Смекни!
smekni.com

Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання (стр. 6 из 8)

2.3 Відповідальність учасників процедури припинення суб’єктів господарювання

Важливе значення для забезпечення належного здійснення господарської діяльності в сучасних умовах має встановлення відповідальності учасників господарських відносин, у тому числі і учасників процедури припинення суб’єкта господарювання. Це служить необхідною передумовою функціонування механізму забезпечення законності і правового господарського порядку в Україні. Ефективність господарського законодавства багато в чому визначається встановленням системи санкцій за його порушення.

Прийняття ГК України дало науковцям багато приводів для роздумів, викликало багато спорів і породило бажання оцінити норми цього Кодексу з урахуванням сучасних наукових уявлень про зміст і функції фундаментальних правових інституцій, зокрема юридичної відповідальності. Наукових публікацій з цього приводу майже немає, за винятком декількох науково-практичних коментарів ГК України [75; 76]. На жаль, існуючі коментарі не завжди дають відповіді на актуальні питання, але проблема є надто складною і стосується фундаментальних основ юриспруденції, а тому потребує уважного і ґрунтовного дослідження.

У літературі наголошується, що в ГК України є багато новел, принципово нових підходів і рішень у правовому регулюванні господарських відносин. Це повною мірою стосується і правового регулювання відповідальності [73, с. 128-133].

Взагалі усі суб’єкти господарювання, знаходячись у правовому полі України, об’єктивно підпадають під вплив правового господарського порядку, визначеного конституційними принципами, господарським законодавством, юридичною доктриною і правовими звичаями [70; 179]. Повною мірою це стосується і підприємств-порушників господарського законодавства, і суб’єктів господарювання, що припиняють свою діяльність добровільно або через неплатоспроможність шляхом проходження стадій процедури банкрутства.

Загальні принципи відповідальності учасників господарських відносин встановлює розділ 24 ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 216 учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами і договором.

В основі визначення відповідальності в ГК України лежить господарсько-правове трактування відповідальності через зазнання суб’єктом господарювання несприятливих економічних наслідків безпосередньо в результаті застосування до нього передбачених законом або договором санкцій (заходів відповідальності) економічного характеру [50, с. 26-27].

Таким чином, поняття господарсько-правової відповідальності визначається через поняття господарських санкцій. При цьому в найменуванні ст. 217 ГК України господарські санкції названо правовим засобом відповідальності у сфері господарювання.

Проте це не дає, на нашу думку, підстав ототожнювати господарсько-правову відповідальність і господарські санкції, оскільки господарсько-правова відповідальність полягає в реалізації санкцій як заходів відповідальності. Санкція не є власне відповідальністю, оскільки є засобом примусу. До того ж несення відповідальності є наслідком застосування санкцій і проявляється в реалізації обов’язку особи, винної у вчиненні правопорушення, зазнавати обмежень особистого, майнового або організаційного характеру.

Легальне визначення господарських санкцій містить ст. 217 ГК України, згідно з якою господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього наступають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

а) відшкодування збитків;

б) штрафні санкції;

в) оперативно-господарські санкції;

г) адміністративно-господарські санкції.

Однак в юридичній літературі не склалося єдиного погляду щодо кола санкцій господарсько-правової відповідальності. Їх кількісний склад залежить від характеру і спрямованості впливу, механізму реалізації і підстав застосування. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій виділяють такі форми господарсько-правової відповідальності:

1. Відшкодування збитків.

2. Сплата неустойки.

3. Конфіскація як вид господарсько-правової санкції.

4. Господарсько-адміністративні штрафи.

5. Оперативно-господарські штрафи.

6. Планово-госпрозрахункові (оцінні) санкції.

7. Господарсько-організаційні санкції [13, с. 200].

На наш погляд, достатньо виділяти лише чотири види санкцій за правопорушення у сфері господарювання, а саме:

1. Відшкодування збитків.

2. Штрафні й оперативно-господарські санкції.

3. Адміністративно-господарські санкції.

4. Санкції, застосовувані до правопорушників антимонопольного конкурентного законодавства [4, с. 6].

Загальним для зазначених форм або санкцій господарсько-правової відповідальності є те, що разом із засобами захисту прав вони встановлюють майнову відповідальність суб’єктів господарського обігу, у тому числі і учасників процедури припинення, що також служить підтриманню стабільності господарських відносин.

Слід сказати, що сам початок провадження у справі про банкрутство можна певною мірою вважати початком дії санкцій на суб’єкт господарювання. Так, у справі № 7-Б-209-3/10-Б було прийнято Постанову Вищого господарського суду України від 24.12.2003 року, в якій серед іншого зазначалося, що у зв’язку з уведенням процедури розпорядження майном деякі повноваження органів управління боржника, а отже, і правоздатність та дієздатність боржника обмежуються і він стає неповноцінним суб’єктом господарювання; суд повинен призначити розпорядника майна для того, щоб боржник міг компенсувати свою неповноцінність і укладати угоди при здійсненні своєї господарської діяльності [17]. Можна з цим не погоджуватися, вважаючи, що обмеження стосуються лише компетенції органів управління суб’єктів господарювання, а не діяльності самих суб’єктів, як це робить суддя господарського суду Херсонської області П.Д. Пригуза [18, с. 205], проте саме суб’єкт господарювання втрачає право на укладання певних договорів і можливість утворення нових певних правовідносин, а отже, частину своєї компетенції.

Відповідно до ст. 108 ГК України виробничий кооператив як юридична особа (ч. 3 ст. 95 ГК України) несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім своїм майном (ч. 2 ст. 96 ЦК України).Для вирішення питання про відповідальність ліквідаційної комісії необхідно визначити її правовий статус. Ще на початку 90-х рр. російські учені вважали, що ліквідаційна комісія повинна бути прирівняна до органів управління суб’єкта господарювання, а члени її – до посадовців виконавчого органу. Отже, і відповідальність ліквідаційної комісії перед товариством, його учасниками повинна наступати відповідно до норм трудового законодавства. Причому конкретну матеріальну відповідальність несе не комісія як така, а кожен винний член ліквідаційної комісії [18, с. 146].

Роблячи висновок з викладеного, можна сказати, що з урахуванням сучасної системи українського законодавства виглядає передчасним застосування кримінальної відповідальності до колективних суб’єктів, зокрема до суб’єктів господарювання в термінології господарського законодавства або до юридичних осіб у термінології законодавства цивільно-правового.

За чинним Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення суб’єктом злочину або суб’єктом адміністративного правопорушення може бути лише фізична винна особа, що досягла певного віку і не обмежена у правоздатності. Суб’єктом цивільної відповідальності є як фізична особа, так і особа юридична. У зв’язку з цим постійно ведуться суперечки з приводу складу цивільного правопорушення. Одні вчені та практики утверджують наявність усіх суб’єктивних та об’єктивних ознак цивільного правопорушення як для фізичних, так і для юридичних осіб; інші відзначають відсутність повного складу правопорушення для юридичних осіб через їх формальний характер у порівнянні з фізичними особами (згадаємо теорію походження терміна “юридична особа” і визначення “persona ficta”) і відсутністю психологічного ставлення до скоєного, а також відсутністю можливості аналізувати свою поведінку.

Логічним та правильним є дотримання меж предметів регулювання кримінального, адміністративного, господарського, трудового та цивільного права і відповідних кодексів.

А ефективну преюдицію протизаконного припинення суб’єктів господарювання необхідно забезпечувати застосуванням комплексу заходів юридичної відповідальності, зокрема застосуванням заходів господарської відповідальності до самого підприємства-порушника вкупі із заходами кримінальної, адміністративної, цивільної або дисциплінарної відповідальності до його посадових осіб. Враховуючи збільшення кількості злочинів та правопорушень, що скоюються при припиненні суб’єктів господарювання в Україні, а також тенденції підвищення захисту публічних інтересів, пропонуємо посилити заходи адміністративної та кримінальної відповідальності до посадових осіб підприємств-банкрутів, підприємств-кредиторів, третіх підприємств, службовців різних державних органів і служб та інших суб’єктів.

Завершуючи розгляд питань відповідальності учасників процедури припинення суб’єктів господарювання, слід зауважити, що законодавець іде шляхом постійного розширення меж і видів відповідальності, а також категорій учасників цієї процедури.

Висновки

1. Ступінь уваги законодавця до процедури припинення суб’єктів господарювання мінявся на різних етапах розвитку радянської та української економіки залежно від рівня економічної свободи суб’єктів підприємницької діяльності і різноманітності їх організаційно-правових форм.