Інформація як об’єкт цивільних правовідносин є теж нематеріальною, і є такою постільки має певну цінність. Проте варто розрізняти саму інформацію як об’єкти цивільного права та її режим.
Інформаційні відносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про науково-технічну інформацію», ЗУ «Про рекламу». Більш детально інформація як об’єкт цивільних прав буде розглянута спеціально.
Документи в умовах ринкової економіки як носії певної інформації чи прав теж стають об’єктом цивільних відносин зокрема в депозитарній діяльності, доказуванні тощо. Вважаємо, що ця проблема є досить актуальною. і заслуговує вирішення в законі. Документ має тоді правове значення коли він може бути індивідуалізований стосовно особи яка його склала. Якщо таку індивідуалізацію провести неможливо то такий документ не може стати об’єктом цивільних прав.
Документ, що виходить від фізичної особи повинен посвідчуватися її підписом, а документ юридичної особи посвідчується її печаткою, штампом, вихідним номером. Без цих реквізитів документ не може визнаватися об’єктом у цивільних прав.
Здебільше документи мають субсидіарне значення і посвідчують приналежність прав чи причетність до певних юридичних фактів. Проте вони можуть мати і самостійне правове значення: бути об’єктом депозитарної діяльності тощо.
З розвитком суспільства техніки і технологій коло об’єктів цивільного права постійно розширюється.
Підводячи підсумок зазначимо, що існує багато точок зору про розуміння категорії «об’єкт цивільного права». Одні теорії в якості «об’єкту» вбачають самі матеріальні та нематеріальні блага; інші теорії «об’єктом» називають суб’єктивні права та обов’язки; треті під «об’єктом» пропонують бачити саму поведінку учасників цивільних правовідносин; четверті «об’єкт» ототожнюють з людиною; відносно самостійною позицією є точка зору про розуміння «об’єкту» як правового режиму.
Таким чином, законодавець зайняв у розглядуваному питані не одну із позицій, а висловився про «об’єкт цивільного права» «мішаною» мовою, використовуючи термінологію прибічників різних теорій.
2. Правовий режим об’єкта цивільного права за законодавством України
цивільний правовий режим об'єкт
2.1 Поняття «правового режиму» об’єкта цивільного права
Розгляд питання про будь-який об'єкт цивільних прав означає, практично, розгляд питання про цивільно-правовий режим деякої категорії явищ об'єктивної дійсності, що відносяться чинним законодавством до числа об'єктів цивільних прав. У рамках такого дослідження особливого значення набуває питання про поняття об'єкта цивільних прав і об'єкта цивільного правовідносини, оскільки виділення якої-небудь цивілістичної, як і будь-який інший наукової, категорії потребує з'ясування того спеціального сенсу, тих ознак, які відокремлюють її від суміжних категорій.
Як видається, встановлення особливої цивілістичної категорії виправдане лише у випадку визнання за нею особливого правового режиму, бо саме в правовому режимі виражається то практичне значення, яке закладено в законодавчій конструкції того чи іншого інституту, У законодавчому регулюванні тієї чи іншого різновиду об'єктів цивільних прав.
Правовий режим як система юридичних правил, що визначають положення досліджуваного явища об'єктивної дійсності як об'єкта цивільних прав в тій чи іншій системі законодавства, розкривається через всю сукупність правил і норм, що визначають як статику, Так і динаміку правового існування розглянутого об'єкта.
Поняття правового режиму не має усталеної дефініції в теоретичній літературі. Правовий режим розкривається в спеціальних правилах, яким підпорядковується той чи інший цивільно-правовий інститут. Описати правовий режим того чи іншого явища об'єктивної дійсності – значить у всіх подробицях розкрити особливості виникнення, здійснення і припинення цивільних прав, як речових, так і зобов'язальних, стосовно до досліджуваного явища.
Проте це завдання має багато в чому прикладний характер. Більш загальне значення має з'ясування того, як співвідноситься правовий режим того чи іншого явища об'єктивної дійсності з самим цим явищем у рамках цивільного правовідносини.
Для об'єкта права основною характеристикою є правова характеристика, визначення його положення в сфері дії права або правовий режим. Правовий режим – це сукупність всіх позитивно-правових приписів, що містяться в імперативних і диспозитивних норм, і заснованих на них (або їм не суперечать) суб'єктивно-правових домагань, існуючих і дійсних з точки зору права і у відповідних випадках визначають права, обов'язки, дозволу, заборони та приписи абсолютно всіх осіб (або щодо абсолютно всіх осіб) з приводу того предмету (явища), у відношенні якого вони встановлені. Правовий режим – це правова характеристика явища об'єктивної дійсності.
Правовий режим об'єднує, таким чином, всю сукупність прав, обов'язків, дозволених і заборон безвідносно до особистості суб'єктів, яким вони належать або адресовані.
Звичайно, правовий режим, як якась юридична конструкція, тісно пов'язаний зі своїм носієм – явищем об'єктивної дійсності, оскільки за відсутності останнього наявність самого правового режиму, відповідно, – у частині встановлення позитивного права, – втрачає сенс.
Відсутність явища об'єктивної дійсності, яка обумовлює непотрібність встановлення правового режиму, може мати як абсолютний, так і відносний характер. У першому випадку – такого явища просто не існує в природі або суспільстві, або воно існує, але в даних обставинах (історичних чи інших) не вимагає встановлення взагалі будь-якого правового режиму. Другий випадок має місце, коли саме явище існує, але в силу яких-небудь причин не піддається регулюванню нормами даної галузі права (для цілей встановлення цивільно-правового режиму нас цікавлять норми цивільного права). Так, наприклад, у випадку з зброєю або іншими обмеженими або забороненими в цивільному обороті речами – весь цивільно-правовий режим їх може бути зведений виключно до норми, що обмежує або забороняє їх цивільний оборот. У цьому випадку подальша цивільно-правова кваліфікація таких речей представляється безглуздою.
Вірним буде твердження про те, що правовий режим є явище надзвичайно складне, оскільки може включати в себе такий величезний обсяг правового впливу, який в звичайному випадку не буде вичерпуватися навіть всіма нормами якої-небудь однієї галузі права або національної системи права.
Разом з тим, і це, на наш погляд, надзвичайно важливо, існує деяка більш-менш певна група норм, які переважно застосовуються і визначають правовий режим об'єкта в типовій для нього (об'єкта) правовій сфері існування.
Так, правовий режим людської поведінки як сукупності діянь (дій та бездіяльності), вираженого зовні як рухи тіла і спрямованого на виконання робіт (надання послуг) буде визначатися відповідними нормами цивільного права тільки в разі, якщо правове значення таких діянь, Що їм надають сторонами відповідних правовідносин, буде співпадати з тим правовим значенням, яке надається таким діянням з точки зору чинного цивільного законодавства. Однак якщо сам характер діянь буде такий, який передбачений кримінальним законом як злочин, – якщо правове значення діяння буде кваліфікуватися як злочин, – то правовий режим такого діяння (поведінки) складуть вже норми кримінального права. При цьому цивільно-правовий режим відповідної поведінки може виявитися або зовсім усуненим, або зведених до правил, наприклад, про недійсність угоди з виконання робіт (надання послуг), Як невідповідної закону або суперечить основам правопорядку та моральності і витікаючим з цього правилами про наслідки недійсності відповідних угод.
Таким чином, задача визначення правового режиму виявляється близькою задачі правової кваліфікації і відрізняється від неї тільки обсягом дослідження, оскільки включає в себе не тільки наявне і існуюче правове регулювання, але і всі правові можливості, що існують у відношенні даного явища.
Отже, щодо кожного явища об'єктивної дійсності можна стверджувати наявність якогось галузевого правового режиму, який переважно і визначає правове значення даного явища в типовій для нього правовій сфері. Всередині галузевого режиму можна вичленувати інституційний правовий режим, в деяких випадках – індивідуальний правовий режим даного явища. У нормативістських ламанні співвідношення більш широких правових режимів з більш вузькими виражається як співвідношення загальних і спеціальних правових норм,
Так, цивільно-правовий режим якогось явища буде визначатися, як видається, такими основними моментами:
- правовими нормами, що містяться в нормативних правових актах, що визначають приналежність даного явища об'єктивної дійсності (іноді – не існує в реальності але можливого в майбутньому) до числа об'єктів цивільних прав;
- правовими нормами, що містяться в нормативних правових актах, Визначальними приналежність даного явища об'єктивної дійсності до тієї чи іншого різновиду об'єктів цивільних прав;
- правовими нормами, що містяться в нормативних правових актах, про конкретну різновиди об'єктів цивільних прав, до якої віднесено дане явище в силу дії норм, позначених у другій групі, або правовими нормами, що містяться в індивідуальних правових актах, про даному конкретному явищі (якщо такі є); суб'єктивними правами та обов'язками, що існують щодо даного явища об'єктивної дійсності.
Наприклад, правовий режим речі буде визначатися імперативними приписами щодо оборотоздатності даної речі (слід зазначити, Що земельні ділянки та деякі інші об'єкти мають в цьому відношенні відомі обмеження); приписами щодо належності даної речі до числа тієї чи іншого різновиду речей (автомобіль, наприклад, буде ставитися до числа неподільних, складних, рухомих речей); існуючими відносно даної речі суб'єктивними винятковими (або абсолютними) речових прав (право власності та обмежені речові права) і пов'язаними з ними обмеженнями для усіх третіх осіб; встановленими щодо даної речі дебіторської (або відносними) правами і претензіями (наприклад, права орендаря на певний договором оренди використання речі), у тому числі – спеціальними правилами щодо підвиду договору, предметом якого є річ (так, права і обов'язки сторін при здачі в оренду автомобіля будуть визначатися відповідними спеціальними правилами про оренду транспортних засобів).