регистрация / вход

Складна форма вини

Поняття вини, її юридична характеристика. Характеристика умислу та необережності та їх наслідки. Поняття, структура змішаної форми вини. Основні форми складної форми вини в складах окремих злочинів. Кримінально-процесуальне значення складної форми вини.

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут підготовки кадрів кримінальної міліції

Кафедра кримінального права

Курсова робота

на тему : «Складна форма вини»

Виконав курсант 202 н. групи рядовий міліції

Старченко Б.П.

Перевірив: доцент кафедри Лащук Є.В.

Київ-2007


План

Вступ

1. Поняття вини, її юридична характеристика

2. Коротка характеристика умислу

3. Коротка характеристика необережності

4. Характеристика змішаної форми вини. Основні форми складної форми вини в складах окремих злочинів

5. Кримінально-процесуальне значення складної форми вини

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

В юридичній літературі суб'єктивна сторона злочину визначається як внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків[1] .

Іноді її визначають дещо інакше, а саме як внутрішню сторону злочинного діяння; ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння[2] .

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов'язується з психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховується лише відносно суспільно небезпечного діяння і його наслідків і повинно характеризуватись конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сторони. Так відповідно до ст. ст. 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб'єктивної сторони.

Ознаки, які утворюють суб'єктивну сторону, в реальній дійсності являють собою єдине ціле, але у подальшому в методичних цілях будуть розглядатися самостійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і сутність, а також визначити їх роль і значення для кримінальної відповідальності та покарання винного.

Встановлення суб'єктивної сторони - це завершальний стан процесу констатації складу злочину. Глибоке вивчення суб'єктивної сторони складу злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспозиції кримінально-правової норми і в об'єктивному та всебічному аналізі умов і обставин злочинного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб'єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

Для того, щоб більш повно розглянути складну форму вини слід перш за все дати характеристику вини в кримінальному праві взагалі, а також дати коротку характеристику умислу та необережності.

вина змішана форма


1. Поняття вини, її юридична характеристика

Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального права і закріплено в Кримінальному кодексі. Згідно з ст. 23 КК вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознаками. Її відображують об’єктивні ознаки злочину, що характеризують його об’єкт, предмет і об’єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення1 .

Вина — це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина — це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності. У кримінально-правовій літературі на початку 50-х років мало місце твердження, що поряд із більш вузьким поняттям вини як ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, тобто умислу і необережності, кримінальне право знає більш широке розуміння вини як підстави кримінальної відповідальності. Такою підставою є не лише встановлення того, що людина вчинила діяння навмисно або з необережності, але й сукупність інших обставин, які заслуговують, за переконанням суду, негативної загальної, оцінки від імені держави і вимагають відповідальності підсудного2 . Це положення не було сприйнято ні теорією кримінального права, ні судовою практикою. Більше того, воно було піддане гострій критиці3 .

Поняття вини характеризується змістом, сутністю, формою, видами і ступенем вини.

Зміст вини – перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає її повної характеристики.

Зміст вини - це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак.

Зміст вини обумовлений сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношенням.

При вчиненні злочину, свідомістю особи охоплюються фактичні обставини, які характеризують об’єкт злочину, ознаки предмета, спеціального суб'єкта, об'єктивну сторону - характер вчинюваних дій (бездіяльності), а в матеріальних складах - і суспільне небезпечні наслідки (можливість їх настання). Стосовно різних обставин інтелектуальне ставлення суб'єкта може бути різним. Одні обставини можуть бути ним усвідомлені більш повно, інші — приблизно; одні відображаються у свідомості правильно, адекватно, інші — помилково.

Вольовий момент змісту вини означає усвідомлене спрямування розумових і фізичних зусиль. Відповідно до КК вольовими ознаками умисного психічного ставлення особи є бажання настання певних суспільне небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (прямий умисел), або свідоме їх допущення (непрямий умисел). Вольова ознака необережності полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільне небезпечних наслідків (злочинна самовпевненість) чи, маючи реальну можливість передбачити суспільне небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для вчинення вольових дій з метою запобігання таким наслідкам (злочинна недбалість)1 .

У правозастосовчій практиці вимагається встановлювати конкретні ознаки умислу та необережності і, як правило, йдеться про зміст конкретної форми вини, а не вини взагалі.

Сутність вини, як її юридична характеристика, - це негативна суспільна якість поведінки особи, яка вчинила злочин, і ставлення винної особи до суспільних цінностей чи благ – об’єктів кримінально-правової охорони.

Сутність необережної вини в тому, що особа байдуже, недбало ставиться до громадських інтересів чи інтересів іншої особи, нехтує ними; суспільство докоряє особі, визнає її в чомусь необережною, за те, що вона не була у конкретній обстановці досить уважною, завбачливою. Якби особа проявила за певних обставин більше уваги, турботи про інших, передбачливості, то вона не допустила б настання злочинних наслідків. У цьому її вина.

Форма вини характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини - умисел (ст. 24 КК) і необережність (ст. 25 КК), які відрізняються одна від одної особливостями психічного ставлення особи до вчинення злочину.

З аналізу ст.ст. 24 та 25 КК випливає, що визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак (елементів): інтелектуальної й вольової. Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу злочину - дією (бездіяльністю) і наслідками.

Отже, кожна форма вини включає в себе ознаки (елементи), які характеризують свідомість і волю особи. Перші з цих ознак називаються інтелектуальними, а другі вольовими ознаками. Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею злочину дає можливість конструювати різні форми вини та її види.1

Форми вини мають значення для підстав кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів, призначення покарання та звільнення особи від кримінальної відповідальності і від покарання.

Види вини – це виділені законом види умислу і необережності. Умисел розділяється на: прямий і побічний (евентуальний), а необережність – на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Виділення видів вини має важливе практичне значення, оскільки деякі злочини можуть бути вчинені лише певним видом вини, наприклад, доведення до самогубства (ст. 120 КК) може бути вчинена лише з побічним умислом або необережно, і не може бути вчинене з прямим умислом.

Важливе значення в понятті вини має і такий її елемент, як ступінь вини.

Ступінь вини - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного.

Ступінь вини суб'єкта визначається: 1) суспільною небезпечністю вчиненого діяння; 2) особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності; 3) мотивом і метою злочину; 4) обставинами, що характеризують особу винного; 5) причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності1 .

Ступінь вини має практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності і призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце - заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося.

Отже, вина особи – це не тільки обов’язкова суб’єктивна ознака, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як характер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як такого. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об’єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля. Саме вони – основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку.2

При встановленні вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об’єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на попередньому слідстві і в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона входить до змісту предмета доказування по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об’єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів.1

2. Коротка характеристика умислу

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчиняються умисно. Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний)[3] .

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:

1) усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;

2) передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти поєднання інтелектуальних і вольових моментів. Їхнє певне співвідношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання[4] . .

Інтелектуальна ознака прямого умислу включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака прямого умислу полягає в бажанні настання злочинних наслідків.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння включає:

а) усвідомлення фактичного характеру вчиненого діяння;

б) усвідомлення його шкідливості для охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин (конкретних інтересів суспільства).

Очевидно, що, не усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, особа не може усвідомлювати і його суспільно небезпечний характер. Так, при вчиненні крадіжки особа усвідомлює, що таємно викрадає чуже майно (фактична сторона діяння), а також усвідомлює, що цим вона порушує право власності потерпілого (соціальний зміст діяння).

Закон обмежує інтелектуальну ознаку усвідомленням лише суспільної небезпечності, діяння і не вимагає усвідомлення винним його протиправності. Кримінальне право грунтується на конституційному принципі, згідно з яким незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності[5] . Слід зазначити, що усвідомлення протиправності діяння у багатьох випадках може обумовлюватись очевидною небезпечністю діяння. Це, насамперед, стосується умисних злочинів, які є досить поширеними і є кримінально караними у більшості країн світу (убивства, викрадення, зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень тощо).

Передбачення настання суспільно небезпечних наслідків означає передбачення винним тих шкідливих змін, які настануть у суспільних відносинах при вчиненні ним суспільно небезпечного діяння.

Передбачення при прямому умислі включає усвідомлення як можливості, так і неминучості настання відповідних злочинних наслідків.

Передбачення можливості настання вказаних наслідків означає, що ці наслідки в силу якихось причин можуть і не настати. Так, стріляючи з великої відстані, винний передбачає лише можливість настання смерті потерпілого, бо може промахнутися.

Передбачення неминучості їх настання означає, що усвідомленням винного виключаються будь-які обставини, у зв'язку з якими бажані наслідки можуть не настати (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви і передбачає неминучість смерті потерпілого).

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із матеріальним складом, необхідними ознаками об'єктивної сторони яких є настання певних суспільно

небезпечних наслідків і наявність причинового зв'язку між діяннями особи й наслідками, що настали. Отже, при вчиненні цих злочинів винний передбачає не лише суспільно небезпечні наслідки, але й у загальних рисах - розвиток причинового зв'язку між діянням і злочинним наслідком. Слід зазначити, що особі ставиться у вину настання не будь-яких шкідливих наслідків, а лише тих, які є ознаками об'єктивної сторони відповідного складу злочину (наприклад, при вбивстві - смерть потерпілого).

У злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та бажання його вчинити.

Вольова ознака прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Це бажання передбачає цілеспрямовану діяльність винного. Найчастіше особа прагне у цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

Непрямим єумисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання[6] . .

Інтелектуальна ознака непрямого умислу як і прямого включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Отже, виходячи із законодавчого визначення прямого й непрямого умислу, можна зробити висновок, що обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому умислі ті ж самі, що й при прямому умислі (вони співпадають). Тому суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Особливість вольової ознаки непрямого умислу полягає у тому, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.

При свідомому допущенні характерні для непрямого умислу злочинні наслідки не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Ці наслідки є побічним результатом діяння винного, направленого на іншу злочинну або незлочинну мету.

В окремих випадках свідоме допущення злочинних наслідків може проявлятися у безпідставному розрахунку на їх настання. Але розрахунок і надії винного в таких випадках є абстрактними, вони не мають належного обгрунтування.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення. Так, за часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що у цьому випадку намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо).

Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає. Однак він може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є афективний, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Так, умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, які були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, виділені законом про кримінальну відповідальність у самостійні склади злочинів при пом'якшуючих обставинах (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у деяких випадках – утворює привілейований склад злочину (ст.ст. 116 і 123 КК).

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного злочинного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків). Так при заподіянні проникаючого поранення черевної порожнини потерпілому винний в однаковій мірі передбачає й бажає настання смерті або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

При невизначеному умислі злочинні наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими. Це може мати місце при посяганні на життя й здоров'я потерпілого такими знаряддями й засобами, застосування яких може привести до різних наслідків. Наприклад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні наслідки - від смерті до легкого тілесного ушкодження. Відповідальність у таких випадках настає за шкоду, яка фактично заподіяна.

Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження).

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.

Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизувати психічне ставлення суб'єкта, визначити ступінь його вини і призначити справедливе покарання.

3. Коротка характеристика необережності

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Існує два види необережності:

1) злочинна самовпевненість;

2) злочинна недбалість[7] . .

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.

Інтелектуальна ознака полягає у передбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності).

За законодавчим формулюванням злочинної самовпевненості її інтелектуальна ознака зближується з інтелектуальною ознакою умислу. Як умисел, так і злочинна самовпевненість передбачають настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Але передбачення суспільно небезпечних наслідків при злочинній самовпевненості має свої відмінності від передбачення при умислі. Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при злочинній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення. Тому не випадково, що у законодавчому формулюванні прямого й непрямого умислу мова йде про передбачення суспільно небезпечних наслідків (ч. ч. 2 та 3 ст. 24 КК), а при визначенні злочинної самовпевненості в законі вказується на передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків (ч. 2 ст. 25 КК).

Другою особливістю передбачення при злочинній самовпевненості є те, що наслідки при цьому виді необережної форми вини передбачаються лише в абстрактній, загальній формі.

При злочинній самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює реального розвитку причинового зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити при більшій концентрації й мобілізації своїх психічних можливостей.

На відміну від визначення умислу, при визначенні злочинної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії або бездіяльності). З цього питання в теорії кримінального права є різні точки зору. Одні автори вважають, що при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності. Інші вважають, що ознакою самовпевненості є не позитивне усвідомлення суспільної небезпеки, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Остання точка зору видається нам більш обгрунтованою.

Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відвернення суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями мають здатність відвернути настання наслідків.

Обставини, на які розраховує суб'єкт, можуть бути різного характеру. Вони можуть стосуватися особи і діяльності самого винного (наприклад, розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяльності інших осіб, сил природи, впливу обстановки, за якої скоюються ті чи інші діяння, фізичних або хімічних законів тощо. Але за конкретних обставин ці чинники або не діють, або неспроможні змінити хід подій. Вина особи й полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при злочинній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю у особи усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Тому сутність вини у цьому випадку полягає не в інтелектуальній ознаці, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Законодавче визначення вольової ознаки злочинної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним (“повинна була") і суб'єктивним ("могла їх передбачити" - мається на увазі передбачити настання шкідливих наслідків).

Об'єктивний критерій злочинної недбалості - це обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільної небезпечних наслідків своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можуть бути як елементарні заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкування людей, так і складні, наприклад, вимоги безпеки при здійсненні професійної діяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійсненні певних дій на особу покладають: закон, службове становище, фах, родинні стосунки, правила суспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей критерій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб'єкта. У деяких західноєвропейських юридичних школах такий критерій вдало називають критерієм "середньої людини". Мається на увазі те, що у конкретної особи наявність можливостей передбачення настання шкідливих наслідків свого діяння визнається тоді, коли за даних обставин ці наслідки змогла б передбачити "середня розсудлива людина", або, якщо це відноситься до сфери спеціальних знань, "середній спеціаліст", який володіє звичною для даної професії кваліфікацією ("середній лікар", "середній інженер" тощо). Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діянні злочинної недбалості.

Проте встановлення одного лише об'єктивного критерію ще не перетворює відповідне психічне ставлення у злочинну недбалість. Для цього вимагається обов'язкове встановлення ще й суб'єктивного критерію. Вирішальне значення тут має встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані у законі наслідки. Ця можливість пов'язується вже з індивідуальними властивостями конкретної особи. Мається на увазі, що особа з її індивідуальними здібностями, розвитком, кваліфікацією та особливостями обставин, за яких було вчинене суспільно небезпечне діяння, могла передбачити настання шкідливих наслідків.

Оскільки у законі об'єктивний і суб'єктивний критерії поєднані сполучником "і", то лише їх сукупність утворює злочинну недбалість.

Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

4.Характеристика змішаної форми вини. Основні форми складної форми вини в складах окремих злочинів

Відповідно до ст.ст. 23, 24, 25 КК кожний конкретний злочин може бути вчинений або умисно, або з необережності. Проте, аналіз деяких статей Особливої частини КК вказує на те, що є склади злочинів із складною об'єктивною стороною. Суб'єктивна сторона у них відповідно також ускладнена, в ній поєднуються різні форми вини.

Трактування суб'єктивної сторони злочину в подібних випадках у науці кримінального права далеко не однозначна.

Одні автори поєднання в суб'єктивній стороні різних форм вини розглядають як специфічну форму вини, називають її змішаною або складною. Інші заперечують її самостійність а саме ускладнення психічною ставлення суб'єкту до дій і наслідків розглядають у рамках умислу і необережності.[8] Деякі вчені вбачають у цьому певну непослідовність.[9] При цьому суперечка йде не про термін «змішана», «подвійна», «складна», а про сутність даного явища, яке ускладнює вирішення кримінальних справ при неправильному підході.

Необхідно мати на увазі, що у чинному кримінальному законодавстві є такі склади, в яких об'єктивна сторона злочину поєднує декілька видів шкідливих наслідків. Відповідно суб'єктивна сторона цих злочинів є також складною. Нерідко характер і форми психічного ставлення особи до самого суспільне небезпечного діяння (дії або бездіяльності) не співпадає з формою й характером психічного ставлення особи до шкідливих наслідків її діяння. У подібних випадках прийнято говорити про наявність складної (подвійної) або змішаної форми вини.

Таким чином, складна (подвійна) форма вини передбачає різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного й того ж злочину.

Тому злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо діяння й наслідків, прийнято називати злочином із складною (подвійною) формою вини.

Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє виділити дві групи злочинів із складною (подвійною) формою вини. Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини.

Перша — це злочини, в яких діяння, що становить собою порушення яких-небудь правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслідків є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тільки настання суспільне небезпечних наслідків, причинно пов'язаних з діянням, робить все вчинене злочином. До таких злочинів належать, наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо такі діяння спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 286); порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ст. 291); незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 269), та ін. У цих злочинах порушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ставлення до наслідків виражається тільки в необережності: злочинній самовпевненості або злочинній недбалості. Тому, коли винний порушує правила умисно, і має місце змішана форма вини: щодо діяння - умисел, а щодо наслідків - необережність.

У другій групі злочинів складність об'єктивної сторони полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різних наслідки: перший (найближчий) є обов'язковою ознакою об'єктивної, другий (відділений) – кваліфікуючою ознакою. В цих злочинах відповідно до закону щодо діяння і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона сторони, другий (віддалений) - кваліфікуючою ознакою. В виражається в умислі (прямому чи непрямому), а щодо другого (кваліфікованого) наслідку — тільки в необережності (злочинної самовпевненості або злочинної недбалості). До таких злочинів належать, наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 278) та ін. Так, якщо проаналізувати суб'єктивну сторону умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), то щодо діяння (наприклад, удару ножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного може бути тільки умисел (прямий чи непрямий), а щодо другого наслідку - смерті потерпілого — лише необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість)1 .

Встановлення подвійної форми вини — це необхідна умова розмежування суміжних злочинів, правильної кваліфікації вчиненого злочину та індивідуалізації покарання.

В судовій практиці по справах про злочини проти безпеки руху визначається, що згідно зі ст. ст. 24, 25 КК України злочини, передбачені ст. ст. 289, 287, 291 КК, мають, розглядатися як вчинені з необережності, оскільки суб'єктивну сторону цих діянь визначає необережне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків при порушенні нею правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів.

В судовій практиці по інших категоріях справ такі вказівки відсутні, і тому вирішення питання при їх суб'єктивну сторону ускладнюється.

При вирішенні справ цієї категорії виникає необхідність встановлення факту порушення (адміністративного або дисциплінарного) спеціальних правил безпеки, оскільки вказані норми є бланкетними. Без винного порушення спеціальних правил немає і не може бути складів відповідних складів злочинів, їх поява в даному випадку пов'язана лише з настанням суспільно небезпечних наслідків, вказаних у кримінальному законі. В усіх інших випадках настає адміністративна або інша відповідальність. Необхідне також встановлення причинного зв'язку між порушенням правил і вказаними наслідками. Самі правила можуть бути порушені як умисно, так і з необережності, але стосовно наслідків умисел виключається— тут вина лише необережна в її різновидностях. В протилежному випадку, мова повинна йти про умисне вчинення, наприклад, вбивства з використанням транспортних засобів і т. ін.

Інша конструкція неоднорідного психічного ставлення до дій і наслідків (першого і другого порядку) має місце в такому злочині, як тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).

Пленум Верховного Суду України у постанові № 1 від 1 квітня 1994 р. роз'яснив, що "для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини.

Структуру змішаної форми вини стосовно ч. 2 ст. 121 КК схематично можна уявити так:

· Цілеспрямоване і мотивоване діяння;

· Наслідки першого порядку (тяжкі тілесні ушкодження), охоплювані умислом;

· Наслідки другого порядку (смерть) за межами умислу, в межах необережності

Із запропонованої схеми видно, що при даній формі вини мотиви і мета дій суб’єкту не поширюються на фактичні наслідки (смерть потерпілого). Якщо б це мало місце — наявним було б умисне вбивство, а при відсутності усвідомлення наслідків тяжкого тілесного ушкодження і смерті потерпілого мова може йти про їх спричинення з необережності. В останньому випадку дії винного обмежуються не небезпечними для жити і здоров'я тілесними ушкодженнями в момент нанесення (наприклад, поштовх, несильний удар тощо), що, само по собі звичайно не викликає яких-небудь тяжких наслідків. Настання смерті потерпілого в даному випадку не входило в наміри суб'єкту, ні в свідоме допущення ним, тоді як обстановка вчиненого давала підстави для можливості передбачення суспільно небезпечних наслідків (потерпілий в момент удару стояв на льоду, спиною до драбини тощо, що і виявилося умовою припинення травми голови і його смерті).

Досить в даному випадку включити в суб'єктивну сторону усвідомлення суб'єктом ситуації, що склалася (наявність небезпеки для потерпілого від удару і т. ін.), як наслідки, що настали, можуть бути визнані як бажані або допущені особою, тобто свідчать про умисел.

Однак фактичні наслідки в будь-якому випадку не повинні бути визначальними для оцінки вчиненого. Правильні підсумки можна зробити лише на підставі повного і всебічного аналізу всіх обставин вчиненого в сукупності, в тому числі і поведінки не лише суб'єкта злочину, але й самого потерпілого, взаємовідносинами між ними і т. ін.

В цьому зв'язку виникає більш широке питання про можливість поставити в вину при умислі обставини, що допущені з необережності. Першочергове значення тут має усвідомлення їх, можливість усвідомлення (саме це виражено формулою «міг і повинен був...»). В ряді випадків кваліфікуючі або обов'язкові ознаки умисного злочину відносяться до характеристики особи потерпілого. В цих випадках вказані ознаки можуть бути поставлені в вину і тоді, коли винний їх не передбачав, але міг і повинен був передбачати. Наприклад, судова практика в справах про зґвалтування виходить з того, що однією з підстав для кваліфікації зґвалтування за ч. 2 ст. 152 КК є неповноліття потерпілої. Застосовуючи цей закон, суди повинні враховувати, що кримінальній відповідальності підлягає особа, яка знала або допускала, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою, або могла і повинна була це передбачати.

Аналогічна позиція існує в судовій практиці і по справах про злочини про втягнений неповнолітніх в злочинну діяльність.

Злочини відповідно до вини особи поділяються на умисні та необережні. Вчинення злочину тієї чи іншої категорії обумовлює низку правових наслідків. Тому важливим є визначення, які злочини з подвійною формою вини належать до умисних, а які — до необережних".

Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння та його "прямих" наслідків може бути лише у формі умислу, а щодо “похідних” наслідків - у формі як умислу, так і необережності або лише у формі необережності.

Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і у формі необережності, а щодо “прямих” наслідків такого діяння - лише у формі необережності1 .

5.Кримінально-процесуальне значення складної форми вини

Правильне вирішення питання про те, яка форма вини є визначальним для злочину, має практичне значення для:

1) правильної кваліфікації діяння;

2) визначення типу кримінально-виконавчої установи, де належить відбувати покарання особі, засудженій до позбавлення волі;

3) призначення покарання за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 70); застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. п. І—З ч. З ст. 81, п. п. 1-3 ч. З ст. 107);

1) заміни не відбутої частини покарання більш м'яким (п. 1—3 ч. 4 ст. 82);

2) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 83); 6) застосування закону про амністію тощо2 .

Таким чином, якщо обставини, що відносяться до характеристики діяння, шкідливого результату або особи потерпілого, справляють вплив на об’єкт злочину, вони можуть бути поставлені в вину лише за умови, що суб'єкт їх усвідомлював. Якщо ж обов'язкові або кваліфікуючі обставини, що відносяться до характеристики дії, нешкідливого результату або особи потерпілого, не справляють впливу на об’єкт злочину, вони можуть ставитися в вину і тоді, коли винний їх не усвідомлював, але міг і повинен був усвідомлювати.

Змішана форма характеризується тим, що в цих злочинах є, два якісно відмінні за характером і тяжкістю суспільної небезпечності злочинних наслідки одних і тих самих дій винної особи та її різне психічне ставлення до кожного з них. Обидві такі форми вини у цих злочинах визначаються психічним ставленням особи до двох видів злочинних наслідків.

Отже, злочини з двома формами вини характеризуються двома різними і дуже відмінними за тяжкістю злочинними наслідками.


Висновок

Вина – це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формі умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездій) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).

Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують два форми вини: умисел і необережність.

Окремо виділяють форму вини, який притаманні як ознаки умислу, так і необережності. Мова йде про змішану форму вини.

Змішана форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі умислу і необережності) особи до самого діяння і суспільно небезпечних наслідків такого діяння. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини:

1) злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило певні суспільні небезпечні наслідки;

2) злочини, в яких об'єктивна сторона характеризується настанням двох типів наслідків — безпосереднього і віддаленого.

У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. У цілому такі злочини вважаються необережними. У другому — психічне ставлення особи щодо діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вина може бути тільки необережною. У цілому такі злочини з двома типами наслідків і двома формами вини визнаються умисними.

Трактування суб'єктивної сторони злочину в подібних випадках у науці кримінального права далеко не однозначна.

Деякі вчені визнають існування складної (подвійної, змішаної) форми вини, інші заперечують проти цього1 .

Прихильники змішаної форми вини розглядають її не як звичайне поєднання умислу і необережності в одній з існуючих в законі форм вини, а як нову, третю форму вини, хоча чинне законодавство її не знає. Чи є це прогалиною законодавства? Вважаю, що так.

Проте все ж встановлення вини, її форми і виду – необхідна умова правильної кваліфікації злочину. ЇЇ значення полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб’єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб’єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Форми і види вини істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.


Список використанної літератури

1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.

2.Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атака, 2001. – 160с.

3. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М., 1950 – С. 103.

4. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М., 1961 – С. 329-330.

5. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. Т.2. -М., 1970.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища міліції МВС України/ Н.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазін; За ред. Бовсунського. – К.: Наукова думка, 1995– 454с.

7. М.Й. Коржанський “Уголовне право України”. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.

8. Кримінальне право України. Заг. частина. Підручник для студентів юр. вузів і факультетів / За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – 2-ге видання, Київ “Юрінком Інтер”, 1999 р. – 506 с.

9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. Спец. вищ. закладів освіти/ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.

10. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.

11. Науковий коментар Кримінального кодексу України/ Проф. Коржанський – К.: Атака, 2001. – 160 с.

12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.

13. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р./ За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с. – (Економіка. Фінанси. Право.)

14. Мтвійчук В.К., Тарарухін С.А./ Суб’єктивна сторона складу злочину: Лекція. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994.


[1] Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред. про­фесорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

[2] Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. про­фесора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.

1 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.

2 Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М., 1950 – С. 103

3 ПионтковскийА.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. М., 1961—С.329-330.

1 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред.

М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.

1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.

1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.

2 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.

1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.

[3] Див. ч. 1 ст. 24. Кримінального кодексу України.

[4] Див. ч. 2 ст. 24. Кримінального кодексу України.

[5] Див. ст. 68 Конституції України.

[6] Див. ч. 3 ст. 24 Кримінального кодексу України..

.

[7] Див. ч. 1 ст. 25 Кримінального кодексу України.

[8] див.: Г. А. Кригер.— Сов. юстиция.— 1979.— №20. – С. 6

[9] див.: В. Гришаев, П. Дагель.— Сов. юстиция.— 1980.— № 22.— С. 29

1 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.

1 Кримінальне право України. Заг. частина. Підручник для студентів юр. вузів і факультетів / За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – 2-ге видання, Київ “Юрінком Інтер”, 1999 р. – 506 с.

2 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред.

М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с

1 Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. Т.2. -М., 1970. - С.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий