Смекни!
smekni.com

Діяльність судів як основа побудови англо-американської правової сім’ї (стр. 1 из 3)

У країнах, які входять в англо-американську правову сім’ю, професія судді є однією з найповажніших та найважливіших серед усіх інших, оскільки судді – це переважно юристи-практики з великим досвідом роботи в юридичній сфері, які суттєво впливають на стан і розвиток правової реальності, що забезпечує цій професії повагу та високий рівень професійності. Так, впродовж тривалої історії англійських судів вони підтримували парламент у боротьбі з абсолютним захопленням влади однією особою – Монархом.

Високий статус суддів забезпечується й тим, що поряд з парламентом вони є, у певному розумінні, гарантом справедливого вирішення будь-якого життєвого спору. Тому серед науковців є досить розповсюдженою точка зору, за якою судді мають «законодавчі» повноваження, які вони реалізують через доктрину прецеденту, а також шляхом тлумачення права [1, c. 295–296]. Такі повноваження дають можливість судді заповнювати прогалини у праві своїми власними рішеннями (прецедентами), що покладає додаткову відповідальність на суддів та висуває такі високі вимоги до суддів, які практикують у англо-американській правовій сім’ї. Судді Великобританії є незалежними від Парламенту і в процесі своєї діяльності діють на власний розсуд і навіть у випадках, коли суддя приймає в межах своєї компетенції певне рішення, вважаючи його чесним і справедливим, то він не несе юридичної відповідальності за свої дії [5, c. 296].

Загалом у всіх країнах англо-американської правової сім’ї судді мають більшу силу та рівень поваги, ніж їхні колеги в романо-германській сім’ї. При цьому найбільшою повагою користуються судді Англії. «Не маючи такого престижу, який мають судді Англії, американські судді на сучасному етапі – це особи, які користуються повагою, незалежністю і компетентність яких визнається. Якщо і є винятки, то вони характерні для меншості штатів і стосуються, в основному, суддів, які розглядають незначні цивільні та кримінальні справи» [9, c. 294].

Це пов’язано з тим, що судова влада англо-американської правової сім’ї більш незалежна від інших гілок державної влади, оскільки особа, яка займає посаду судді в країнах загального права, не підлягає перевіркам з боку відомств, міністерств, підрозділів тощо. Ніхто не може переводити суддю з однієї посади на іншу як територіально, так і в межах однієї судової установи без його згоди на те, крім випадків порушення суддею законодавства країни та винесення щодо нього відповідного вироку уповноваженої установи.

Судді країн англо-американської правової сім’ї підлягають лише одному виду контролю над їхньою діяльністю. Цей контроль здійснюється судовою колегією. Проте і її повноваження досить незначні і полягають, в основному, у витребуванні звітів за певний період, як по вирішених, так і по незакінчених справах. До повноважень вищезгаданої колегії відноситься і тимчасове переведення (за згодою з суддею, якого переводять) судді з посади на посаду при потребі її заміщення у випадках хвороби, звільнення інших суддів з посади або при потребі збільшити штат суддів у зв’язку з великою кількістю судових випадків.

У деяких штатах США до вищезгаданого виду контролю над діяльністю суддів додається право старших за рангом суддів здійснювати контроль над молодшими колегами та працівниками судової установи взагалі. При цьому вони наділяються повноваженнями накладати дисциплінарні стягнення на порушників. Такі стягнення можуть варіюватися від усних зауважень чи бесід до відсторонення від виконання посадових обов’язків. У деяких випадках старшим суддям надаються повноваження відсторонювати від здійснення посадових обов’язків працівників суду, які не можуть їх виконувати за станом здоров’я, віком тощо, але такі повноваження даються в межах однієї судової установи та виключно щодо осіб, нижчих за рангом.

У країнах англо-американської правової сім’ї професійне становлення судді певною мірою відрізняється від країн континентальної Європи. Першою відмінністю є те, що, крім формальної вимоги щодо юридичної освіти, в країнах англо-американської сім’ї майбутній суддя проходить досить довгу адвокатську практику, але тут існують також випадки, коли особа може зайняти посаду судді після викладацької (наукової) роботи або після державної служби на посадах, пов’язаних з юридичною діяльністю [11, c. 32]. Призначення на посаду судді здійснюється рішенням відповідного органу (посадової особи) або шляхом виборів населенням країни, округу, штату тощо. Причому необов’язковою вимогою є наявність судової практики в судах першого рівня [1, c. 312].

У США існує два порядки, за якими обіймаються посади суддів. Перший – це призначення уповноваженою державною посадовою особою або органом того кандидата, який за своїми моральними, віковими та іншими характеристиками відповідає посаді судді, а другий – це виборний, при якому жителі певного округу, штату, міста тощо обирають суддів шляхом відкритого чи таємного голосування. На сучасному етапі більше 40 штатів перейшли на виробну або частково виборну систему обрання суддів [4, с. 294].

При заміщенні посад на федеральному рівні судової системи призначення суддів здійснюється Президентом за поданням Сенату, тоді як у штатах використовується як виборність, так і призначення суддів. Крім того, з 1940 р. використовується так званий змішаний «Міссурійський план», за яким спеціально призначена на те комісія відбирає по три кандидати на кожну посаду судді, а потім губернатор призначає одного з трьох кандидатів на кожну з вільних посад. Поєднання з виборністю при даному порядку полягає в тому, що такий суддя займає свою посаду впродовж року, а після закінчення цього терміну, шляхом місцевих виборів вирішується чи залишити дану особу на посаді, чи призначити іншу. Необхідно зазначити, що, у випадку залишення на посаді судді, строк перебування судді на відповідній посаді значно збільшується залежно від законодавства штату, в якому застосовується даний метод заповнення вакантних судових посад [1, c. 318–319].

Такими ж варіативними є процедури звільнення з посад суддів. Першою процедурою є імпічмент, який застосовується щодо суддів федерального рівня. У Конституції США передбачено, що Палата представників приймає рішення щодо звинувачення судді в порушенні права більшістю голосів палати, а Сенат – щодо звільнення такого судді з посади – 2\3 голосів. За весь час існування інституту імпічменту в США було лише декілька випадків усунення суддів із посад шляхом імпічменту та подальшого обвинувачення в кримінальних злочинах.

Іншими є процедури звільнення суддів у окремих штатах. У штатах, де судді обираються за «Міссурійским планом», місцеві жителі загальним голосуванням можуть не продовжити строк повноважень судді. Крім того, при порушенні суддею законів штату на нього подається скарга до спеціально створеної комісії, яка в межах своїх повноважень проводить розслідування по поданій скарзі й приймає дисциплінарне рішення, аж до звільнення судді з займаної посади, або комісія може подати наявні матеріали для прийняття рішення до Верховного Суду штату [12 c. 321].

У Великобританії заміщення судових посад дещо відрізняється від порядку, прийнятого в Сполучених Штатах Америки. Однією з найважливіших відмінностей є те, що у Великобританії процедура призначення на посади суддів домінує над іншими та знаходиться під контролем Лорда-Канцлера, який одночасно обіймає посаду судді найвищого рангу [14, c. 297].

Певні особливості має в країнах англо-американської правової сім’ї і діяльність суддів первинної ланки судової системи – магістратів та рекордерів, які мають повноваження розглядати переважно нетяжкі злочини. Як правило, судді-магістрати за своєю освітою не обов’язково повинні мати юридичну освіту та досвід практичної роботи юристом, хоча існують і посади магістратів, для яких наявність юридичної освіти обов’язкова. «Особливу групу складають платні магістрати: вони визначаються виключно з юристів та розглядають справи одноособово» [13, c. 121].

Основна маса кримінальних справ припадає на розгляд магістратами. Рішення, винесене ними, не є остаточним та може бути оскаржене до апеляційного суду. Іншу відмінність між магістратами та суддями можна виявити в процедурному контексті. Так, при будь-якому магістратському суді існують посади судових клерків, які обіймають особи з обов’язковою юридичною освітою та досвідом роботи в юридичній сфері, найчастіше на такі посади призначаються представники адвокатської професії солісіторів. Основною частиною обов’язків судового клерка є надання порад судді-магістрату з процедурних питань розгляду справи, проте він не може впливати на результат розгляду справи в суді [5, c. 299]. Багато хто з англійських учених вважає, що якби не існувало магістратів і всі кримінальні справи розглядалися професійними судами, судова система зупинилась би.

У Великобританії, окрім магістратів (світських суддів), суддів першої ланки та апеляційних суддів, існують і посади рекордерів, що обіймаються юристами, які виконують обов’язки судді протягом декількох тижнів на рік. Суди рекордерів представляють собою першу ланку судової системи [145, c. 298]. До рекордерів висувають вимоги обов’язкової практичної діяльності в якості солісітора чи баристера. До 2004 р. цей термін становив 10 років, але зі збільшенням навантаження на районні суди і відповідною потребою збільшення кількості суддів – юристів цей термін було зменшено до 7 років, оскільки такий строк вже дає можливість набути достатнього практичного досвіду для вирішення справ районного значення. Суди рекордерів дають змогу розвантажити суди вищого рівня від нескладних справ, а законність та справедливість їхніх рішень забезпечується можливістю звернення до апеляційних судів.

Дещо своєрідною є суддівська діяльність в Австралії, що зумовлено особливостями національної структури судів, процедур призначення суддів, їхнього матеріального та іншого забезпечення. Так, згідно з «Federal Court of Australia Act» 1976 р. та параграфа 72 of the «Commonwealth of Australia Constitution Act» 1901 р., призначення на посади суддів федерального суду Австралії здійснює Генерал-губернатор шляхом видання відповідного наказу, причому судді призначаються, на відміну від США, але як і в Англії, на невизначений термін перебування на посаді. Обмежується лише граничній вік судді, зокрема, у «Federal Court of Australia Act» 1976 р. передбачається, що суддя повинен вийти на пенсію при досягненні ним 70 років. Такий максимальний вік перебування було встановлено після прийняття Акта про федеральний суд Австралії 1976 р. та почав діяти з 1977 р. До цього часу судді федерального суду Австралії призначалися пожиттєво [2].