зумовили виникнення в усіх культурах моделі, яка в житті людей набуває вигляду обряду ініціації. Суть його у відриві від опіки Матері та входженні до світу Батька (дорослих людей) через здобуття необхідних якостей і розширення знань, що веде до розширення життєдіяльності. А оскільки все Невідоме сприймається як Пітьма, то архетип Переборювання завжди супроводжується символами і образами Світла та Сяйва. Не випадково виникли вислови: «світло знань», «навчання — світло, неуцтво — тьма». Освальд Шпенглер, наприклад, в «Сутінках Європи» пише: «Вся наша культура — це культура першовідкривачів. «Від — крити» — означає зняти покрив з чогось невидимого, перевести його в світ світла... це з найперших днів було її найбільшою пристрастю». Не випадково біблейським пророкам Бог з'являвся у вигляді Світла, всепоглинаючого Сяйва, оскільки символізував собою Великого Батька і супроводжуюче його абсолютне знання.
Обряд ініціації в первісному суспільстві безпосередньо, а в сучасному — неусвідомлену і на символічному рівні, сприймається як тимчасове вмирання (людина раптово стикається з Невідомим — Пітьмою) з подальшим знову народженням (засвоєними знаннями — Світлом).
Невідоме, невизначене, перебуває в Пітьмі, тому Пітьма своєю Невизначеністю здатна загрожувати людям, ховати в собі якусь небезпеку. Тому все, що сприймається як її вияви, має властивості об'єктів чи істот, які люди пов'язують із сутінками, зимою, темними печерами, відсутністю життя. Це — смерть і мерці, хижі тварини, що чатують на свою здобич у нічних сутінках, нічні тварини, істоти, що живуть у воді, особливо в глибокій, змії і всі плазуни, середовище перебування яких тою чи іншою мірою пов'язане з властивостями Пітьми— землею, норами тощо.
Образ території Пітьми з часом у свідомості людей еволюціонує до образу потойбічного світу, і вигадані мешканці інфернальних сфер — монстри, демони, злі духи — завжди мають властивості та окремі деталі зовнішнього вигляду вищезгаданих «відразливих» для пересічної людини істот. Подібне архетипне почуття настільки сильне, а архетипна модель іспиту настільки самодостатня, що міфи, уявлення про дійсність і художні тексти людина будує таким чином, що, коли в них йдеться про іспит, переборювання, долання незгод, обов'язково територія, герой чи персонаж набудуть справжніх чи символічних властивостей потойбічних істот. Літературний персонаж матиме хітиновий покрив, зовні скидатиметься на кажана або споживатиме їжу, спочатку зригуючи на неї слину, як це роблять комахи, або в завуальованому, символічному вигляді в ньому буде щось механічне, хаотичне, хижацьке, загрозливо-невідоме, відразливе — щось від комахи, звіра, змії або мерця.
Майже кожний художній текст приховує в собі архетипну модель, скажімо, наближення шляхом долання перешкод до Матері чи Батька.