Смекни!
smekni.com

Розгляд факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - почат (стр. 7 из 9)

Згодом романтизм впливає на реалістичну прозу, надає їй особливого поетично-емоційного забарвлення, посилює її художній історизм.

Також спостерігається збагачення системи прозових жанрів – у ній з’являється роман, соціальна й психологічна повість, цілий ряд нових жанрових різновидів оповідань. Урізноманітнюються індивідуальні варіанти й різновиди жанрів повісті й оповідання, відбувається глибша диференціація індивідуальних стилів.

Українська література збагачується жанрами, зокрема, окремі письменника пишуть історико-пригодницькі твори. Ця проза в основному орієнтувалася на кращі європейські зразки, а саме творчість Вальтера Скотта. Більшість дослідників зачинателем цього жанру вважають в українській літературі П. Куліша. Його “Чорна рада” цілком витримана у дусі історико-пригодницького жанру. У романі наявні такі сюжетні прийоми, засоби, мотиви: викрадення дівчини й порятунок, подорож, лікування пораненого лицаря прекрасною жінкою, приятелювання представників ворожих сторін, перевдягання як засіб визволення із в’язниці, ув’язнення вигаданого героя, помилкове впізнавання, наявність численних залицяльників, пророчення щасливого кінця чи віщування тривожних подій, смертна кара. Всі ці елементи присутні в романі Куліша “Чорна рада”, що дає право назвати його історико-пригодницьким.

У творчості Михайла Старицького також наявні ці сюжетні прийоми пригодницької семантики, які письменник використовує доволі часто. В. Поліщук досить вдало зауважує: “Класичними мотивами пригодницької літератури є любовна інтрига, любовний “трикутник” і колізії, пов’язані з ним. Цей мотив у багатьох повістях Старицького відіграє концептуальну сюжетотворчу і проблемно-тематичну роль”. [44; 6] Наприклад, в “Обороні Буші” зображені “проблемні” взаємини Орисі Завісної й Антося Корецького, до цього додається залицяння до героя молодої й пихатої шляхтянки. Читача інтригують накреслені письменником трикутники: Домаха – Степан Петраш – Марина (“Розсудили”), Галя Балиха – Мартин Славута – Богдана Кошколдівна і Мартин Славута – Галя Балиха – Федір Ходиха (“Червоный диявол”), Семен Мелешкевич – Галя – Панько Ходиха (“Первые коршуны”) та ін.

2.2. Новаторські пошуки М. Старицького та А. Чайковського

М. Старицький збагатив українську літературу новими жанровими різновидами, зокрема, новелою, історичною повістю та пригодницькими жанрами. Письменник відходить від традиційної селянської тематики і вводить до своїх творів широкий спектр різноманітних тем і проблем. В. Поліщук вдало зауважує: “На тлі такого динамічного поступу жанрово-видових трансформацій прозова творчість М. Старицького становить неабиякий інтерес. Вона ж показова і з огляду на вивченість проблеми історії й теорії жанрів українською наукою про літературу. Стосується це не тільки новелістики, а й великої прози”. [42; 37]

Серед дослідників творчості М. Старицького немає однозначного трактування визначення жанрів окремих творів. Зрештою, і сам письменник не завжди точно вказує жанрову приналежність того чи іншого твору, скажімо, “Облогу Буші” в одних джерелах називає історичною повістю, в інших – “розповідком”. Однак з огляду на характерні особливості твору варто все-таки відзначити, що “Облога Буші” тяжіє до історичної повісті, оскільки в основу поставлено реальні події. “На подільському матеріалі Старицький написав роман “Розбійник Кармелюк”, повість “Заклятий скарб”. Письменник мандрував селами, знайомився з людьми, з усною поетичною творчістю. Бував в містечку Буші, бачив руїни фортеці. Під враженням побаченого і почутого про трагедію, яка там сталася, почав працювати над повістю “Облога Буші”. [41; 45] Повість “Осада Буші” (в українському варіанті “Облога Буші” з’явилась в 1892р.) написана російською мовою, хоча ця обставина його завжди гнітила. Він з гіркотою писав, що мусить їсти чужий хліб, коли свого дастьбі...

Повість “Осада Буші” має підзаголовок – “Эпизод из времен Хмельниччины”. У творі йдеться про героїчну оборону в 1654р. подільського містечка-фортеці Буші. Жителям Буші треба було затримати просування на схід польської армії і дати можливість війську Хмельницького дочекатися підмоги. В повісті центральною постаттю є донька коменданта фортеці Олеся Залісна, яка ціною власного життя підірвала порохові склади. Надія Левчик висловлює досить цікаву думку: “У невеликій за обсягом історико-романтичній повісті порушувалися майже всі актуальні для історичної прози М. Старицького питання: витоки і джерела народної моралі й етики, шляхи пробудження та виховання громадянської й національної самосвідомості, війна і мир, народ і історія, народ як носій високих моральних якостей, масовий героїзм визвольної війни, антимілітаристські мотиви”. [33; 23]

Письменник майстерно змальовує постать сотниківни Орисі Завісної. Характер героїні показано в ототожненні з її внутрішнім світом. Важлива увага приділяється виписуванню портрета дівчини: “Вродливого личенька риси і елегантні й шляхетні, в чорних, стиснутих трохи бровах криється непорушна воля й відвага; карі очі з-під довгих темрявих вій палають вогнем; на мармуровому чолі лежать недитячі думи, хоч у виразі уст пишає дитяча краса”. [49; 124-125]

У повісті важливе місце посідає віра в Бога. Насамперед глибоко віруючою є образ Орисі, яка змалечку вихована в кращих традиціях. Вражає те, що у своїх щоденних молитвах вона просить не особистого щастя, а звертається із проханням дати їй силу і міць у боротьбі з ворогом. Наскрізним у повісті є образ символ Ісуса Христа: “Вперше він змальований, коли Орися молиться у церкві. У вихорі подій війни і наближення ворога лагідні очі Спасителя на іконі нагадали дівчині щастя мирних днів, очі її коханого Антося, адже вираз їх однаковий – любов і приязнь. Іконописний образ Ісуса Христа є і в таборі ворогів-поляків, охоплених безглуздою злобою й люттю до українців, готових дощенту зруйнувати фортецю”. [32; 24]

Автор утверджує думку про те, що людство зможе досягти гармонії й щастя не братовбивчими війнами, кривавими розправами, а шляхом миру і взаєморозуміння.

Аналізуючи образи персонажів повісті, слід наголосити, що М. Старицький “зобразив захисників Буші, мужніх і стійких, сильних духом патріотів і пихатих, заздрісних нападників, жорстоких ворогів України, скориставшись прийомом контрасту”. [41; 46] Діалог між гетьманами Потоцьким Лянцкоронським і шляхтичем Антосем Корецьким розкриває красу вірності батьківщині, любов та милосердя до ближнього. Письменник утверджує думку, що під час братовбивчих війн занепадають такі людські риси як доброта і милосердя.

У повісті “Облога Буші” наявний романтичний струмінь, який підсилює інтерес читача, спонукає до роздумів. Через весь твір проходить ідея неприйнятності для людства братовбивчих воєн.

У повісті “Облога Буші” М. Старицький також майстерно виписує образ Антося Корецького – коханого Орисі. За походженням магнат, він виріс, виховався в козацькій родині на традиціях народної етики і моралі. І хоча волею обставин Корецький потрапляє до свого природного середовища (успадковує родовий замок), світоглядні незгоди з мораллю та глибокі почуття до Орисі, з якою виховувався в одній родині, і повертають його на бік оборонців фортеці. Н. Левчик зазначає таку особливість: “З формуванням Корецького як особистості тісно пов’язані питання джерел здорової народної моралі й етики, шляхів пробудження й виховання національної і громадянської самосвідомості, вибір життєвої позиції”. [32; 24]

Саме ці проблеми, покладені в основу повісті “Облога Буші” пізніше становлять серцевину драми “Облога Буші”, для якої “визначальні, на думку Н. Левчик, (за жанром бачення романтичного твору) була драма серця, почувань, а не історико-героїчне тло”. [32; 24]

А. Чайковський визнавав два різновиди художніх творів на історичну тематику: такі, в яких зображено історичну добу й історичних осіб. У його історичних творах одного й другого планів. У повістях “За сестрою” і “На уходах” письменник намагався відтворити історичний колорит, давши волю своїй щедрій фантазії у зображенні героїв.

Історична повість “За сестрою” (1907) повертає нас у лиховісну пору татарських набігів на Україну. Доля села Спасівка, що на правому березі річки Самари, поблизу Дніпра, ввібрала в себе гіркий талан багатьох тогочасних українських поселень. “На перших сторінках повісті Чайковський описує місце розташування села, цікаво розповідає про історію його забудови, про життєвий уклад спасівчан”. [75; 8]

Поважною родиною серед спасівчан були Судаки. Козацький рід славився тим, що всі його чоловіки у свій час побували на Січі. Тепер на За порідді служив Петро Судак. Рідні Петра жили у Спасівці. Старенький дідусь Андрій часто розповідав п’ятнадцятилітньому Павлусеві про запорозьких козаків, про їх звичаї і походи, про пригоди свого минулого. Дід учив онука лицарського ремесла. Павлусь щиро дружив із сестрою Ганнусею, діти дуже любилися.

Тихої ночі напали на Спасівку татари, підпалили село, пограбували. Багато спасівчан полягло, живих забрали в ясир. Серед полонених була сестра і батько Павлуся Судака; мати і дід хлопчика загинули. Павлусеві вдалося втекти на татарському коні. В степу він зустрівся з козаками, серед яких був брат Петро. Козаки розбили кіш, визволили бранців-спасівчан, а з ними й Степана – Павлусевого батька. Ганни вже не застали в степу. На відміну від батька і старшого брата, які змирилися, що спіткало Ганю, Павлусь вирішив розшукати сестру. По дорозі до Криму він зазнав багато лиха. Та кінець повісті щасливий – кмітливий і завзятий герой Павлусь разом із сестрою повернувся в Україну.

Сюжет повісті “За сестрою” напружений: “події у творі розгортаються інтенсивно, драматично; коло персонажів постійно оновлюється, головний герой весь час потрапляє в екстремальні ситуації. На сторінках повісті реально плавно переходить у фантастичне і навпаки. Так автор ставить перед своїм юним героєм завдання явно не на його вік. Однак Павлусь, ідучи шляхом, яким у фольклорних розповідях мандрували богатирі героїко-фантастичних казок, здобуває перемогу. На цій дорозі художньої умовності прийнятні й незвичайна сила малого Павлуся, і те, як складаються обставини, аби він не загинув, аби досяг поставленої мети”. [75; 9]