спрямована на досягнення мети процесу – вирішення адміністративної справи по суті;
виконує власні завдання, але у межах загального завдання усього судового адміністративного процесу – захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин;
складається з певних елементів, які поєднані у межах локальної мети судового адміністративного процесу;
елементи послідовно розташовані за логікою процесуального порядку розгляду та в часі, оскільки кожна процесуальна дія не може розпочатися раніше, ніж закінчиться попередня;
підсумковий результат стадії процесу закріплюється офіційно у формі певного індивідуального процесуального акта-документа, який має правові наслідки.
На підставі сформульованих ознак можна визначити поняття стадії судового адміністративного процесу.
Стадією судового адміністративного процесу є порівняно самостійна частина процесу, яка має внутрішню структуру, елементи якої послідовно та логічно поєднані у часі, спрямована на досягнення мети та вирішення власних завдань, але у межах загальних завдань усього процесу, і підсумковий результат якої закріплюється у процесуальному документі, що має офіційний характер. Стадії судового адміністративного процесу послідовно розташовані і являють собою логічно побудовану систему операцій з нормами адміністративного процесуального права.
При дослідженні питання щодо змісту юридичної процесуальної форми, В.М. Горшеньов говорив про забезпечення процесуальними стадіями послідовності здійснення повноважень. При цьому така послідовність є відображенням специфіки організаційної діяльності. У процесуальному судочинстві здійснюється професійність розгляду, що, у свою чергу, відображує характеристику організаційної діяльності за предметною позначкою [19, с. 17].
Проблемі визначення стадій судового адміністративного процесу в наукових дослідженнях з адміністративного права та процесу приділялося недостатньо уваги.
Відсутність єдиного науково обґрунтованого підходу щодо виділення стадій судового адміністративного процесу позначається, зокрема, на наявності різних думок щодо структури, наприклад, провадження в адміністративному суді першої інстанції. Так, стадії провадження в адміністративному суді першої інстанції виділяються за ознакою систематизації відповідних процесуальних дій в окремих структурних складових КАС України: 1) підготовчий розгляд позовного звернення; 2) попередній розгляд справи; 3) остаточний розгляд справи та прийняття рішення [8, с. 325]. Аналогічними за змістом стадіями названі також: 1) звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі; 2) підготовче провадження; 3) судовий розгляд справи та прийняття рішення. Дії, пов’язані із зверненням до адміністративного суду та відкриттям провадження в адміністративній справі регламентовані нормами гл. 1 розд. ІІІ КАС України. Підготовче провадження визначене нормами гл. 2 розд.у ІІІ КАС України. Процесуальні дії, пов’язані із судовим розглядом справи, визначені у гл.гл. 3, 6 розд. ІІІ КАС України. Причому у гл. 6 розд. ІІІ КАС України визначено окремі особливості судового розгляду адміністративної справи. Процесуальним діям, пов’язаним із прийняттям рішення судом першої інстанції, присвячені норми гл.гл. 4, 5 розд. ІІІ КАС України [12, с. 124–125].
Разом з тим, наведена вище точка зору не може бути визнана остаточною, оскільки ознака розміщення у певній структурній складовій КАС України ще не означає відповідності кожної з виділених вище стадій ознакам процесуальних стадій. Наприклад, першою стадією виділено підготовчий розгляд позовного звернення. Однак, існує думка про те, що підготовчі процесуальні дії, які передують ухвалі суду про прийняття заяви до попереднього розгляду, класифікуються як початковий етап стадії порушення адміністративної справи [10].
Невизначеність стадій судового адміністративного процесу в теоретичних дослідженнях означає, насамперед, недостатній ступінь формування теорії адміністративного процесу, оскільки категорія «стадія» є ключовою при вивченні проблем розвитку процесуальних відносин. Слід враховувати і таку обставину. Висновки, отримані у процесі здійснення теоретичних досліджень, можуть служити доктринальним підґрунтям удосконалення чинного адміністративного процесуального законодавства у частині нормативного забезпечення чіткості й однозначності процедур судового розгляду адміністративної справи в адміністративному суді.
При визначенні стадій судового адміністративного процесу доцільно звернутися до здобутків науки цивільного процесу. Можливість такого звернення обумовлена наявністю спільних за сутністю засад цивільного процесу та адміністративного процесу (адміністративного судочинства) – відповідних принципів. Так, обидва процеси – цивільний та адміністративний – засновані на таких принципах як змагальність сторін, диспозитивність, гласність та відкритість судового розгляду, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.
У цивільному процесі виділяють шість стадій: 1) порушення справи; 2) підготовка справи до судового розгляду; 3) розгляд справи у суді першої інстанції; 4) оскарження рішень, які не вступили у законну силу (апеляційне провадження); 5) касаційне провадження; 6) провадження, що пов’язане із виконанням судових рішень [3, с. 32]. Така точка зору не є єдиною, оскільки виокремлюють й іншу кількість стадій – п’ять [14, с. 64–70], сім та вісім [7, с. 3]. Разом з тим, усі вчені-дослідники проблем цивільного процесу, виокремлювали стадії залежно від їх охоплення провадженнями у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, а також у зв’язку з виконанням судових рішень. Так, М.Й. Штефан виділяє такі стадії цивільного судочинства:
1) відкриття провадження у справі в суді;
2) провадження по підготовці справи до судового розгляду;
3) судовий розгляд – розгляд і вирішення справи у судовому засіданні;
4) апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої та апеляційної інстанцій;
5) провадження у справах у зв’язку із винятковими обставинами;
6) перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами;
7) звернення судового рішення до виконання. При цьому зазначено, що перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна – єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. Однак, критично ставлячись до власної ж точки зору, М.Й. Штефан говорить про необхідність виділення таких стадій: 1) провадження в суді першої інстанції; 2) апеляційне оскарження; 3) касаційне оскарження; 4) перегляд судових рішень у зв’язку із винятковими обставинами; 5) перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. При цьому у провадженні в суді першої інстанції виділяються такі стадії: а) відкриття справи у суді; б) підготовка справи до розгляду; в) судовий розгляд. Узагальнюючим є підхід, згідно з яким виокремлено три частини або стадії цивільного судочинства: 1) розгляд і вирішення справи по суті; 2) перевірка законності й обґрунтованості постановленого по ній рішення; 3) звернення рішення до виконання [19, с. 30–31].
Такий узагальнюючий підхід можна і доцільно підтримати, оскільки виокремлення відбувається за ознакою конкретного завдання, яке має бути вирішене на кожній стадії. Так, на першій стадії виконується завдання щодо реалізації мети цивільного судочинства – захист прав і охоронюваних законом інтересів шляхом постановлення у справі законного й обґрунтованого рішення. На другій стадії виконується завдання щодо процесуального забезпечення реалізації мети цивільного судочинства. Таке процесуальне забезпечення здійснюється шляхом апеляційного та касаційного оскарження, перегляду рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами. На третій стадії виконується завдання щодо гарантування реалізації судових рішень, повноти, своєчасності й реальності їх виконання.
Якщо звернутися до дослідження проблем визначення структури судового адміністративного процесу, то можна зазначити про доцільність приєднання до сформульованого у навчальному посібнику «Основи адміністративного судочинства в Україні», підготовленому у 2008 р. колективом авторів [12, с. 19–21], підходу щодо виокремлення таких частин або стадій адміністративного судочинства: 1) розгляд і вирішення справи по суті;2) перевірка законності й обґрунтованості прийнятого рішення;3) звернення рішення до виконання.На першій стадії здійснюється правосуддя, реалізується завдання адміністративного судочинства шляхом прийняття в адміністративній справі законного й обґрунтованого рішення. Процесуальним способом реалізації стадії розгляду і вирішення справи по суті є провадження в суді першої інстанції. У межах провадження в суді першої інстанції виділене особливе провадження, предметом якого є розгляд окремих категорій справ щодо: а) оскарження нормативно-правових актів; б) оскарження у виборчому процесі чи процесі референдуму; в) дострокового припинення повноважень народного депутата України; г) рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби; д) обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання. Автори цієї точки зору зазначали про недоцільність виділення провадження щодо розгляду цих категорій справ в окрему стадію судового адміністративного провадження, оскільки ці справи розглядаються у суді першої інстанції і їх метою є вирішення справи по суті шляхом прийняття судом законного й обґрунтованого рішення. Крім того, недоцільним є виділення цих категорій справ в окреме провадження, оскільки вони, у порівнянні з відповідними завданнями та метою провадження у суді першої інстанції не пов’язані з реалізацією нових завдань чи досягнення нової мети. Зазначені категорії справ виділені в окрему структурну складову КАС України – у гл. 6, на підставі існування окремих особливостей у процедурах судового розгляду.Друга стадія – перевірка законності й обґрунтованості рішення – є процесуальним засобом забезпечення законності прийняття рішення адміністративним судом першої інстанції. Мета і завдання цієї стадії реалізується чотирма процесуальними способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, провадженням за винятковими обставинами, провадженням за нововиявленими обставинами. Третя стадія відправлення адміністративного судочинства пов’язана зі зверненням судового рішення до виконання. Її здійснення є гарантією реалізації рішення, прийнятого у процесі здійснення адміністративного судочинства, захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб.Звернення до здобутків науки цивільного процесу [19, с. 32] дозволяє говорити про необхідність виділення у межах кожної із названих трьох стадій судового адміністративного процесу таких етапів: 1) відкриття провадження, 2) підготовка до розгляду справи, 3) вирішення по суті. Так, відкриття провадження являє собою систему процесуальних дій, які стосуються подання позовної заяви, розгляду її суддею та прийняття ухвали щодо прийняття до розгляду. Завдяки здійсненню процесуальних дій на цьому етапі реалізується право на звернення до адміністративного суду за захистом громадянином, юридичною особою своїх прав, законних інтересів, порушених у публічно-правових відносинах. Етап підготовки справи до розгляду призначений для того, щоб уточнити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, визначити закон, норми якого вирішують адміністративну справу, вирішити питання про склад осіб, які беруть участь у справі, а також про інших учасників процесу, вирішити питання про дослідження доказів. Вирішення справи по суті здійснюється як у суді першої інстанції, так і при перевірці законності й обґрунтованості судового рішення. Саме в процесі судового розгляду повною мірою проявляються всі принципи судового адміністративного процесу: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; обов'язковість судових рішень. Процедури судового розгляду суворо формалізовані нормами КАС України, а супутній розгляду документообіг та інформаційне забезпечення конкретизовані підзаконними актами. Серед них доцільно зазначити, наприклад, Інструкцію з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах [8], Інструкцію про порядок фіксування судового процесу технічними засобами [5].Судовий розгляд закінчується вирішенням адміністративної справи по суті – постановленням судового рішення, яке приймається у двох формах: постанова й ухвала. Постановою є письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, в якому вирішуються вимоги адміністративного позову. Постанова приймається іменем України негайно після закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 160 КАС України). Ухвалою є письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. Наприклад, за наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) зупинення провадження у справі; 3) закриття провадження у справі; 4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги. У деяких випадках судовий розгляд може закінчуватись і без постановлення судового рішення, якщо є підстави припинення провадження по справі або позовна заява залишається без розгляду.Отже, структуру судового адміністративного процесу становлять такі три стадії: