Смекни!
smekni.com

Поняття, форми та сучасний стан інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві (стр. 2 из 4)

Знання – категорія гносеологічна і є результатом пізнання об’єктивної дійсності. Найзагальніша класифікація знання містить два його роди – буденне та наукове.

Об’єкти буденного знання мають емпіричний та чуттєвий характер. У ньому відсутня системна усвідомленість, фіксована методологія та метамовні рівні, воно характеризується тяжінням до подання абстрактного змісту через наочні образи та моделі, запозичені зі сфери буденних дій людини. Втім, буденне знання – не застигле утворення, воно розвивається, зазнаючи могутній вплив з боку наукового знання та його філософського підрозділу.

Наукове знання обкреслюється вимогами однозначності, емпіричної обґрунтованості та кількісної визначеності. Для нього характерне використання каузальної матриці, введення стандарту достовірності, воно відрізняється від буденного специфічним феноменом оптимізації інформації, а основною формою його логічної побудови є теорія. «При такому розумінні науковогознання, – зазначає С.Б. Кримський, – воно стає різноманітним та з функціональної точки зору не може бути вичерпано ніяким набором його підтипів» [1, с. 66].

Подібну позицію висловлює й Н.В. Буруковська, коли підкреслює багатоаспектність проблеми знання, виділяючи гносеологічний – засіб вираження істини та помилки, соціальний – продукт духовного виробництва, практичний – певна діяльність, аспекти знання, яке на методологічному рівні виступає як система форм, засобів та методів, наголошуючи при цьому, що абсолютизація того чи іншого аспектів знання призводить до різних парадоксів виникнення знання [5, с. 21].

Це дає змогу зробити висновок про рухливість гносеологічного критерію поняття спеціальних знань.

Втім, Закон відносить до спеціальних не тільки наукові, а й технічні знання. Розробник діяльнісного підходу О.О. Воронін, з цього приводу нещодавно відзначив: «Питання про те, що таке технічне знання лишається темним. Якого роду діяльність обслуговує технічне знання? Техніка, не локалізована не як інститут, ні як сфера діяльності, ні як інструментальна частина культури. Вона є артефактом людської діяльності, присутня майже у всьому, що робить людина. Куди йде технічне знання начебто ясніше, у бік: а) каузальної індукції – причинно-наслідкові зв’язки в технічному знанні займають все більше місце, алгоритми мислення та діяльності, що складають сутність техніки, все щільніше підганяються один до одного; б) утилітарної інструментальності та практичній рефлективності. Саме техніка є сильним стимулом міждисциплінарного знання та діяльності (виділено нами. – В.Б.). Технічне знання – це не тільки знання про матеріальні засоби діяльності, а й про алгоритми, патери діяльності. Розширення сфери застосування засобів, постійне співвідношення техніки з практикою гарантують постійній модернізаційний імпульс» [2, с. 97].

З цього виходить, що у технічному знанні наявні як наукові, так і практичні елементи. Крім того, ще раз підкреслюємо оптимізаційний характер впливу техніки на міждисциплінарні знання та діяльність.

Спеціальними можуть бути як наукові так і практичні знання, оскільки спеціалізація кадрів у процесі суспільного виробництва відбувається на основі кожної з цих форм знань.

Ґрунтуючись на згаданих позиціях, вважаємо за доцільне при визначенні поняття «спеціальні знання» виходити з взаємозв’язку системи знань та системи професій (спеціальностей). Професія – рід діяльності, що базується на спеціальних теоретичних знаннях і практичних навичках, які отримуються в процесі спеціальної підготовки та досвіду роботи. Назву професії визначає характер і зміст діяльності. Спеціальність – сфера діяльності в межах певної професії, що характеризується єдністю трудових навичок й спеціальної підготовки.

При визначенні поняття «спеціальні знання» потрібно також враховувати їх співвідношення з правовими (юридичними) знаннями.

Юридичні знання поділяються на правові (знання в області матеріального та процесуального права) та спеціальні (криміналістика, судова медицина, тощо). В.В. Кощинець при віднесенні тих чи інших знань до спеціальних, пропонує виходити з того, в межах загальної чи спеціальної освіти вивчаються предмети та явища матеріальній дійсності [15, с. 8]. Прокурор, слідчий набувають спеціальні знання при вивченні спеціальних дисциплін та в період практичної діяльності.

Тому, скажімо, криміналістичні знання, отримані в освітній установі, є спеціальними (професійна підготовка, яка є базою спеціальних знань), а також практична діяльність, як обов’язкова складова структури даного поняття (набуття вмінь та навичок).

Якщо застосувати для систематизації криміналістичних знань критерій «за рівнями пізнання», слід зазначити, що в даному випадку мова йде про загальний рівень спеціальних криміналістичних знань. Такі знання слідчі отримують в процесі освіти та подальшої професійної діяльності.

Криміналістика, як спеціальна юридична наука, поєднує юридичні й природничо-технічні елементи, що знаходяться в певній автономності. Криміналістична техніка є науковою базою не тільки слідчої діяльності, а й діяльності спеціаліста, експертної, обліково-реєстраційної діяльностей.

Тому оптимізація цих видів діяльності, потребує розгляду рівнів спеціальних криміналістичних знань.

В.П. Колмаков в своїй роботі «Ідентифікаційні дії слідчого» (1977 р.) з цього приводу писав: «Коли ми кажемо про застосування спеціальних знань, то потрібно мати на увазі, що вони відображають сучаснийрівень розвитку науки, техніки, мистецтва. У такому плані потрібно вирішувати питання й про криміналістичні знання. Слідчий, що вивчав курс криміналістики, опанував лише мінімум знань, передбачених програмою по криміналістиці для юридичних вузів. Криміналіст-експерт, ще вивчав криміналістичну техніку на курсах експертів, проходив стажування. Він знатиме криміналістичну техніку на сучасному рівні розвитку» [14, с. 20].

Отже, в даному випадку була висловлена ідея про трансформацію криміналістичних знань на спеціалізований рівень – експертний.

Пізніше цю ідею розвинув В.Г. Гончаренко в роботі «Використання даних природничих і технічних наук у кримінальному судочинстві» (1980 р.), який ввів поняття спеціальних криміналістичних знань в кримінально-правовому сенсі. Під даним поняттям він розумів знання в області криміналістичної техніки, які застосовуються спеціально підготовленими особами з метою пізнання об’єктів при здійсненні юридичної діяльності з природничо-наукового і технічного боків [6, с. 118].

Згодом, до проблеми криміналістичних знань зверталися І.І. Когутич, Н.І. Клименко та інші автори .

Зокрема, І.І. Когутич запропонував таку загальнотеоретичну дефініцію «криміналістичні знання» – це цілісна систематизована сукупність наукових положень про пізнання криміналістикою складових її предмета, відображених (зафіксованих) у відповідних носіях (монографіях, посібниках, статтях), призначених для використання, передусім, працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами, суддями, адвокатами під час судового дослідження і попередження злочинів. При цьому, на його думку, криміналістичні знання слід класифікувати на: 1) власне криміналістичні (теорія, тактика, методика) – загально фахові професійні, правові неспеціальні; 2) криміналістичні (адаптовані у тактиці і методиці положення кримінального права і процесу) – загально фахові професійні, правові неспеціальні; 3) техніко-криміналістичні – загально фахові професійні – неправові, спеціальні .

Н.І. Клименко наголошує на тому, що в своєму сучасному стані криміналістичні знання являють собою глибоко спеціалізовану систему знань, професійно орієнтовану на різних учасників судочинства, актуалізуючи потребу в професійно-підготовлених спеціалістах-криміналістах.

З урахуванням викладеного, пропонуємо виділити наступні рівні криміналістичних знань:

· загальний рівень, який формується на основі професіоналізму суб’єктів доказування (слідчого, дізнавача та ін.);

· спеціалізований рівень, який включає:

а) професійно-спеціалізований рівень, що припускає цільову, поглиблену техніко-криміналістичну підготовку фахівців: спеціалістів-криміналістів;

б) науково-спеціалізований рівень, який припускає вузьку спеціалізацію по видах і класах судових експертиз.

Однак, за великим рахунком, використання цього критерію не дає розуміння поняття криміналістичних знань. Не рятує й використане В.П. Колмаковим та послідовниками посилання на те, що «стрижневий момент розвитку понять криміналістичного знання визначається основними тенденціями розвитку технічного прогресу».

Дотримуючись думки, що сформувати остаточне визначення поняття спеціальних знань важко, ми, проте, вважаємо за доцільне підтримати позицію тих вчених, які розуміють під ними знання з області науки і техніки, що створюють основу наукових і технічних спеціальностей, а також будь-які інші знання, необхідні для заняття якими-небудь іншими видами діяльності. У кримінальному судочинстві спеціальні знання використовуються для виявлення, закріплення, вилучення, оцінки та дослідження доказів. До спеціальних знань не відносяться юридичні знання, за винятком тих знань з області спеціальних юридичних наук, які стосуються виявлення, закріплення, вилучення (спеціаліст) і дослідження доказів (експерт).

Тому, вживання терміна «спеціальні знання» в кримінальному процесі, дозволяє виділити в ньому два критерії:

1) процесуальний, який свідчить, що: а) вони відокремлені від суб’єктів доказування – слідчого, дізнавача, захисника та ін.; б) за їх допомогою встановлюються доказові факти, формуються похідні речові докази;