До цього часу основними діями англійських юристів були розгляд справи, кваліфіковане подання та супроводження позову в Королівському суді. Тому “ … до ХІХ століття головним для юриста було знайти форму позову, яка б дозволила звернутися в Королівський суд та запобігти тим перепонам, які готувала на кожному кроці досить формальна процедура …” [9, с. 241]. Це пов’язано з тим, що англійські юристи у своїй практиці керувалися виключно судовим прецедентом і вважали його головним та домінуючим над “писаним правом”. Така перевага судової практики над статутним правом залишається в Англії сьогодні, хоча значення “писаного” або статутного права в Англії з недавнього часу почало зростати. Проте, незважаючи на такі тенденції розвитку англійського права, юристи в професійному навчанні та діяльності продовжують більше звертати увагу не на норми й принципи – матеріальне право, а на процедуру – процесуальне право. Як приклад можна навести вислів англійських юристів XIII ст.: “право не відноситься до того, що може бути створене людьми. Право просто існує й відповідно статути, які приймаються парламентом, є ніщо інше як поправки до вже існуючого права” [19, с. 24-25].
Розглядаючи професію юристів у Англії, потрібно зауважити, що судді навіть у “вищих” судах, на противагу своїм континентальним колегам, не обов’язково повинні мати юридичну освіту. Вони набувають професійні навички та вміння в процесі практичної діяльності, працюючи адвокатами та вивчаючи практику судових розглядів. Також слід зазначити, що і сьогодні освіта, з точки зору англійців не є головною для професійного судді. На їхню думку, головне – розгляд справи повинна вести добросовісна особа, повинні виконувалися основні принципи судового процесу та юридичної етики для того, щоб “гарно судити”. “Англійські юристи ніколи не здобували освіту в університетах, – пише Р. Давид, – і в наш час в Англії відсутня необхідність закінчувати університет для того, щоб стати адвокатом, повіреним або суддею” [9, с. 229].
Аналізуючи правову систему Англії, не можна не зауважити, що, хоча Англія входить до складу єдиної унітарної держави, але правова система на різних територіях Великобританії не однакова, так, у правовій системі Шотландії також має значення практика судів, але шотландські судді користувалися багатьма положеннями та інститутами римського права, що робить правову систему Шотландії більш схожою на континентальні правові системи, ніж на правову систему загального права. Те саме можна сказати і про північну Ірландію, острови Мен тощо [3, с. 105].
У XVII-XIX ст. ст. розповсюдження англійського права набуло великих масштабів. Це пов’язано із проведенням Англією колоніальної політики. У цей період Англія була однією з провідних колоніальних держав у всьому світі і правом, яке вводили англійські колоністи, користувалася майже третина країн світу. Розповсюдження загального права на колонії здійснювалося на основі принципу, сформульованого в 1693 році суддею Холтом: “У випадку освоєння англійськими підданими незаселених земель там діють всі закони Англії” [8, с. 82].
Розглядаючи проблеми ґенези юридичної діяльності в англо-американській правовій сім’ї, окрім огляду історії зародження професії юристів у Англії, доцільно проаналізувати питання розвитку юридичної професії на території США, як однієї з найбільших країн – представників цієї сім’ї. Треба зауважити, що, хоча англійське право розповсюджувалося на всі її колонії, США не скопіювали правову систему Англії в усіх її властивостях, хоча вона суттєво вплинула на формування їхньої правової системи. Несхожість правових систем США та Англії пояснюється тим, що, окрім англійських колоній, на території Америки існували французькі, іспанські та колонії інших країн, які розповсюджували вітчизняне для них право на колоніальні території. Деякі особливості таких колишніх колоній залишаються до цього часу (штат Луїзіана) [16, с. 598].
Першу регулярну колонію на території Америки було засновано в 1585 році, але найбільш інтенсивний етап її колонізації припадає на першу половину XVII ст., що пов’язано з правлінням англійського короля Якова I, який у 1606 році надав Лондонській та Плімутській торговим компаніям право освоювати та управляти побережжям. За їхньої ініціативи на території США з’явилися ще дві колонії – Віргінія та Нова Англія [12, с. 13].
Вважається, що право США почало формуватися і розвиватися з 1800 року, але періодизація американського права є дискусійною. Так, С. Боботов і І. Жигачев виокремлюють три етапи розвитку американського права: перший починається з 1800 року й завершується громадянською війною; другий – відповідно з 1861 року й до початку першої світової війни; третій – з першої світової війни і триває досі [19, с. 15-23].
І. Богдановська дотримується дещо іншої позиції і вважає необхідним виділяти в розвитку права США чотири періоди, а саме: першому періоду притаманне закріплення права в колоніальний період, тому він починається зі створення у XVII ст. перших колоній (у Вірджинії, Плімуті, Массачусеці, Меріленді, тощо) і завершується проголошенням незалежності США; другий період починається з 1783 року й продовжується до 1830 року; третьому періоду притаманні часові межі 1830 – 1860 років, що пов’язано з внесенням деяких суттєвих змін до прецедентного права; четвертий період, відповідно, починається з 1860 року і продовжується до наших часів.
Більш оптимальною та традиційною для юридичної науки пострадянських країн вважається позиція І. Богдановської, оскільки зі збільшенням англійських колоній виникла проблема, яке право застосовувати. Відповідь було знайдено приблизно в 1780 році в зв’язку з вирішенням справи Кальвіна, суть якої полягала в тому, що, створюючи колонії на незайнятих землях, англійці принесли і своє право, а тому на території Америки треба використовувати англійські закони та право, а також внесені до них зміни, але: “загальне право використовується тільки в тій мірі, у якій його норми відповідають умовам колоній”.
Проте загальне право не могло повністю врегулювати суспільні відносини, що виникали в новостворених колоніях, через складну систему судочинства англійського права, що вимагала великої кількості професійних та досвідчених юристів, яких у той час не було на території США і яких не можна було швидко підготувати чи запросити, а також через проблеми, які поставали перед американськими колоністами, і значно відрізнялися від їхніх аналогів в Англії або були зовсім новими [8, с. 40].
Тому, в колоніях функціонувало досить примітивне право, яке створювалося на основі Біблії та “суддівського розсуду”. З метою подолання негативних властивостей цього права в колоніях Массачусетсу та Пенсільванії були створені перші кодифікаційні акти, які не мали нічого спільного з теперішньою системою кодифікації, але показали, що колоністи в Америці, на відміну від англійців, ставляться до писаного права позитивно. Характерною рисою кодексу в Массачусетсі, наприклад, було те, що деякі правові інститути були розташовані в алфавітному порядку [1, с. 41];
Після завоювання Америкою незалежності в 1776 р. і фактичного її становлення в 1783 р., а також покращення умов життя, перед колоністами постала потреба вдосконалення правового регулювання в новоствореній державі, яке було здійснено на основі англійського права, але з певними особливостями:
– використовувалося тільки те загальне право, яке діяло до отримання незалежності, тобто до 1776 р., а всі зміни, внесені до загального права в Англії після цієї дати не мали сили на території США;
– в американському праві почалось поєднання рис як загального права, так і права романо-германської правової сім’ї [16, с. 5].
Своєрідністю виникнення юридичної професії в Австралії є те, що до створення в 1814 р. першого Вищого суду Австралії діяли виключно ті солісітори, яким було заборонено вести професійну діяльність в Англії та Ірландії за порушення професійних норм або вчинення злочинів. Тільки в 1815 році з Англії прибули два солісітори Уільям Генрі Мур та Фредерік Гарлінг, які мали право на ведення юридичної діяльності.
Після утворення в 1824 р. другого Вищого суду Австралії розпочинають свою діяльність баристери, але хоча на той час солісітори й баристери були двома різними професіями, вони мали рівні права у судах. На 1854 р. у Австралії діяли 2 баристери та 6-7 солісіторів, якими були виключно чоловіки і тільки в 1905 р. “Legal practitioners act” (Акт про практикуючих юристів) дозволив практикувати в якості баристерів чи солісіторів і жінкам [24, с. 2-3].
Діяльність юристів у сучасних Австралії та Англії має багато спільних рис. Австралійські юристи також виступають у судах на англійський манер у мантіях, париках тощо. У Новому Південному Уельсі, Вікторії та Квінсленді державні адвокатські об’єднання (state Bar Association) мають такі самі повноваження, як і судові Інни. У західній та південній Австралії та в центрі солісітори й баристеримають однакові повноваження та виконують тотожні функції, проте існують їхні незалежні адвокатські об’єднання.
Таким чином, англо-американська правова сім’я була і є однією з найбільших правових сімей світу, а тому впродовж тривалого часу суттєво впливала на розвиток права та юридичної професії в інших країнах світу та в правових сім’ях.
Дослідження історії юридичної професії в Англії підводить до висновку, що впродовж довгого часу на її території не існувало професії юриста як такої, хоча й були особи, які здійснювали ті чи інші види юридичної діяльності в її сучасному розумінні. Лише з XIV ст. починається виникнення спілок та корпорацій юристів-адвокатів, які надають свої послуги на професійній основі, що можна назвати корпоративною інституціоналізацією, що зумовлено початком домінування загального права над місцевими правовими звичаями й традиціями.
З виокремленням суддів та адвокатів як професійних груп, їх інституціалізацією, а також становленням прецедентного права пов’язаний подальший розвиток юридичної професії, зокрема, поділ адвокатської діяльності на дві гілки – баристерів та солісіторів, виникнення аторнеїв, коронерів, набуття окремих юридичних властивостей поліцейською діяльністю тощо. Причому генезис різних видів юридичної професії залежить від побудови правової системи Англії в різні періоди її існування, функцій, що виконувалися юристами при розгляді юридичних справ, кількісних та якісних змін у сфері правового регулювання, а також інших факторів. Так, хоча Англія входить до складу єдиної держави Великобританія, але правова система на різних частинах її території не однакова, зокрема, у Шотландії судді користувалися багатьма положеннями та інститутами римського права, що робить правову систему Шотландії більш схожою на континентальні правові системи, ніж на правову систему загального права. Те саме можна сказати й про північну Ірландію, острови Мен тощо.