Це ж коло поетичних символів ми знаходимо й у сонетах, які описують красу шляхетного юнака, якому вони присвячені. Наприклад, сонет 18: " Чи порівняю з літнім днем твої риси?..". Невблаганний хід часу і неминучість старості уподібнюються порам року (сонет 12).
Значний вплив зробив на поезію Шекспіра евфуістичний стиль Лілі. Однією з його характерних рис є поетична гра антитезами. Правда, не Лілі вигадав її, ця гра була вже в поезії Петрарки, але ймовірніше всього, що до Шекспіра цей прийом прийшов через евфуізм Лілі. Типовим прикладом цього є сонет 43:
"Смежая веки, вижу я острей.
Открыв глаза, гляжу, не замечая..."
Сплативши данину традиції, Шекспір пішов своїм шляхом. Поруч зі звичними поетичними асоціаціями ми знаходимо в нього образи і порівняння несподівані і на перший погляд непоетичні. Це образи, узяті з повсякденного життя, порівняння й уподібнення з фактами, що самі по собі нітрохи не поетичні. У сонеті 23 поет, виправдуючи, що він мовчить і не знаходить слів для вираження почуттів, уподібнює себе актору, що забув роль (цей образ нагадує нам про професію самого Шекспіра). У наступному сонеті (24) він уподібнює свої очі художнику-граверу, що на дощечці серця закріплює вигляд улюбленого сотворіння. У сонеті 30 основу образу складає судова процедура: свою пам'ять поет уподібнює сесії суду, на якій як свідків викликаються спогади, і ця процедура відтворює вигляд відсутнього друга. У сонеті 47 серце й очі укладають договір, який полягає в тому, що, коли серце жадає побачити улюбленого друга, очі дають йому цю радість, а коли очам бракує споглядання друга, серце дає очам спогади про те, який він прекрасний. У сонеті 48 любов порівнюється зі скарбом: поет не подбав замкнути його в скриньку, і злодій викрав його. У сонеті 52 інший варіант того ж порівняння: поет, як багатій, зберігає скарби своїх почуттів у скриньці й у будь-який час може відімкнути її, щоб насолодитися видовищем коштовностей, які там зберігаються. Можливо, найбільш несподіваний по прозаїчності той образ, на якому побудований сонет 143: коли в господарки тікає одна з домашніх птахів, вона опускає на землю дитину, яку тримала на руках, і починає ловити утікачку, дитина ж плаче і проситься на руки. Тут себе поет уподібнює покинутій і зарюмсаній дитині, а свою кохану, яка женеться за надією, яка тікає від неї, на інше, більше щастя, порівнює із селянкою, яка ловить домашнього птаха.
Шекспір розширює коло тем поезії, вводить у неї образи з різних областей життя і тим самим збагачує традиційні форми вірша. З часом поезія Шекспіра усе більш втрачає умовність і штучність, наближаючи до життя, і особливо ясно ми бачимо це в метафоричному багатстві його сонетів.
У поемах ще переважали розгорнуті порівняння такого типу:
"И, как орел голодный, кости, жир
И даже перья клювом все терзает
И до тех пор, пока не кончит пир,
Крылами бьет и жертву пожирает … ("Венера и Адонис")
У сонетах перевагу одержує метафора:
"То время года видишь ты во мне,
Когда один-другой багряный лист
От холода трепещет в вышине,
На хорах, где умолк веселый свист.
Во мне ты видишь тот вечерний час,
Когда поблек на западе закат
И купол неба, отнятый у нас,
Подобьем смерти - сумраком объят.
Во мне ты видишь блеск того огня,
Который гаснет в пепле прошлых дней,
И то, что жизнью было для меня,
Могилою становится моей". (73)
Багато з сонетів представляють собою або одну розгорнуту метафору, або ланцюг метафор, як у тільки що процитованому вірші, де поет уподібнює себе спочатку осені, потім сутінкам і, нарешті, догоряючому вогню.
Форма сонета була винайдена давним-давно. Її створили, ймовірно, провансальські поети, але свій класичний розвиток сонет одержав в Італії епохи Відродження.
Форма сонета була придумана тоді, коли вважалося, що мистецтво поета вимагає володіння самими складними і важкими прийомами віршування. Як ми знаємо –
"Суровый Дант не презирал сонета,
В нем жар любви Петрарка изливал...".
І саме Петрарка підняв мистецтво написання сонетів на найбільшу висоту.
У сонеті завжди 14 рядків. Класична італійська форма сонета будується в такий спосіб: два чотиривірші і два тривірші з визначеною системою рим: авва aвав ccd ede чи авав авав ccd eed. Сонет не допускає повторення слів (крім союзів і прийменникових слів чи артиклів). Перший чотиривірш повинен містити експозицію, тобто виклад теми, причому вже найперший рядок повинен відразу вводити читача в тему вірша. В другому чотиривірші дається подальший розвиток теми, іноді за принципом протиставлення. У тривіршах дається рішення теми, підсумок, висновок з міркуваннями автора.
Труднощі форми, строгість композиційних принципів походять від поетів епохи Відродження. В Англії сонет увів Уайет. Однак він довго залишався другорядною за значенням формою, поки приклад Пилипа Сидні не підштовхнув інших поетів, і тоді, наприкінці XVI століття, сонет на короткий час зайняв головне місце в ліриці.
Спочатку англійські поети дотримувалися італійській схемі побудови сонета, потім виробилася своя система його композиції. Англійська форма сонета складається з трьох чотиривіршів і заключного двовірша (куплета). Прийнятий порядок рим: авав cdcd efef gg. Ця система є більш простою у порівнянні з італійською схемою Петрарки. Тому що нею користався Шекспір, то вона одержала назву шекспірівської.
Як і в класичному італійському сонеті, кожний вірш присвячений одній темі. Як правило, Шекспір дотримується звичайній схемі: перший чотиривірш містить виклад теми, другий - її розвиток, третій - підводить до розв'язки, і заключний двовірш в афористичній лаконічній формі виражає підсумок. Іноді цей висновок зі сказаного вище, іноді, навпаки, несподіване протиставлення всьому, про що говорилося раніше, і, нарешті, у деяких випадках простий висновок, який поступається у виразності попереднім чотиривіршам - думка ніби затихає, заспокоюється.
У ряді випадків Шекспір порушує цей принцип композиції. Деякі сонети являють собою послідовний від початку до кінця розвиток однієї теми за допомогою безлічі образів і порівнянь, які ілюструють головну думку.
Розглядаючи "Сонети" Шекспіра, необхідно насамперед точно уявляти собі вимоги композиції, якимт повинен був підкоряти свою уяву поет. І, щоб оцінити це мистецтво, треба навчитися бачити, як він умів підкоряти цю тверду схему своєму задуму, ідеї. Вчитуючись у "Сонети", можна бачити, як Шекспір все більше опановував цією складною формою. У деяких, особливо початкових сонетах ще почувається скутість поета - форма як би тягне його за собою. Поступово Шекспір досягає тієї волі володіння формою, коли ні сам він, ні ми вже не відчуваємо її соромливих рамок, і тоді виявляється, що в 14 рядків можна вмістити цілий світ, величезний драматичний зміст, безодню почуттів, думок і пристрастей.
Дотепер розглядалася зовнішня сторона сонета. Звернемося тепер до того, що складає його внутрішню форму.
Як уже сказано, у кожному сонеті розвивається лише одна тема. Оригінальність поета аж ніяк не в тому, щоб придумати її. Нерідко Шекспіра сонетна поезія, та й лірика взагалі були так багаті, що всі можливі теми одержали вираження у віршах поетів. Уже Петрарка, родоначальник поезії епохи Відродження і батько всієї нової європейської лірики, у своїх сонетах вичерпав весь запас тем, присвячених щиросердечного життя людини, особливо почуттю любові.
Кожен поет тієї епохи, який писав ліричні вірші, і зокрема сонети, знав, що вразити новизною сюжету він не може. Вихід був один: знайти нові виразні засоби, нові образи і порівняння, для того щоб усім відоме зазвучало по-новому. До цьому і прагнули поети епохи Відродження, у тому числі і Шекспір.
Ще Петрарка визначив основу внутрішньої форми сонета, його образної системи. В основі її лежало порівняння. Для кожної теми поет знаходив свій образ чи цілий ланцюг образів. Чим несподіваніше було уподібнення, тим вище воно цінувалося. Порівняння доводилося нерідко до крайньої степеня гіперболізму. Але поети не боялися перебільшень.
Безліч образів, які виникають у кожному сонеті Шекспіра, спаяні внутрішньою єдністю. Чим же воно досягається? Злитістю ідеї й образу. Італійці називали це словом "concetti", англійці "conceit", і буквальна українська відповідність цьому терміну - "концепція". Концепція ця є художньою. Сутність її в тому, що думка, почуття, настрій, усі невловимі і важко виразимі щиросердечні рухи виражаються через конкретне і наочне, і тоді виявляється, що між духовним і матеріальним світом існує нескінченна кількість аналогій. Так, думка про необхідність продовжити своє життя в потомстві поет виражає в сонеті 1, говорячи:
"Мы урожая ждем от лучших лоз,
Чтоб красота жила, не увядая.
Пусть вянут лепестки созревших роз,
Хранит их память роза молодая".
Зміст сонета складає почуття чи настрій, викликаний яким-небудь фактом. Сам факт лише глухо згадується, дається натяком, а іноді в сонеті й зовсім відсутній безпосередній привід - вірш служить вираженням настрою, який володіє поетом. Головне - у вираженні емоцій, у перебуванні слів і образів, що не тільки передадуть щиросердечний стан ліричного героя, але і заразять цим настроєм читача.