Смекни!
smekni.com

Помилка та її значення в кримінальному праві (стр. 4 из 5)

— помилка в об'єкті посягання;

— помилка в особі потерпілого;

— помилка у предметі злочину;

— помилка у характері суспільно небезпечного діяння;

— помилка відносно суспільно небезпечних наслідків діяння;

— помилка у розвитку причинного зв'язку[7, c. 70].

Вважаю за доцільне виділити і охарактеризувати наступні підвиди фактичної помилки: помилка в об’єкті посягання, помилка в особі потерпілого, помилка в ознаках об’єктивної сторони злочину.

Помилка в об'єкті (erorruinuobjecto)) — це таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про соціально-правову суть об'єкта посягання, а саме:

а) підміна об'єкта посягання. Суб'єкт помилково вважає, що він посягає на намічений ним об'єкт, фактично ж своїм діянням наносить шкоду іншому об'єкту. Скажімо, проникнувши на склад ліків, суб'єкт украв пакунок із ліками, які, як він вважав, вироблені на наркотичній основі, тобто посягав на об'єкт, який охоплюється поняттям "здоров'я населення". Фактично ж через плутанину з маркуванням були викрадені ліки не наркотичного походження, тобто шкода завдана відносинам власності. Діяння, пов'язане з викраденням наркотичних засобів, кваліфікується за ст. 308 КК, а ліків не наркотичного походження за загальною для крадіжок статтею — 185 КК (крадіжка).

У цьому разі, слідуючи принципу суб'єктивного ставлення за вину, залежно від спрямованості умислу, скоєне належить кваліфікувати за ст. 308 КК. Але ж об'єкт, на який було спрямованедіяння винного, фактично не постраждав. Щоб узгодити дві протилежні одна одній обставини — спрямованість умислу на один об'єкт і завдання шкоди іншому об'єкту в даному (і аналогічних випадках) застосовується юридична фікція: діяння кваліфікується як замах на об'єкт, на який було спрямовано умисел винного (в даному разі на викрадення наркотичних засобів — ч. 2 ст. 15 і ст. 308 КК). Треба мати на увазі, що викладене положення застосовується тільки при конкретизованому умислі (якщо в даному разі суб'єкту було байдуже, які ліки вкрасти — його діяння кваліфікувалося б за статтею, яка передбачає відповідальність за фактично вчинене діяння. У нашому випадку — за ст. 185 КК);

б) незнання суб'єктом кваліфікуючих обставин, що стосуються ознак потерпілого і завдяки яким змінюється правова оцінка вчиненого. Цей різновид помилки впливає на кваліфікацію двояким чином. Якщо винний не знає про наявність кваліфікуючих обставин, але в дійсності вони існують, то злочин кваліфікується як вчинений без їх наявності. Скажімо, винний вбиває вагітну жінку, але за обставинами справи він не знав і не повинен був знати про вагітність. Його дії будуть кваліфікуватися не за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності), а за ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство). Якщо ж винний походить з помилкової уяви про наявність відповідної кваліфікуючої обставини, то діяння повинно кваліфікуватися як замах на злочин з цією кваліфікуючою обставиною. Так, якщо суб'єкт вважає, що вбиває вагітну жінку, а фактично це не так, його дії мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, а також ч. 1 ст. 115 КК (або за іншим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, якщо для цього є підстави)[18, c. 131].

При помилці в предметі злочину кваліфікація вчиненого залежить від того, яким елементом складу злочину є предмет в кожному конкретному випадку: обов'язковим чи факультативним. Помилка в предметі, що є обов'язковим елементом складу злочину, впливає на кваліфікацію вчиненого. Помилка в предметі, що є факультативним елементом складу злочину, на кваліфікацію не впливає. Це, як правило, має місце у випадках, коли предмету притаманні особливі властивості, наприклад зброя, наркотичні засоби, вибухові речовини тощо. В таких випадках відповідальність має наставати за спрямованістю умислу[2, c. 124-125].

Помилка в особі потерпілого полягає у тому, що суб'єкт злочину, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, в результаті помилки заподіює шкоду іншій особі. Такого роду помилка не впливає на кваліфікацію, якщо не стосується обставин, що є елементами складу злочину. Загальний підхід щодо таких випадків полягає у тому, що особа несе відповідальність, як і при помилці в об'єкті, за спрямованістю умислу.

Фактична помилка може стосуватися ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину. Це, перш за все, помилка в характері вчинюваної дії або бездіяльності. Такого роду помилки можуть бути двох видів. Особа не вважає свої дії (бездіяльність) небезпечними і кримінально-караними, хоча Кримінальним кодексом вони визнаються злочином. Наприклад, молоді люди 17 і 18 років в стані алкогольного сп’яніння в присутності великої кількості людей зірвали і розмалювали Державний Прапор України, не підозрюючи, що за це передбачена кримінальна відповідальність. В даному випадку підлітки об’єктивно вчиняють злочин, передбачений ст. 338 КК. Але відповідальність по ст. 186 УК настає лише за наявності умислу. Відсутність його виключає і кримінальну відповідальність. Якщо ж особа помиляється відносно небезпечності своїх дій (бездіяльності), то відповідальність за таку поведінку передбачена лише за наявності вини (умислу або необережності).

Іншим випадком є такий, коли особа вважає свої дії (бездіяльність) суспільно небезпечними, але насправді вони такими не є. У цих випадках відповідальність настає за замах на злочин, оскільки винний реалізує свій умисел на скоєння конкретного злочину. Так, бажаючи отруїти свого конкурента в бізнесі, суб'єкт підсипає йому в келих порошок, який він вважав отрутою. Проте порошок був нешкідливий. У такому разі дії кваліфікуватимуться по ст. 15 і відповідній частині ст. 115 КК.

Помилка відносно ознак, що характеризують об'єктивну сторону, може полягати в помилці відносно кількісної або якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків. Помилка особи відносно кількісної характеристики на кваліфікацію скоєного не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі. Так, в примітці 3 ст. 158 КК визначається: «У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Будь-який розмір шкоди, що перевищує цю суму, розглядається як великий і на кваліфікацію не впливає. Проте якщо намір винного був направлений на розкрадання в крупному розмірі, а він фактично виявився меншим, скоєне повинне кваліфікуватися як замах на розкрадання в крупному розмірі, оскільки здійснити це винному не удалося по обставинах, не залежних від його волі. Помилка в якісній характеристиці наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати в непередбаченні шкоди, яка фактично настала, і, навпаки, в передбаченні шкоди, яка не настала. У першому випадку виключається відповідальність за умисний злочин, але можлива відповідальність за необережне спричинення шкоди, якщо особа повинна і могло його передбачати. У другому випадку відповідальність може настати за замах на злочин (за наявності прямого умислу). Так, зіштовхуючи свою жертву з балкона п'ятого поверху, суб'єкт вважав, що таким чином позбавить її життя. Однак, «успішне приземлення» потерпілого в яму потягло за собою настання лише невеликих ушкоджень здоров’я.Помилка в розвитку причинного зв'язку полягає в неправильному розумінні особою причинно-наслідкової залежності між здійснюваною ним дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками, які настали. Помилка в розвитку причинного зв'язку не впливає на кваліфікацію, якщо в результаті дій (бездіяльності) злочинця настає такий суспільно небезпечний наслідок, який охоплювався наміром винного. Різновидом помилки в розвитку причинного зв'язку є відхилення дії (відхилення у дії), коли по причинах, не залежних від волі винного, шкода заподіюється не тому, на кого направлено посягання. В такому разі дії винного будуть кваліфікуватися як сукупність злочинів: замах на один злочин і як закінчений необережний злочин.

Багато кримінальних законів зарубіжних країн закріплюють положення про фактичну помилку. Так, кримінальне законодавство ФРН (§ 16) передбачає: “Хто при вчиненні злочину не знає обставин які стосуються складу злочину передбаченого законом, той діє неумисно. Хто при вчиненні злочину помилково передбачає існування обставин, які утворюють склад злочину, передбаченого більш м’яким законом, той може бути засуджений за умисне вчинення злочину лише на підставі більш м’якого закону”. Аналогічними за змістом є також ст. 47 (фактична помилка) КК Італії, ст. 19 (помилка в фактах) КК Швейцарії, які сформульовані з меншим ступенем деталізації. У ст. 14 КК Іспанії стосовно фактичної помилки зазначено: “Непереборна помилка стосовно дії, яка утворює кримінальне правопорушення, виключає кримінальні відносини особи. Якщо стосовно обставин вчинення діяння і особистості винуватого помилка була переборною, правопорушення в даному випадку карається, як скоєне з необережності. Помилка стосовно дії, що кваліфікує правопорушення, посилює відповідальність”.

Як видно із вищезазначених положень у деяких державах фактична помилка також може стосуватися суб’єктивної сторони злочину, оскільки законодавець вказує на обставини, що визначаються помилкою щодо всього складу злочину при необережній формі вини. У певних випадках фактична помилка може виступати обтяжуючою обставиною.