Найважливішим принципом правового статусу іноземців та осіб без громадянства є реалізація юридичних гарантій їх прав і свобод. Це досягається правом іноземців на звернення за захистом в суд, адміністративні органи, застосуванням санкцій до порушників прав і свобод. Особливо важливо право іноземців на судовий захист їх особистих і майнових прав. Так, в Україні іноземці можуть звертатися за захистом своїх прав не тільки в звичайні суди, але і в Конституційний Суд України (у справах офіційного тлумачення Конституції і законів України).
Через національний режим іноземці не можуть вимагати надання ним тих прав, які не надані власним громадянам держави.
Таким чином, одним з найважливіших принципів юридичного статусу іноземців та осіб без громадянства є принцип їх рівності перед законом, що витікає із ст. 24 Конституції України, в якій зазначається, що всі мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Важливими є також положення ч. 2 ст. 22 Конституції України, згідно яким в Україні не повинні прийматись закони або вноситись зміни до законів, які скасовують або зменшують права і свободи людини і громадянина.
Права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені, у випадку воєнного або надзвичайного стану, але з зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені такі права і свободи як: право на життя, на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканість, право на житло, на правову допомогу та інше.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці та особи без громадянства зобов’язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Сукупність прав і обов'язків, якими володіють іноземці, отримала назву правового режиму іноземців. Цей режим (або статус) не є абсолютно однаковим. Іноземців можна розділити на декілька категорій залежно від ступеня підлеглості юрисдикції країни перебування. У зв'язку з цим слід виділити правовий статус іноземних громадян, які мають імунітет від юрисдикції держави або переваги в правовій сфері, і статус іноземних громадян, які не мають імунітету від юрисдикції.
До іноземних громадян, які мають імунітет від юрисдикції або переваги, відносяться особи, які тимчасово перебувають в даній країні:
1) громадяни, які мають дипломатичний імунітет;
2) громадяни, які мають консульський імунітет;
3) громадяни - військовослужбовці військових частин, екіпажів військових кораблів, літаків ВПС;
4) члени міжурядових і державних делегацій, місій;
5) працівники міжнародних організацій;
6) свідки, експерти і інші особи, відповідний статус яких визначений міжнародними договорами.
Склад іноземних громадян, які не мають імунітету від юрисдикції даної держави, також є достатньо складним. До них відносяться іноземці які як постійно проживають в даній країні, так і тимчасово в ній перебувають. Іноземці, які постійно проживають – це ті, хто має дозвіл на постійне мешкання і посвідку на проживання. Інші іноземці вважаються такими, що тимчасово перебувають в країні.
Критерієм розподілу іноземців на постійно проживаючих і тимчасово проживаючих також є ступінь стійкості правового зв'язку особи з даною державою і характером перебування на її території. Якщо особа постійно проживає на території даної держави, то вона в той же час може користуватися дипломатичним захистом держави, громадянином якої вона є. У випадку, якщо особа отримала територіальний політичний притулок, то вона таким захистом країни громадянства користуватися не буде.
Отже, навіть іноземці, які постійно проживають в іншій країні, можуть мати різний об’єм правового статусу. Але зовсім інший об’єм правового статусу матимуть іноземці, які не мають імунітету від місцевої юрисдикції і тимчасово перебувають на чужій території. До них, наприклад, відносяться особи, які прибувають до країни як туристи, члени екіпажів морських і повітряних цивільних суден, спортсмени, приїжджають у приватних справах, прибувають в складі творчих колективів, у відрядження на підприємства і до установ, на навчання, та перетинають територію держави транзитом.
Практика держав виробила декілька видів правових режимів перебування іноземців на території даної країни. По своїй суті, ці правові режими є юридичним рішенням питання про об'єм прав, які надаються іноземцям. Це - наступні режими: національний, найбільшого сприяння, спеціальний (преференційний).
Національний режим співвідносить правовий статус іноземців із статусом громадян країни перебування. З цієї точки зору правовий статус іноземців у принципі прирівнюється до правового статусу власних громадян, але за рядом виключень, передбачених національним законодавством. Наприклад, до таких виключень відноситься відсутність у іноземців права на участь в управлінні державними справами. Не покладаються на іноземців такі обов'язки, як, наприклад, обов'язок служити в озброєних силах держави перебування. Національний режим не порушує зв'язок іноземця і з державою його громадянства - відносно своєї держави від несе обов'язки при збереженні всіх прав. При застосуванні до іноземців національного режиму зовсім не обов'язкове дія принципу взаємності. Це означає, що має права і свободи надаються іноземним громадянам незалежно від того, чи мають такі ж права і свободи громадяни даної держави в державі, громадянином якої є іноземець. Проте на практиці принцип взаємності може застосовуватися, але не в цілому - не відносно всього комплексу прав і свобод, а стосовно окремих прав. В такому випадку принцип взаємності спеціально обмовляється в тому або іншому національному законі. Наприклад, він може бути обумовлений в законі про товарні знаки. В ньому може бути обумовлена взаємність щодо реєстрації товарних знаків на ім'я іноземця. Схожий підхід до принципу взаємності може міститися в міжнародних договорах: в них включаються норми про національний режим іноземців тільки, що стосується предмету регулювання цього договору [1,с.79].
В Україні національний режим для іноземців діє як загальний принцип права. Він закріплений в Ст.26 Конституції України: "Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України" [16]. Таким чином, можливість доповнення, конкретизації даного принципу як в законодавчому порядку, так і за допомогою міжнародних договорів - не виключається.
Наступний вид правового режиму іноземців - режим найбільшого сприяння. Він означає, що громадяни іноземної держави користуються на території даної держави таким же правовим режимом, який наданий громадянам третьої держави. Даний вид режиму також є методом співвідношення правового статусу фізичних і юридичних осіб договірних держав з правовим статусом таких же осіб третьої держави на їх території. Такий підхід повинен бути зафіксований в міжнародному договорі принаймні між двома зацікавленими державами. Договір звичайно передбачає, що фізичним і юридичним особам однієї сторони, надається такий же правовий режим, що і на території іншої сторони, яким користуються або користуватимуться надалі на їх території фізичні і юридичні особи будь-якої третьої держави. Третьою державою може бути будь-хто, отже, і така держава, фізичним і юридичним особам якої надані найсприятливіші умови. Режим найбільшого сприяння як би зрівнює в правах іноземців. Частіше всього він застосовується при регулюванні торгових зв'язків. Режим найбільшого сприяння надається на взаємних початках.
Нарешті, спеціальний режим (преференційний) пов'язаний з наданням іноземцям певних привілеїв і переваг. Наприклад, це може стосуватись громадян сусідніх держав в їх відносинах один з одним у сфері прикордонної торгівлі, прикордонного спілкування і т.п [1,с.81].
РОЗДІЛ ІІ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
2.1 В’їзд, виїзд, транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства
Відповідно до Закону України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України [10]. Це загальне правило в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.