Як відомо, КК України залишається на традиційній позиції радянського законодавства із цього питання. Проте запозичення відповідних положень кримінального законодавства іноземних держав в цьому аспекті видається доцільним, зважаючи на можливість відсутності суттєвої різниці в психологічних та моральних особливостях осіб до і декілька років після виповнення ними 18 років. А тому обґрунтованою видається ідея передбачити в КК України норму, відповідно до якої положення розділу XV Загальної частини можуть бути поширені і на осіб віком від 18 до 21 року, якщо суд, на підставі висновку психологічної експертизи про особливості психіки та соціально-морального розвитку особи, дійде висновку про доцільність застосування щодо неї положень про відповідальність і покарання неповнолітніх. Нагадаємо, що це відповідає також і змісту наведених у попередньому підрозділі Рекомендацій Ради Європи 2003 р.
Система і види покарань щодо неповнолітніх в кримінальному законодавстві більшості іноземних держав мають свою специфіку, пов'язану переважно з встановленням винятків із загальних правил та їх кількістю. В Україні (ст. 98 КК) до неповнолітніх можуть бути застосовані п'ять покарань як основні (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт і позбавлення волі на певний строк) та два як додаткові (штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю). На нашу думку, навряд чи є розумні підстави, аби виключити можливість застосування до неповнолітніх такого покарання, як обмеження волі, адже воно має очевидні переваги перед позбавленням волі, дозволяючи мінімізувати негативні наслідки ізоляції від суспільства, забезпечуючи водночас належний вплив на неповнолітнього із його залученням до праці. За введення обмеження волі як покарання для неповнолітніх виступає також Н. Крестовська[2, с.103].
У Франції встановлені спеціальний правовий режим для неповнолітніх згідно з презумпцією кримінальної невідповідальності осіб, які не досягли 18 років. Однак ця презумпція є спростовною, тобто неповнолітній може підлягати кримінальному покаранню, проте ці інститути суттєво відрізняються від покарання дорослих злочинців. Слід зазначити, що у Франції особливості покарання неповнолітніх залежать від їх віку. Французьке кримінальне законодавство передбачає три вікові групи неповнолітніх: особи до 13 років, особи віком від 13 до 16 років та особи віком від 16 до 18 років. Перші взагалі не підлягають відповідальності: до них можуть бути застосовані лише заходи безпеки. До неповнолітніх віком від 13 до 16 років трибуналом у справах неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи: передача під нагляд батьків, опікунів або особи, яка заслуговує на довіру; направлення до державного або приватного закладу по вихованню або професійному навчанню; поміщення до медичної або медико-педагогічної установи; поміщення до державної виховної установи з наглядом або до установи виховної корекції (ст. 16 Ордонансу). Однак неповнолітні старше 13 років можуть бути засуджені до будь-якого покарання, якщо обставини справи та особа правопорушника цього вимагають. Однак стосовно неповнолітніх віком від 16 до 18 років суд може за мотивованим рішенням не застосовувати принцип пом'якшення покарання, виправданого неповноліттям. При цьому ціла низка покарань у Франції не може бути застосована до неповнолітніх, зокрема, штрафо-дні, заборона перебування на французькій території, заборона займати публічну посаду тощо [8, с.261-262].
Своєрідною є швейцарська система кримінально-правових заходів, які можуть бути застосовані до неповнолітніх. Зокрема, до дітей (особи віком від 7 до 15 років) можуть застосовуватися так звані дисциплінарні покарання, до яких належать догана, виконання певної роботи та шкільний арешт від одного до шести неповних робочих днів. До підлітків (особи віком 15-18 років) можуть бути застосовані так звані виховні заходи. У випадку, якщо підліток важко піддається вихованню, є бездоглядним або для нього існує значна загроза, він може бути поміщений до підходящої сім'ї або до виховного будинку. Задля виховання до підлітка може бути застосовано взяття під варту до 14 днів або штраф. Окрім того, у випадку, коли підліток є особливо зіпсованим або вчинив злочин чи тяжкий проступок, які характеризують високий ступінь його небезпечності або те, що він важко піддається вихованню, то відповідний орган направляє такого підлітка до виховного будинку на термін від двох років і більше (ч. 2 ст. 91 КК Швейцарії). При цьому підліток, який утримується у виховному будинку після відбування ним не менше двох років і при умові, що мета покарання досягнута, може бути умовно звільнений із іспитовим терміном від 6 місяців до 3 років. Після досягнення 22 років підліток безумовно звільняється з виховного будинку (ст. 94 КК Швейцарії) [6, с.143-144].
Проте системне і логічне тлумачення норм КК Швейцарії дає підстави стверджувати, що фактично ці дисциплінарні покарання та виховні заходи є альтернативними покаранню заходами на кшталт українських “примусових заходів виховного характеру”, а не власне покаранням. В той же час цікаво, що вказані заходи щодо неповнолітніх в цій державі номінально не належать і до заходів безпеки. Ст. 95 КК Швейцарії (“Покарання”) передбачає, що у випадку, коли підліток, окрім виховних заходів, потребує також застосування особливого нагляду, то відповідний орган може оголосити догану, зобов'язати до виконання роботи, призначити штраф або ув'язнення на термін від одного дня до одного року. При цьому ув'язнення і штраф можуть призначатися одночасно [6, с. 145-147].
Серед держав ЄС вельми оригінальним є кримінальне законодавство Нідерландів (в країні чинний КК 1886 р.), яке стосовно неповнолітніх виділяє покарання, альтернативні санкції та заходи, що призначаються замість покарання (ст. 77 G КК Нідерландів). Чіткий зміст наведених понять КК Нідерландів не роз'яснює, а тому юридично значуща відмінність між ними неочевидна. Основними покараннями, які призначаються неповнолітнім, є: за злочини – ув'язнення або штраф; за проступки – лише штраф. Додатковими покараннями для неповнолітніх є конфіскація та позбавлення водійських прав. При цьому суд має право застосувати замість покарання одну або декілька так званих альтернативних санкцій: громадські роботи, роботи, здатні відшкодувати шкоду, заподіяну в результаті кримінального правопорушення, відвідування навчальної програми. Так звані “заходи” включають в себе направлення до установи для молоді, конфіскацію, позбавлення незаконно отриманих доходів та компенсацію збитків. Важливим є положення, передбачене ст. 77 КК Нідерландів, відповідно до якого суддя може призначити ув'язнення в установі для молоді лише за таких умов: 1) якщо це стосується злочину, за який суд може призначити тримання під вартою; 2) якщо безпека інших осіб або загальна безпека людей чи власності вимагають, щоб такий захід був призначений; 3) якщо цей захід є необхідним в інтересах найбільш сприятливого майбутнього обвинувачуваного. Цікаво, що такого роду ув'язнення може бути призначене судом виключно за наявності обґрунтованого висновку, підписаного не менш ніж двома спеціалістами різних галузей наук про поведінку [4, с.204-206]. Ю.С. Ільченко, з урахуванням досвіду зарубіжних держав (зокрема, Нідерландів і Швейцарії) вважає доцільним доповнення КК України новими видами покарань, які були б розраховані тільки на неповнолітніх, наприклад, молодіжний арешт, відшкодування завданих збитків тощо [18, с.303]. В Україні аналогом виховних заходів, дисциплінарних покарань, альтернативних санкцій та інших подібних за своїм змістом кримінально-правових засобів щодо неповнолітніх, які є альтернативою кримінальному покаранню, виступають примусові заходи виховного характеру, проте вони можуть бути призначені не тільки неповнолітнім замість покарання, але і особам (згідно із ч. 1 ст. 7-3 КПК України – старше 11 років), які вчинили суспільно небезпечне діяння до настання віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК України). Серед держав ЄС найменший перелік покарань щодо неповнолітніх передбачений кримінальним законодавством Болгарії. В цій східноєвропейській країні до неповнолітніх можуть бути застосовані всього три види покарань: позбавлення волі, громадська догана та позбавлення права займатися певною професією або діяльністю [1, с.58-59]. Цей перелік видається занадто обмеженим.