Внаслідок цих приписів виникає обмеження права власності на іменні акції, які не можуть бути передані простим врученням без додержання певної процедури оформлення передачі у незалежного реєстратора. Це викликано тим, що Закон не пов’язує однозначно виникнення права власності на акції з внесенням відповідних відомостей до реєстру, оскільки в ньому йдеться про те, що до цього моменту придбавачем акції не можуть реалізовуватися права, що надаються акцією. Відтак, виходить, що особа, яка придбала акції, стає їх власником, але не в змозі реалізувати «права з акції».
Б) Межі та обмеження в правах з акції
За загальним правилом, що відпрацьовано законодавством України та відповідає Принципам ОБСЕ, всі акціонери мають рівні права (або інакше: встановлюється рівність прав акціонерів, рівність прав, що надаються акцією). Принцип рівності закріплено в Другій Директиві ЄС, значення якого «вбачається в тому, що його застосування виключає свавілля більшості, бо рішення, прийняті більшістю акціонерів, рівною мірою повинні діяти щодо всіх» [39] [360] . Однак існують випадки меж та обмежень цих прав за різними підставами. Можна позначити правомірні та неправомірні межі та обмеження прав акціонерів.
До правомірних меж та обмежень слід віднести обмеження, передбачені законодавством та локальними актами АТ: 1) обмеження, зумовлені видом акцій; 2) особливостями набуття прав на акції в процесі приватизації; 3) ситуативні обмеження; 4) обмеження як наслідки порушень приписів законодавства; 5) обмеження, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції; 6) обмеження прав акціонера щодо передачі прав участі в загальних зборах.
До неправомірних обмежень належать неправомірні дії тих чи інших осіб (передусім органів АТ, реєстраторів), які перешкоджають акціонерам в здійсненні ними своїх прав.
Слід також вказати на ті механізми, які схожі з обмеженнями прав акціонерів, але такими не є (порядок відчуження акцій ЗАТ, порядок здійснення прав, що надаються однією акцією її співвласникам).
1) Межі, зумовлені видом акцій. Враховуючи те, що є різні види акцій як цінних паперів (ст. 195 ЦК, ст.ст. 3 та 4 ЗУ «Про цінні папери та фондову біржу» [96] [361]), ними надається й різний обсяг прав їх власникам. Тобто права з простої акції відрізнятимуться від прав з привілейованої. Так, власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Навпаки, вони мають переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна АТ у разі його ліквідації. І навпаки – власники простих акцій обмежуються в праві на одержання дивідендів при неприбутковій діяльності АТ, а власники привілейованих акцій – ні, оскільки вони в будь-якому разі їх отримують. В рамках одного класу всі акціонери повинні мати однакові права голоса. Тобто неприпустимо, щоб одні з акціонерів-власників привілейованих акцій не мали права голосу, а інші – мали.
2) Другим випадком меж прав з акції є зумовленість особливостями процесу приватизації, що викликають необхідність для акціонерів протягом певних строків не здійснювати свої права участі в управлінні АТ. Так, особи придбають акції в процесі акціонування державної юридичної особи, повністю оплачуючи їх вартість, тобто стають повноправними акціонерами. Однак до спливу певного строку, вказаного в плані розміщення акцій (плані приватизації), вони не можуть здійснювати своїх прав на управління, що надаються їм акціями, оскільки триватиме строк, протягом якого будуть розміщені акції, що належать державі.
3) Третім видом меж є позбавлення деяких прав акціонерів, які не повністю оплатили акції. Українським законодавством таких обмежень не встановлюється на відміну від акціонерного законодавства РФ, яким передбачається обмеження права таких акціонерів голосувати на загальних зборах. Це стосується як тих осіб, які виступали засновниками АТ, так і тих, хто придбав акції додаткової емісії. Тобто навіть протягом року після створення АТ їм такого права не надається.
Заслуговує на увагу й те, що в такому разі не виключаються ситуації, коли певні акціонери оплатили вартість акцій і набувши повний обсяг прав з них, вимагають скликання або самі скликають загальні збори акціонерів і приймають на них ті рішення, в яких вони зацікавлені. Тобто в такому разі обмеження прав одних акціонерів має місце поряд із безпідставними перевагами інших. До того ж якщо виникне необхідність у прийнятті певного рішення загальними борами протягом року з моменту створення АТ, а акції ще не бути повністю оплаченими, зробити це буде неможливо (наприклад, відсторонити виконавчий орган від здійснення своїх повноважень внаслідок виявлення порушень в його діяльності).
Таким чином, подібний підхід є хибним і доводить дієвість саме підходу, запровадженого українським законодавством. Однак його також слід змінити, надаючи можливість АТ реалізувати несплачені акції для збереження АТ, зменшувати статутний капітал якого не можливо.
4) Межі, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції (інвестиційні ризики, а не цивільно-правова відповідальність учасників по зобов'язаннях АТ [110] [362]), стосуються ситуацій, коли АТ стає неплатоспроможним. Згідно із Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [62] на певних стадіях процесу відновлення платоспроможності боржника органи АТ спочатку повністю підпадають під додатковий контроль сторонніх осіб (розпорядника майна, керуючого санацією), а в подальшому й взагалі не діють (після винесення постанови про визнання боржника банкрутом). Внаслідок цього акціонери фактично не реалізують своє право на участь в управлінні АТ.
Також до цієї категорії меж належить заборона виплати дивідендів, зокрема, при зменшенні вартості чистих активів АТ до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду (ч. 3 ст. 158 ЦК).
5) Межі прав акціонера щодо передачі права участі в загальних зборах спостерігається на підставі ст. 100 ЦК, якою встановлюється, що право участі в товаристві не може окремо передаватися іншій особі. Оскільки в статті не вказується про те, окремо від чого воно не може передаватися, науковцями робиться висновок про те, що очевидно, окремо від майнових прав. Як наслідок, вважається неможливим передавати право участі акціонера іншій особі за довіреністю [196][363]. З цим не погоджується О.Р. Кібенко, вказуючи на неправомірність та недоцільність такого обмеження прав акціонерів [111][364].
О.М. Вінник пропонує на законодавчому рівні встановити обмеження можливості акумулювання голосів акціонерів одним представником [30][365]. Протилежна позиція [226] [366] заснована на тому, що встановлювати таке обмеження недоцільно, оскільки воно позбавить акціонера, що володіє більш як 10% акцій, можливості передачі права на участь у загальних зборах іншим особам.
Цей аспект проблематики стосується насамперед корпоративних правовідносин, але їх глибину становлять відносини власності, оскільки акція як об’єкт права власності має надавати певний обсяг прав акціонеру. Ці права стосуються як поведінки з акцією як з будь-яким майном, так і здійснення корпоративних прав (майнових і немайнових), що нею надаються. Тісна пов’язаність між собою цих прав дає змогу стверджувати, що обмеження в будь-якому з них відіб’ється на іншому, і тому їх розмежування є лише прийомом, а насправді всі вони мають свої витоки у праві власності. Отже неможливість реалізувати права акціонера не особисто, а шляхом передання їх іншій особі є обмеженням права власності акціонера.
З цього приводу слід висловити таке бачення: акціонери не мають обмежуватися у своїх правах безпосередньої участі у загальних зборах акціонерів. Для забезпечення їх прав слід запроваджувати заочне голосування для тих, хто не в змозі взяти участь у зборах. Представники ж акціонерів можуть представляти їхні інтереси в загальних зборах лише тоді, якщо цими акціонерами є особи з неповним обсягом дієздатності або визнані недієздатними.
Як обмеження прав акціонерів можна позначити такі ситуації, які вимагають одноразового усунення акціонерів від реалізації своїх прав, що надаються їм акціями. Це стосується випадків, коли акціонер не може брати участь в голосуванні на загальних зборах з певних питань, а саме: при вирішенні питання щодо дозволу на укладення значних правочинів (якщо члени виконавчого органу є акціонерами), а також правочинів із заінтересованістю (якщо в них заінтересовані певні акціонери внаслідок різних причин для цього, в тому числі через належність їх до афілійованих осіб з тими, які будуть стороною цього правочину) [197] [367].
Дехто з дослідників наголошує на можливість обмеження права голосу акціонера в окремих випадках, якщо для цього існують такі підстави: