За віковими характеристиками потерпілі розподіляються наступним чином: до 18 років – 15,1%; 18 – 25 років – 25,3%; 25 – 30 років – 21,9%; 30 – 40 років – 11,6%; 40 50 років – 12,3%; 50 – 60 років – 7,5%; після 60 років – 6,2%. Отже, найбільше вразливою є категорія осіб у віці до 30 років, на долю яких припадає більше половини усіх тяжких тілесних ушкоджень (62,0%).
По відношенню до суспільно-корисної праці потерпілі розподіляються так: кожен четвертий постраждалий навчався (у школі – 7,5%; коледжі – 4,8%; інституті – 13,0%). Майже половина таких осіб працювали: на підприємстві – 17,1%; в установі – 10,3%; займалися підприємницькою діяльністю – 11,6%; були керівниками або власниками фірм тощо – 8,2%. Не працював і не навчався кожний п’ятий постраждалий – 19,9%.
Слід зазначити, що під час вчинення злочину майже половина постраждалих перебувала в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння – 44,6% та 4,0% відповідно. Співставлення цих даних з даними, що характеризують злочинця показує, що негативні риси цих категорій осіб збігаються. Інтереси молодих людей обох груп зосереджені в основному на прослуховуванні сучасної музики та грі на музичних інструментах. Лише одиниці з них займалися конструюванням, малюванням, спортом або брали участь в гуртках за інтересами[4].
В даний час в багатьох наукових роботах звертається увага на тісний взаємозв’язок між злочинцем і потерпілим (злочинець – жертва). Оскільки вони так чи інакше пов’язані із подією злочину. Так, на думку В.Г. Квашиса, досліджуючи злочин, важливо здійснити і віктимологічний аналіз[11]. Про наявність певного зв’язку між потерпілим і злочинцем зазначає і Г.Н. Мудьюгин. Він говорить, що володіючи інформацією про зв’язки між злочинцем і потерпілим можна визначити можливий спосіб вчинення злочину, який буде просто неможливим для інших осіб, які в такому зв’язку з потерпілим не перебувають[2]. Значною мірою дані висловлювання стосуються тяжких тілесних ушкоджень, оскільки близько 66% потерпілих перебували у родинних, близьких чи інших стосунках з злочинцем. У цьому зв’язку для організації пошукової роботи важливе значення мають відомості про місце проживання потерпілого і злочинця. Проведене дослідження показало, що 26,0% таких осіб мешкали в одній квартирі; 1,8% – в під’їзді одного будинку; 7,4% – в одному будинку; 6,8% – на одній вулиці; 47,6 % – в одному населеному пункті; 9,3% – в різних населених пунктах. Наведені дані переконливо свідчать про зв’язок злочинця з потерпілим за місцем їх проживання, що слід враховувати в процесі висування і перевірки слідчих версій.В криміналістиці, на відміну від кримінально-правового поняття предмету злочину, безпосереднім предметом посягання розглядають людину, тобто її тілесну організацію, як фізико-біологічну систему, яка, вступаючи у різні форми взаємодії, відображає себе у матеріальному середовищі[8].
В досліджуваній категорії злочинів, які спрямовані проти особи, жертва як особа завжди виступає у вигляді об’єкту, а як матеріальний субстрат (тіло і психіка) у вигляді предмету замаху[7]. Відповідно до цього, при заподіянні тяжких тілесних ушкоджень жертва злочину проявляє себе у криміналістичній характеристиці як елемент, який безпосередньо відображає ознаки об’єкта злочину. Тобто, при заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, як свідомий і активний елемент кримінальної ситуації становить невід’ємний елемент механізму злочину і обстановки його вчинення.
Наслідки такого замаху, відображаються і проявляються на тілі і в психіці жертви. Сучасна криміналістика покликана займатися дослідженням жертв злочинів, їх властивостей, якостей їх дій, як в момент безпосереднього вчинення злочину так і до і після нього, а також з’ясуванням їх роли в механізмі злочину. Жертва злочину, зазначає П.С. Елькінд, – поняття більш широке, ніж поняття потерпілий від злочину[3].
Питання, які стосуються особи потерпілого завжди цікавили науковців різних галузей знань. Найпершими в цьому звісно були кримінологи. Саме вони почали приділяти увагу вивченню особи потерпілого після появи нового напрямку у вивченні злочинності – віктимології[2].
Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що в криміналістичній характеристиці злочинів взагалі і зокрема тяжких тілесних ушкоджень відомості про особу потерпілого мають дуже важливе значення. Так, володіючи відомостями про фізичні, психічні і соціальні ознаки потерпілого, слідчий в процесі розслідування може створити приблизну модель його особистості, а це в свою чергу сприяє висуненню версії про обставини, мотиви заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, про особу злочинця.
На нашу думку, під час розслідування тяжких тілесних ушкоджень вкрай важливо збирати відомості про особу потерпілого: вік, стать, фізичні особливості, сімейний стан, стиль життя і недавні зміни у стані життя, соціальна адаптованість, інтелект, взаємовідносини, успішність у навчальному закладі (місці роботи), особливості темпераменту, манера поведінки, місце проживання (попереднє і останнє), репутація вдома і на роботі, історія хвороби (фізичні і психічні особливості), особисті звички (вживання алкоголю, наркотиків), соціальні звички, захоплення, пристрасті, дружні і ворожі стосунки тощо.
Важливість наведених вище даних про потерпілих в криміналістичній характеристиці тяжких тілесних ушкоджень можна пояснити двома обставинами: перша – це певна вибірковість у діях злочинця свідчить про взаємозв’язок між особливостями особи злочинця і потерпілого; друга – це наявність зв’язку між злочинцем та потерпілим, яка впливає на мету, мотив, місце, час, способи вчинення і приховання злочину.
Звісно, жертва тяжкого тілесного ушкодження тісно пов’язана зі всіма компонентами криміналістичної характеристики даної категорії злочинів, але найбільший інтерес викликає її зв’язок зі злочинцем, адже саме він дозволяє розробити рекомендації, які забезпечують безпосередній «вихід» на злочинця. Взаємозв’язки жертви і злочинця різноманітні і простежуються по лінії спільності їх персонографічних, морально-психологічних, поведінкових, цільових, мотиваційних, просторово-часових і інших характеристик і відношень[2].
Статеві, вікові та загальноосвітні особливості жертви можуть виступати в якості індикаторів, які вкажуть на певну групу осіб, серед яких може знаходитися не тільки злочинець, а і очевидці даного злочину.
Аналіз кримінальних справ про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень дозволив нам виділити три рівня спілкування жертви і злочинця. На першому рівні знаходиться побутове та інше її оточення. Зв’язки жертви із злочинцем в даному випадку постійні і досить міцні. На другому рівні знаходиться побутове та інше оточення потерпілого. Зв’язок з цим оточенням відрізняється ситуаційністю, інерційністю і епізодичністю. І, в решті решт на третьому рівні, можна вести мову про подальше оточення будь-якої особи; зв’язки з яким визначаються не міжособистими відносинами, як у попередніх, а просторово-часовими та іншими чинниками. Саме цим зв’язкам притаманна випадковість їх перетворення у відносини. Розшук злочинця по даній категорії справ повинен здійснюватися по лінії переходу від дослідження найближчого зрізу до дослідження наступних рівнів оточення.
Досліджуючи поведінку постраждалого, яка передувала заподіянню йому тяжкого тілесного ушкодження, ми отримали такі результати: потерпілий ображав словами, або жестами особу, яка потім заподіяла йому тяжкі тілесні ушкодження, або іншу особу – 30,0%; потерпілий першим починав вчинювати фізичний вплив – 20,0%, потерпілий першим починав сварку – 15,0%, або чіплявся до будь-кого – 15,0%, і в 20,0% потерпілий мав різні варіанти поведінки. Так, нейтральна поведінка жертви, це усякі юридично та соціально правомірні вимоги, висловлювання зауважень щодо аморальної або неправомірної поведінки будь-кого, надмірне виховання, або настанови, втручання в спілкування інших осіб, рознімання бійки, відмова виконувати якісь дії (дати сигарету, щось купити і т.ін.), загравання до інших осіб, не реагування на зауваження і т.ін. Взагалі під нейтральною поведінкою розуміють таку поведінку людини, яка не створює негативних, шкідливих умов або обставин, і не викликає об‘єктивної необхідності відповідної реакції людини. Наприклад, двоє громадян сварилися і штовхали один одного біля гуртожитку університету ім. Драгоманова. Сторонній громадянин, мешканець даного гуртожитку, проходячи повз них навіть не зупиняючись, лише один раз промовив щоб вони не сварилися, як раптом ці два громадянина не домовляючись між собою накинулися на незнайомця і завдали йому тяжкі тілесні ушкодження.
В переважній більшості – 90,0% потерпілих після отримання тяжкого тілесного ушкодження припиняють активну діяльність, намагаються залишитися на самоті та надають собі самостійно першу допомогу інколи звертаються по допомогу до сторонніх осіб. Дехто з потерпілих, приблизно – 5% після отримання тяжких тілесних ушкоджень намагаються покинути місце де було заподіяно ушкодження, а дехто 5% навпаки намагаються продовжувати активні дії. В переважній більшості вони виражаються в спробі забрати знаряддя злочину, вчинити фізичне насильство стосовно свого кривдника. Приблизно 3% з них погрожують фізичною розправою, або іншою помстою особі, яка заподіяла їм тяжке тілесне ушкодження. Така погроза може бути здійснена як самим потерпілим, так і його друзями або родичами. Це пояснюється сильним душевним хвилюванням, стресом, або страхом. Інколи відстані, які вони долали були досить значними, а інколи вони мали ушкодження, які не дозволяли рухатися. Так, потерпілого Г. викинули з 4 поверху гуртожитку. Від падіння серед інших ушкоджень мав перелом двох ніг, але зміг пробігти відстань майже з півкілометра де його і знайшли пересічні громадяни та викликали швидку.