Смекни!
smekni.com

Ґенеза юридичної діяльності в англо-американській правовій сім’ї (стр. 2 из 4)

Суд Лорда-Канцлера, як незалежна від судів загального права Англії установа, у своїх рішеннях керувався виключно “здоровим глуздом і власними принципами та поглядами на справедливе рішення по конкретній справі”. “Суд справедливості” не претендував на зміну норм загального права, він лише виробляв додаткові норми, які доповнювали систему прецедентів судів загального права та стимулювали її розвиток [9, с. 220]. Виходячи із цього, можна стверджувати, що, окрім функції правосуддя, суди в Англії виконували функцію правотворчості в обмеженій формі. Однак, з часом, через різні обставини, ситуація починає змінюватися, право справедливості починає все більше й більше входити в протиріччя з загальним правом королівських судів [16, с. 174-177].

Перше та одне з найбільших зіткнень права справедливості з судами загального права сталося під час та після розгляду в суді справи Глевілля в 1615 році. Лордом-Канцлером Енесмеом, згідно з принципом справедливості, по цій справі було переглянуте рішення суду загальних тяжб, винесене Е. Коком, на тій основі, що рішення Е. Кока базувалося на свідченнях, про неправдивість яких суду не було відомо під час розгляду справи. Після цієї справи король Яків I Англійський створив комітет під керівництвом генерал-аторнея Ф. Бекона, який підтримав Лорда-Канцлера та вирішив, що рішення суду Лорда-Канцлера мають вищу силу ніж рішення судів загального права. У подальшому, оскільки у суді Лорда-Канцлера була більш проста процедура та він мав більше повноважень, які вміло використовував, судовий орган при Лорді-Канцлері отримав визнання та авторитет значно більшу, ніж тогочасні суди загального права [9, с. 221-222].

“Суд справедливості” у його “незалежному” вигляді проіснував до судових реформ 1873-1875 рр. До цього часу рішення Лорда-Канцлера та його суддів не входили в систему загального права Англії й ними не могли користуватися суди загального права. Його рішення утворювали окрему, паралельно діючу систему “права справедливості”. Після судової реформи “суд справедливості” повинен був у своїй діяльності керуватися системою прецедентів загального права. Рішення “суду справедливості”, які були винесені ним по всіх справах до судових реформ, не втратили свою силу, а ввійшли в систему загального права як органічна його частина і з того часу прецедентами “права справедливості” мали користуватися всі судові інстанції.

У XIV ст. виникає інститут “мирових суддів”, який тісно пов’язаний з судовою системою загального права. До компетенції мирових суддів належав розгляд тих видів справ, що були визначені “Статутом про працівників”; але поступово їхня юрисдикція стала розширюватися за рахунок справ про статеві злочини (включаючи ті, які каралися стратою), цивільно-правових та адміністративних функцій [4, с. 10]. Для розгляду справ мирові судді графств збиралися на “сесії” 4 рази на рік, а у вийняткових випадках вони могли збиратися на позачергові сесії для розгляду особливо важливих справ або за умов їхнього значного накопичення. З XIV ст. мировим суддям починають передаватися повноваження щодо попереднього розгляду кримінальних справ (до того часу ці повноваження мало “велике журі присяжних”). На даний час на території Англії існує два види мирових суддів (магістратів):

– the Lay-Magistrates (Лей-магістрати)– ця посада зародилася в XIV сторіччі. Такі мирові судді не мали юридичної освіти. Під час розгляду справи в них завжди був помічник із солісіторів чи баристерів, які надавали поради мировим суддям щодо правильної правової процедури проведення засідання та допомагали в інших правових аспектах проведення справи;

– the Stipendary Magistrates (Стипендіарні магістрати). Ця посада вперше утворилася в 1792 році у Лондоні. Ці мирові судді найчастіше призначалися з числа практикуючих юристів, вирішували до 95% усіх справ. Їхня діяльність оплачувалася і вони призначаються пожиттєво до настання пенсійного віку [6, с. 42].

У XIV ст. на території Англії виникли перші спілки та корпорації юристів-адвокатів, які надають свої послуги на професійній основі [13, с. 84]. Цей процес можна назвати корпоративною інституціоналізацією. Найбільш важливим фактором на шляху появи вищезгаданих спілок і корпорацій стало домінування норм загального права над звичаями й традиціями, які панували на місцях.

Отже, з періодом корпоративної інституціоналізації в Англії пов’язують початок становлення професійної юридичної адвокатської діяльності, оскільки саме оформлення юристів-адвокатів як професійної групи багато в чому зумовило й поділ адвокатської діяльності на дві гілки –баристерів та солісіторів. З 1340 р. адвокатами, які мали право виступати в судах, були правові старшини. Ними називали осіб, які мали виключне право виступати в судах, представляючи своїх клієнтів. З розвитком професії юриста зароджується посада баристера, яка впродовж довгого часу була посадою учня правового старшини. Починаючи з XV ст. баристери стають самостійною гілкою юридичної професії й займають місце правових старшин [5, с. 284-285].

Розглядаючи адвокатську діяльність, не можна оминути увагою такі види юридичних професій як аторнеї та солісітори. На той час правові старшини та баристери переважно виступали в судах та надавали правову допомогу населенню, а підготовчу роботу до проведення судового процесу здійснювали судові чиновники, відомі як аторнеї [3, с. 84].

З XV ст. в Англії поряд з аторнеями виникають посади солісіторів (solicitor). До них відносилися особи, які практикували в “судах справедливості” і, на відміну від правових старшин та баристерів, мали безпосередні зв’язки зі своїми клієнтами. У загальному праві Англії солісітори традиційно ведуть всі юридичні справи, але у своїй діяльності вони не здійснюють захисту своїх клієнтів у суді (як вийняток вони беруть участь у судових засіданнях магістратів, та по незначних кримінальних справах у міських судах ) [2].

Історично склалося, що аторнеї й солісітори були висококваліфіковані та досвідченими людьми, оскільки крім надання юридичної допомоги вони мали знати декілька мов, як то офіційну мову судочинства – норманську-французьку та, власне, англійську для ведення справи в суді та пояснень про хід розгляду справи своїм клієнтам.

До XVI ст. серед юридичних професій склався такий розподіл обов’язків, коли солісітори мали справу з landed estates (справами, які стосуються земельної власності), аторнеї ж були “радниками” для сторін по справі. Спочатку професії аторнея та солісітора були окремими та незалежними, але так історично склалося, що досить часто одна й та сама людина виконувала обов’язки як солісітора, так і аторнея, а тому під час судової реформи 1873 р. відмінність між аторнеями й солісіторами було усунуто і з цього часу аторнеями стали призначатися солісітори, таким чином було офіційно закріплено двогілкове юридичне обслуговування.

До обов’язків другої ланки юридичної професії – баристерів, входило виступ та захист сторони по справі в королівському суді [19]. Подібний розподіл обов’язків залишається до цього часу. Так, основна різниця між двома гілками адвокатської професії сучасної Англії баристерами й солісіторами полягає в тому, що солісітори не мають права виступати в усіх судах, а, у свою чергу, баристери не можуть безпосередньо мати справу зі своїм клієнтом, а тільки через відповідального за справу солісітора.

Існуючий розподіл прав та обов’язків між баристерами й солісіторами, ускладнена процедура та тривалість підготовки й проведення судових засідань та інші недоліки здійснення правосуддя зумовили актуальність реформи організації та здійснення юридичної діяльності. Для проведення вдосконалення судової процедури у 1976 р. було скликано комісію для аналізу діяльності юристів, яка діяла протягом трьох років і дійшла висновку, що загалом юристи надають висококваліфіковану та якісну юридичну допомогу, проте організація надання юридичних послуг, процедура розгляду та вирішення справ потребують оптимізації, внаслідок наявності: тривалого проміжку часу між здійсненням юридично значущої дії та судовим розглядом справи, який міг сягати більш ніж 4-х років; недостатнього рівня взаємодії баристера та солісітора тощо.

На підставі проведеного аналізу ефективності юридичної діяльності Королівська комісія в 1990 р. видала “Акт судових та юридичних послуг”, основною метою якого було покращення якості надання юридичних послуг у Англії. Цей акт встановлював загальні принципи юридичної діяльності: право аудієнції в судах, основні положення надання професійних послуг юристами та рівень кваліфікації, що повинні мати особи, які здійснюють юридичну діяльність у країні. Також зазначеним актом було створено Радний комітет по правовій освіті та тренуванню при Лорді-Канцлері, до повноважень якого входив контроль за якістю професійної юридичної підготовки, надання порад, зауважень та пропозицій щодо її покращення в Англії, Уельсі та північній Ірландії [16].

Розглянувши історію розвитку юридичної діяльності та юридичної професії в Англії, слід відмітити, що її розвиток, починаючи з періоду правління норманів на території Англії, мав еволюційний характер. Це пов’язано з тим, що норманський герцог Вільгельм І Завойовник мав спадкові права на престол, тому він та його нащадки під час свого правління намагалися не входити в протиріччя з існуючою в країні правовою системою. Початок правління норманів в Англії приніс зміни в судову систему країни. Так, під час цього періоду створюється корпус королівських роз’їзних суддів, починається поступовий перехід від управління суспільними відносинами на основі звичаїв і традицій до його нормативного здійснення, хоча остаточне подолання домінування звичаєвого права на території Англії відбулося в період правління династії Тюдорів. При цьому слід відмітити, що, хоча розвинена судова система існувала вже в XII ст., професія юриста, як представника особи в суді з виокремленням інститутів баристерів та солісіторів офіційно сформувалася лише в XV ст.