Смекни!
smekni.com

Правове регулювання інституту відводу в ході кримінального судочинства (стр. 2 из 7)

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи та підлягає відводу:

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

2-1) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

2-2) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 61-1 КПК;

3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 16-2 «Автоматизована система документообігу суду» КПК.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою[9].

В силу особистого ставлення судді до обставин кримінальної справи, коли суддя або народний засідатель беруть участь у справі як сторона, діє правило, згідно з яким ніхто не може бути суддею у власній справі — чи то потерпілий, цивільний відповідач чи цивільний позивач. Важко також очікувати неупередженість від судді чи народного засідателя, коли хто-небудь із учасників процесу є їхніми родичами або родичами слідчого, особи, яка проводила дізнання, обвинувача, обвинуваченого; чинний кримінально-процесуальний закон виходить із того, що чіткий розподіл основних функцій у процесі (обвинувачення, захист і вирішення справи по суті) є гарантією всебічності, повноти і об'єктивності дослідження обставин справи. Тому вимога щодо недопущення суміщення в особі одного суб'єкта різних процесуальних ролей є принциповою. Інакше це приводило б до послаблення суддівської неупередженості[10].

Отже, якщо суддя або народний засідатель брали участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, дізнавач, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільний позивач або цивільний відповідач, то це є безумовною підставою для їх відводу у справі; свідок є незамінним, оскільки його показання обумовлюються подією, яка є предметом розслідування чи судового розгляду. Незамінність свідка означає, що відповідний доказовий факт може встановлюватися лише тією особою, яка його сприймала своїми органами відчуття. Навіть у тих випадках, коли свідку відомі які-небудь обставини із слів іншої особи, то і такий свідок є незамінним: слідчий і суд можуть порівнювати його показання з іншими доказами. Одначе перевірка достовірності повідомлених даних буде більш ефективною, якщо ці дані повідомляються особою, яка сама сприймала обставини, що цікавлять слідство і суд. Не може бути замінений свідок і в тому випадку, коли одну і ту ж обставину сприймало декілька осіб, оскільки у суду і слідства більше можливостей для ретельної і всесторонньої її перевірки. Тому якщо виникає альтернатива викликати особу для допиту як свідка чи бути її суддею, то вибирається перше. Дана особа також не може залучатися до справи як обвинувач, захисник, експерт, представник цивільного позивач.

Для суддівської неупередженості важливо, щоб суддя приступав до розгляду справи без заздалегідь сформованого погляду на неї. Суддя, у якого уже є сформований погляд на справу чи який уже висловлював свою думку на стадії досудового розслідування, не може бути неупередженим. Його внутрішнє переконання повинно формуватися на основі досліджених доказів тільки у судовому розгляді. У ході судового розгляду суддя і народні засідателі зобов'язані утримуватися від висловлення будь-яких оцінок і висновків по суті справи до видалення в нарадчу кімнату[11].

Особа, заінтересована в результатах розгляду справи — на користь чи шкоду обвинуваченого, — стає стороною у справі, тому таких осіб не слід допускати до розгляду кримінальної справи. Заінтересованість у справі особисто судді може мати місце в силу тяжби з підсудним чи з його близькими родичами, а також з тими, хто має більш віддалені родинні зв'язки.

Перелік обставин, які виключають участь судді чи народного засідателя в розгляді справи, не є вичерпним. Це можуть бути дружні чи неприязні відносини судді чи народного засідателя з особами, що беруть участь у справі, ворожнеча, заздрість. До числа інших відносяться обставини, які прямо чи опосередковано можуть впливати на хід і результати судового розгляду справи, наявність відносин підлеглості чи старшинства по службі та інше[12].

Особиста заінтересованість судді в результатах розгляду справи визначається в кожному конкретному випадку обставинами справи.

Участь у складі одного і того ж суду осіб, що є родичами між собою, також перешкоджає всесторонньому, повному та об'єктивному розслідуванню і вирішенню кримінальної справи.

До складу суду не можуть входити особи, не вибрані в установленому законом порядку, а також судді (народні засідателі), строк повноваження яких збіг.

У статті 55 КПК перелічені підстави, які виключають участь судді при повторному розгляді справи.

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, поставлених з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в перегляді цієї справи за нововиявленими обставинами та перегляді справи Верховним Судом України[13].Дана стаття є однією з важливих гарантій неупередженості і об'єктивності суддів у розгляді кримінальної справи. Закон виходить з того, що суддя, який раніше брав участь у розгляді певної кримінальної справи, уже має свою думку щодо її оцінки, тому при повторному розгляді справи з його участю він буде пов'язаний з попереднім рішенням. Це ставить під сумнів можливість об'єктивної і неупередженої перевірки тим же суддею того ж рішення або винесення з його участю законного і обґрунтованого рішення після скасування раніше винесеного. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи в складі вищестоящої судової інстанції, що перевіряє законність і обґрунтованість вироку, інших актів, винесених з його участю, обумовлюється положенням про функціональний контроль у сфері кримінального судочинства, згідно з яким не можна здійснювати нагляд за своїми власними рішеннями чи виконувати власні вказівки[14].

При наявності однієї з обставин, передбачених статтями 54 і 55 КПК, суддя і народний засідатель зобов’язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, потерпілим та його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками (ч. 1 ст. 56 КПК), а також законним представником неповнолітнього підсудного (ст. 261, ч. 2 ст. 441 КПК), засудженим і виправданим (ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 394, ст. 400 КПК)[15].При заявлені самовідводу суддя повинен вказати конкретні підстави, які свідчать про особисту (пряму чи опосередковану) заінтересованість у результатах розгляду справи. Головуючий зобов'язаний в підготовчій частині судового засідання оголосити склад суду, роз'яснити учасникам процесу право відводу і запитати, чи заявляють вони відвід проти будь-кого із складу суду (ст.287 КПК). Заяви про самовідвід чи відвід повинні бути подані до початку судового слідства, з тим щоб не ускладнювати процес у справі. Якщо відвід заявлений після початку судового слідства, то суд зобов'язаний виявити, коли учаснику судового розгляду стали відомі обставини, передбачені в ст.54, і які причини заяви відводу в порядку винятку. У заяві про відвід повинна міститися вказівка на підстави, які зумовлюють його можливість. Вимога мотивувати відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими вона пов'язує необхідність усунення судді чи народного засідателя від участі в розгляді справи. Безпідставні і немотивовані відводи не приймаються до уваги. Якщо обставини, вказані в ст.54, 55, мали місце, але при розгляді справи судом не було заявлено ні самовідводів, ні відводів, то рішення у справі вважаються винесеними незаконним складом суду і підлягають скасуванню[16].