Принципи (ознаки): 1) головною його цінністю є громадянин, людина, її права й інтереси. Пріоритет людини над усім. Весь державно-правовий і суспільний механізми мають бути спрямовані на захищеність людини; 2) різноманітність, рівноправність і недоторканність усіх форм власності, в тому числі і приватної, їх, так би мовити, священність, рівний захист з боку держави; 3) економічна свобода громадян і їх об’єднань та інших суб’єктів економічної діяльності. Свобода підприємництва і господарська самостійність на основі ринкових відносин, невтручання держави і політичних партій у суто господарську діяльність. Створення умов для розвитку товарно-грошових відносин; 4) свобода й добровільність праці, вільний вибір трудової діяльності на основі ринку праці, ліквідація зрівнялівки, створення умов для зайнятості працездатного населення; 5) надійна й ефективна система соціального захисту населення, особливо дітей-сиріт, багатодітних сімей і взагалі сім’ї, інвалідів, людей старшого покоління на основі індексації прожиткового рівня, заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат і допомоги; 6) ідеологічна та політична свобода, розвиток демократії у всіх сферах суспільного життя. Рівноправність і захищеність діяльності будь-яких громадських об’єднань і політичних партій. Має діяти лише один принцип — політична влада досягається тільки через вільні демократичні вибори [3].
Виділяються такі ознаки громадянського суспільства: 1) людина з її потребами та інтересами, правами й свободами є центральним суб’єктом суспільства. Вона активно діє в суспільстві, принаймні має необхідні для цього можливості (матеріальні, часові, освітні та ін.). Повага до людини як до найвищої цінності є основним принципом такого суспільства; 2) більшість людей — власники; 3) ринкова економіка, соціально орієнтована державою; 4) плюралістичне саморегульоване суспільство політично активних громадян [6].
Цікаві думки були наведені професорами В.М. Селівановим, В.Д. Бабкіним, В.В. Копєйчиковим, О.А. Пушкіним під час дискусії 1996 року “Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми і шляхи становлення” в Інституті приватного права й підприємництва Академії правових наук України.
Розглянувши різні підходи до громадянського суспільства, його поняття й принципів відомих вітчизняних вчених-правознавців, не можна сказати про однозначну правильність чи помилковість тих чи інших думок. Усі вони висвітлюють своє бачення різних його аспектів й у своїй сукупності складають значний внесок в теорію громадянського суспільства.
Віддаючи належне кропіткій плідній праці науковців, позиції яких ми розглянули, слід вказати, що наведений аналіз принципів (ознак) громадянського суспільства дає підстави стверджувати, що автори подають їх у різному наборі, як у кількісному, так і у якісному. Передусім це зумовлено певною неоднозначністю вихідних теоретико-методологічних засад, концептуальних підходів, на яких ці дефініції ґрунтуються. На нашу думку, для того щоб якимось чином впорядкувати цю сукупність відомостей про предмет дослідження, доцільним буде їх певним чином згрупувати — класифікувати. При цьому ставиться мета виділити принципи (ознаки), які притаманні саме суспільству певного якісного стану — громадянському. Для цього ми пропонуємо основним критерієм взяти системи відносин, які існують у будь-якому суспільстві, складаючи його структуру, а вихідною теоретико-методологічною засадою — основні права людини і громадянина [17].
Загальновизнаним є те, що у кожного суспільства наявна наступна система відносин: економічних — форми власності, виробництво, розподіл, обмін матеріальних благ тощо; соціальних — відносини між різними групами населення; політичних — відношення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об’єднань у політиці; ідеологічних (духовних) — культура, свідомість, характер світогляду; правових — комплексні відносини, що впорядковані за допомогою права та спрямовані забезпечити права та свободи людини й громадянина.
Загальновизнаною класифікацією прав людини є їх розподіл саме за сферою суспільних відносин: фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто життєві) — це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (зокрема, права на життя; фізичну недоторканність; вибір місця проживання; безпечне природне середовище; житло; належний рівень матеріального забезпечення; власність на предмети споживання; медичне обслуговування та інші види соціального забезпечення); особистісні — це можливості збереження, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності (зокрема, права на ім'я, честь і гідність; свободу сумління, переконань та їх прояву і поширення; культурні (гуманітарні) — це можливості збереження і розвитку національної самобутності; доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому розвитку (зокрема, права на освіту та виховання; користування надбаннями культури і мистецтва; наукову, технічну і художню творчість, авторство); економічні — це можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва; здобуття професії; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; сприятливі умови і справедливу оплату праці; відпочинок і дозвілля); політичні — це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, права на громадянство та правосуб'єктність; участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у державному управлінні суспільством, створення й участь у діяльності громадських об'єднань; державний захист від порушень прав і свобод людини) [18].
Дискусійним є питання щодо визначення часу виникнення та ступеню зрілості громадянського суспільства. Стосовно першого висловлюються різні припущення:
а) що воно виникає раніше держави;
б) з виникненням держави;
в) з розвитком капіталізму.
Наводячи перші дві концепції, справді можна погодитися з тим, що суспільство виникає раніше держави. В той же час, не слід змішувати поняття суспільство як людську спільноту і громадянське суспільство як історичний феномен, що виник на певному етапі розвитку західної цивілізації. Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадянина як самостійного, який усвідомлює себе таким, і індивідуального члена суспільства, що наділений певним комплексом прав і свобод, і в той же час відповідального перед ним за всі свої дії. Це відноситься до кінця XVIII ст.
Громадянське суспільство відрізняється тим, що головним його суб’єктом є не знеособлений народ чи людський фактор, а конкретна людина, особистість, яка має визначену, в тому числі і обумовлену історично систему потреб, інтересів і цінностей. Наявність можливостей реалізації цієї системи перетворює людину в головного учасника суспільного розвитку, члена громадянського суспільства.
Водночас, як свідчить аналіз, є підстави говорити про певні рівні зрілості громадянського суспільства (формування, наявність інститутів, розвинуте) та його специфічні особливості в рамках.
Як складне соціальне утворення, громадянське суспільство має надзвичайно складну структуру, в основі якої знаходяться людські потреби та інтереси.
Громадянське суспільство є цілісним системним соціальним організмом. Його системність — явище багатопланове, в основі якого лежить організованість і впорядкованість суспільних відносин, що визначають його буття. Як і будь-яка інша система, громадянське суспільство з одного боку, саморегулюється, вміщуючи внутрішні резерви самовідтворення, а з іншого — об’єктивно потребує соціального регулювання, в якому вирішальну роль відіграє право.
При цьому слід відрізняти систему суспільства в цілому та систему громадянського суспільства. Коли перше, в широкому розумінні, включає до свого складу державу, то друге існує незалежно від держави, реалізуючи приватні інтереси громадян. При цьому, однак, держава справляє суттєвий вплив на процес формування і динаміку розвитку при первинності громадянського суспільства.
Головна мотивація опонентів громадянського суспільства полягає в тому, що за нинішніх умов існувати самостійно, без державно-правових відносин воно не зможе. Це ще раз підтверджує потребу дослідження громадянського суспільства у комплексі взаємодії з правовою державою.
Правова держава і громадянське суспільство формуються й існують у системі суспільних відносин, будучи певним етапом їх розвитку. Кожен з названих суб’єктів (громадянське суспільство – правова держава) є діяльнісним. При цьому об’єкт діяльності кожного з них одухотворений, бо і громадянське суспільство, і правова держава є сукупностями певних особистостей. Коли в ролі об’єкта виступає особа, соціальна група, організація, які реагують на дану діяльність у відповідності з власними цілями, об’єкт одночасно стає і суб’єктом. У такому випадку діяльність перетворюється у взаємодію. Саме такий підхід був вибраний нами за основу дослідження.
Визначаючи типи суспільних взаємодій, слід перш за все вказати, що при повному чи частковому співпаданні інтересів і цілей сторін між ними налагоджується співробітництво, а при більшому чи меншому їх розходженні — конфліктна взаємодія, протиборство, боротьба. В реальному житті, як вказує Б. Курашвілі, ці два типи взаємодії, як правило, поєднуються таким чином, що виникає так звана змішана взаємодія, яка передбачає співпрацю в одному і боротьбу в іншому [8].