2) гносеологічний, згідно з яким спеціальними знаннями слід вважати «знання та навички, що лежать в основі тих чи інших спеціальностей, або спеціалізацій», а за видовою ознакою розрізняти: криміналістичні та ін.
Вирішивши не використовувати допомогу спеціаліста, слідчий використовує свої професійні знання, що є стосовно криміналістичних – «спеціальними» лише в гносеологічному сенсі, а не в кримінально-процесуальному розумінні.
Так чи інакше, с гносеологічної точки зору питання поставлене, але, не вирішене, хоча наближення до розуміння специфіки є.
2. Юридична література не дає одностайного розуміння класифікації форм використання спеціальних знань. З погляду правової регламентації спеціальні знання можуть використовуватися в двох формах: процесуальній та непроцесуальній.
В.В. Семенов виділяє чотири процесуальні форми: судову експертизу (ст.ст. 75,76 КПК); участь спеціаліста у проведенні слідчих дій (ст. 128-1 КПК); здійснення ревізійної (контрольно-перевірочної) діяльності (ст. 66 КПК); здійснення довідкової діяльності (ст. 66 КПК) .
Є.Г. Коваленко стверджує, що чинному законодавстві визначено такі основні форми використання спеціальних знань: призначення та проведення експертизи (статті 75 і 76 КПК); участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих (судових) дій (статті 128-1, 191, 270-1 КПК); призначення та проведення ревізій (ст. 66 КПК).
Відносно проведення ревізійної діяльності, потрібно зазначити, що така діяльність є адміністративно-правовим інститутом та являє собою різновид відомчого адміністративно-господарського розслідування, тому, на нашу думку, вважати її формою спеціальних знань уявляється сумнівним.
Отже, згідно з діючим КПК України можна виділити наступні процесуальні форми використання спеціальних знань: судова експертиза (ст.ст. 75 і 76 КПК); участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих (судових) дій (ст.ст. 128, 128-1, 144, 168, 191, 192, 193, 270-1 КПК).
Разом з процесуальними формами використання спеціальних знань отримали розвиток й непроцесуальні форми, а саме: перевірочні дослідження, що проводяться у стадії порушення кримінальної справи; попередні дослідження, які здійснюються при проведенні слідчих дій; консультативно-довідкова діяльність обізнаних осіб; дослідження, що проводяться при перевірках за криміналістичними обліками; використання спеціальних знань спеціаліста за «старими» нерозкритими справами минулих років та ін.
3. Оптимізація використання спеціальних знань в кримінальному судочинстві потребує аналізу процесуального статусу судового експерта та спеціаліста.
Експерт. Проблеми оптимізації процесуального регулювання експертної діяльності не є предметом нашого дослідження, тому розглянемо лише її базові основи.
Організаційно-правові основи судово-експертної діяльності визначені Законом України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу» [4]. Відповідно до ст. 1 цього Закону судова експертиза – цедослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
Інститут судової експертизи в кримінальному судочинстві не цілком відповідає принципам перебудови кримінального процесу України, а саме:
· допускається поєднання в одній особі правового статусу експерта та спеціаліста;
· експертні установи залишаються в одних державних органах разом із слідчими і дізнавачами, які за КПК України є стороною звинувачення;
· не врегульоване питання застосування науково-технічних засобів та спеціальних знань стороною захисту.
Спеціаліст.
Правовий статус спеціаліста врегульований ст.ст. 66, 128, 128-1, 144, 168, 169, 183, 191-194, 270-1 КПК України. Зважаючи на те, що найчастіше в якості спеціалістів до проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів долучаються співробітники експертної служби МВС України, порядок та умови їх діяльності врегульовано ще й відомчою нормативною базою, насамперед, «Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України», оголошену наказом МВС України № 682 від 30.08. 99 р.; «Інструкцією про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України», оголошену наказом МВС України № 785 від 11.09.2001 р. та ін. [9; 11].
Спеціаліст у кримінальному процесі є суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, який володіє деякою процесуальною правосуб’єктністю, виконує на базі своїх професійних знань офіційну функцію допомоги й сприяння слідчому (суду) під його керівництвом і контролем. Тому думка авторів, які розглядають спеціаліста з погляду його допоміжного значення в діяльності суб’єкта розслідування, є цілком доречною [12; Він сприяє слідчому (суду) у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертає увагу на обставини, що мають значення для справи, дає пояснення по спеціальних питаннях, що виникають в ході проведення процесуальних дій; бере участь з дозволу суду в збиранні матеріалів, необхідних для проведення експертизи; допомагає оформляти процесуальні документи; робить заяви щодо виявлених доказів; знайомиться з протоколом процесуальної дії, в якій брав участь, і має можливість (право) підписувати цей документ.
Діяльність спеціаліста в процесі доказування по кримінальних справах окреслюється наступними ознаками: 1) наявністю спеціальних знань; 2) відсутністю інтересу в результатах справи; 3) закріпленням результатів їх діяльності у вигляді доказів.
Аналіз літератури та чинного законодавства, дозволяє сформувати модель діяльності спеціаліста, яка складається з наступних функцій:
1) надання допомоги слідчому в ухваленні організаційних рішень при підготовці, плануванні та проведенні слідчих дій (про можливість його проведення, при визначенні обов’язкових умов й кола учасників, прогнозування результатів тощо) – організаційно-тактична функція;
2) сприяння слідчому в пошуку, огляді, описі або закріпленні в інший спосіб, у вилученні доказів, відбір об’єктів та отримання зразків для подальших експертних досліджень – пошуково-дослідницька функція;
3) надання допомоги слідчому в реконструкції умов та обстановки місця події, відтворенні її обставин, складанні протоколу, схем, малюнків, креслень, використання з цією метою НТЗ – допоміжно-технічна функція;
4) пояснення з приводу виконуваних дій, роз’яснення слідчому, суду та іншим учасникам судочинства спеціальної термінології, суті тих чи інших явищ, питань, що мають спеціальний характер та відносяться до сфери професійної компетенції спеціаліста, роз’яснення призначення використовуваних технічних засобів, сприяння слідчому у формулюванні питань експерту – довідково-консультативна функція [3, с. 32-33].
Разом з тим, такі елементи процесуального статусу спеціаліста, як консультаційна та дослідницька діяльність, врегульовані нечітко.
Стисло позначимо сутність цих недоліків.
Основне призначення дослідницької функції – вирішення проблеми використання спеціальних знань до порушення кримінальної справи.
У слідчій практиці є низка прийомів встановлення причетності особи до скоєння злочинів: огляд, первинна перевірка вилученого на підставі ч. 4 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». У вказаних перевірках суттєву роль відіграють спеціалісти. Проте виникає питання про допустимість та достовірність доказів. Попередня перевірка спеціалістом вилучених речовин не є слідчою дією, отже, складена за її результатами довідка не має доказового значення.
У захисників виникає потреба отримання консультації у спеціалістів з дослідницької частини огляду, наприклад, наукової обґрунтованості методики, достовірності отриманих результатів, адже їм надано право отримувати письмові висновки спеціаліста з питань, вирішення яких вимагає спеціальних знань (ст. 48 ч. 3 КПК України) [5].
Втім, КПК України регламентує процесуальний статус трьох різних спеціалістів: 1) того, що виконує функції, передбачені ст. 128-1; 2) того, що проводить за дорученням захисника дослідження за зразком експертних, результати якого мають статус судових доказів; 3) того, що проводить дослідження за зразком експертних, які не є експертизою, а результати залежать від розсуду суб’єкта доказування [20, с. 52-57].
Висновки
Проблема процесуального регулювання стосується й використання спеціальних знань в обліковій діяльності.
З цим інститутом побічно пов’язані ст. 199 КПК України, ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ст. 11, п. 14 і 15 Закону «Про міліцію», якими передбачається можливість отримання зразків для порівняльного дослідження; інформації, що міститься в реєстраційних системах, а також право міліції вести обліки осіб, предметів, фактів і використовувати дані цих обліків.
Результати використання спеціальних знань в обліковій діяльності оформлюються довідкою та вводяться у кримінальний процес лише після призначення та проведення експертизи по тих самих об’єктах, тому дана форма спеціальних знань має бути виведена з процесуальної «тіні», для чого необхідна розробка нової ефективної нормативної технології правового регулювання.
правоохоронний злочинність криміналістичний судочинство
Література
1. Андрианова В.А. Использование дактилоскопических картотек криминалистических подразделений для раскрытия квартирных краж: Методическое письмо / В.А. Андрианова, А.П. Венецкий. – М., 1980. – № 43. – 11 с.
2. Антонов В.П. Использование цифровой фотографии при производстве следственных действий / В.П. Антонов // Вестник криминалистики / Отв. ред. А.Г. Филиппов. – М.: Спарк, 2007. – № 1 (21). – С. 67-72.
3. Арсеньев В.Д. Использование специальных познаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела / В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоцкий. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1986. – 152 с.