Юридична служба має право:
Перевіряти стан законності діяльності підрозділів митного органу.
Одержувати від посадових осіб митного органу довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для виконання покладених на юридичну службу завдань; інформувати керівника митного органу про випадки ненадання таких документів і матеріалів.
Залучати за згодою керівників відповідних підрозділів митного органу необхідних спеціалістів до підготовки проектів актів нормативного та розпорядчого характеру, інших документів, для розроблення планів і здійснення заходів, які проводяться юридичною службою відповідно до покладених на неї завдань.
Iнформувати керівника митного органу про випадки покладення іншими посадовими особами на юридичну службу завдань, не передбачених цим Положенням.
Брати участь у нарадах, які проводяться в митному органі, якщо на них розглядаються питання, що стосуються практики застосування норм законодавства.
У разі переслідування працівника юридичної служби у зв’язку з виконанням ним обов’язків, передбачених цим Положенням, інформувати про це Юридичний департамент і керівництво Держмитслужби України.
Працівник юридичної служби, який не вжив передбачених цим Положенням заходів до усунення порушень законодавства, що призвели до негативних економічних наслідків, порушення прав і законних інтересів працівників митного органу та інших громадян, несе відповідальність у встановленому законодавством порядку.
2. Дисциплінарна практика митних органів
2.1 Дисциплінарна відповідальність державних службовців: нормативно-правове регулювання
Дисциплінарна відповідальність застосовується до державних службовців у випадках порушення службової дисципліни. Однак, як було зазначено вище, загального поняття службової дисципліни в чинних законодавчих актах не міститься [З, с. 222]. У цілому дисципліну розглядають як точне, своєчасне, неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному та соціальному житті [1, с. 419]. Вона є засобом забезпечення законності і спрямована на підтримання впорядкованості й узгодженості суспільних відносин [1, с. 419]. Що ж до службової дисципліни, то її можна визначити як точне та неухильне виконання службовцем функцій, прав та обов'язків, а також дотримання ним норм чинного законодавства. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну службу України» порушення службової дисципліни виражається у таких діяннях державних службовців, як: невиконання або неналежне виконання службових обов'язків; перевищення своїх повноважень; порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби; вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює [5].
У науці різні погляди щодо визначення поняття дисциплінарної відповідальності. Так, Ю.Н. Старилов визначає дисциплінарну відповідальність як «передбачені в законі дисциплінарні стягнення, що накладаються на державних службовців за скоєння посадових проступків». О.Ю. Оболенський у визначення дисциплінарної відповідальності також концентрує увагу на застосуванні заходів дисциплінарного впливу, тобто на накладенні стягнення. О.І. Щербак звертає увагу на те, що дисциплінарна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, яка настає за винне порушення дисципліни [12, с. 27].
Отже, будемо розглядати дисциплінарну відповідальність державних службовців як різновид юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні засобів дисциплінарного впливу до державного службовця в порядку службового підпорядкування за порушення ним службової дисципліни. Щодо юридичної дисциплінарна відповідальність державних службовців є спеціальною, оскільки встановлена до спеціальних суб'єктів – державних службовців [3, с. 223]. Професійна діяльність державних службовців передбачає певні особливості регулювання їх діяльності, для них установлені підвищена відповідальність, домірність відповідальності займаній посаді, що можуть бути застосовані тільки до них (наприклад, попередження про неповну службову відповідальність) [8, с. 202]. Дисциплінарна відповідальність є основним видом відповідальності державних службовців, оскільки дотримання та зміцнення службової дисципліни є одним з найважливіших обов'язків службовця [10, с. 421]. Залежно від категорій державних службовців розрізняють дисциплінарну відповідальність: загальну, спеціальну та для керівних і виборних працівників [7, с. 464].
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності державного службовця є вчинення ним дисциплінарного проступку – порушення державним службовцем норм законодавства та невиконання або неналежне виконання покладених на нього службових обов'язків [1, с. 422; 3, с. 223]. Діяння визнається дисциплінарним проступком, якщо воно є протиправним, винним, якщо неналежно виконано або не виконано саме службові обов'язки [2, с. 295]. Найчастіше посадовими провинами постають порушення порядку реалізації та термінів виконання доручень, встановлення непередбачених законами чи іншими нормативно-правовими актами процедур реалізації прав особи і громадянина, виконання норм та доручень не в повному обсязі або перекручення їх змісту [4, с. 133]. А найбільш серйозними є ті з них, що призводять до порушення або невиконанім законів, указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та рішень судів [8, с. 202]. Крім того, державні службовці несуть дисциплінарну відповідальність за вчинки морального характеру. На жаль, чинне законодавство не містить вичерпного переліку дисциплінарних проступків і зумовлено це їх надзвичайною різноманітністю. Питання про наявність або відсутність дисциплінарного проступку вирішує керівник. Причому межі цього розсуду сягають від зауваження до звільнення з посади, і нерідко при накладанні стягнення керівники органів проявляють суб'єктивізм [3, с. 224]. Такий стан справ не сприяє зміцненню законності у сфері державної служби і соціальному захисту державного службовця.
Крім того, відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України підстави дисциплінарної відповідальності повинні визначатися виключно законами [6, с. 309]. З метою уникнення таких випадків нагальною необхідністю є прийняття законодавчого акта, який би передбачав чіткий перелік підстав дисциплінарної відповідальності, що дозволить, по-перше, чітко визначати міру відповідальності за вчинене порушення, а по-друге, захистити державного службовця від безпідставного притягнення до відповідальності. Деякі фахівці пропонують основні дисциплінарні проступки, які найчастіше зустрічаються в практиці діяльності службовців, визначити в законному порядку та встановити відповідальність за них, а критерієм класифікації дисциплінарних проступків пропонується характер відносин [3, с. 224].
Для з'ясування питання, які саме заходи дисциплінарного впливу можуть бути застосовані до державного службовця, потрібно насамперед звернутися до норм трудового законодавства, що є так би мовити базовим, а також враховувати норми чинного Закону України «Про державну службу України», що передбачає додаткові і специфічні заходи дисциплінарного впливу [1, с. 419]. Згідно зі ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до державного службовця може бути застосовано лише одне з таких видів стягнень, як догана або звільнення. Ст. 14 Закону України «Про державну службу» передбачено заходи дисциплінарного впливу, які застосовуються до порушників, а саме попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Однак застосування зазначених заходів дисциплінарного впливу не виключає одночасного запровадження до порушника засобів дисциплінарного стягнення. [6, с. 306]
Окрім того, для окремих категорій працівників статутами і положеннями можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення, що суперечить положенню Конституції України, відповідно до якого відповідальність за дисциплінарні правопорушення визначається виключно законами [11, с. 75]. Треба зазначити, що наявний порядок застосування дисциплінарних стягнень та сам їх перелік не відповідають вимогам часу, потребам подальшого вдосконалення державної служби, і в тому числі підвищенню заснованої на законі вимогливості до всіх категорій державних службовців [1, с. 421].
Деякі дисциплінарні стягнення є взагалі недоцільними, наприклад, затримка до одного року в призначені на вищу посаду [3, с. 226]. Практика свідчить про те, що застосовувати його в даній якості складно, оскільки висунення на вищу посаду має місце тоді, коли державний службовець за результатами атестації може обіймати посаду із ширшим і складнішим обсягом повноважень, тобто у разі підвищення службовцем кваліфікації, сумлінного виконання обов'язків, дотримання ним вимог дисципліни [3, с. 226]. В іншому випадку він не має права зайняти вищу посаду. Тому цей вид стягнення доцільно було б замінити іншим, а саме виключення із кадрового резерву на заміщення вищої посади [3, с. 226].
Деякі фахівці пропонують затвердити такі види дисциплінарних стягнень, як: догана; сувора догана; затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу; виключення із кадрового резерву па заміщення вищої посади; попередження про неповну службову відповідальність займаній посаді; звільнення зі служби; звільнення зі служби без права поновлення на державній службі (за вчинення умисного правопорушення або грубе порушення встановлених законом поведінки державного службовця – за рішенням суду) [1, с. 422; 3, с. 227]. Важливо зазначити, що доцільно було б закріпити на законодавчому рівні вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців різних категорій.