Сучасні держави колишнього соціалістичного табору характеризуються різними формами відходу від тоталітаризму. Більшість із них стали продуктом демократичної антитоталітарної революції, котра загалом відзначалася мирним характером [3, с. 4]. Тож, коли йде мова про найзагальніше визначення сутності еволюції державного ладу сучасної України, найчастіше використовують тезу саме про перехід від тоталітаризму до демократії. Такий підхід здається нам практично неспростовним і водночас вочевидь недостатнім з наукової точки зору. Адже за умови, що ми беремо за відправну точку відліку – тоталітаризм, а за кінцеву – демократію, буде охоплена лише одна (хоча і дуже суттєва ) риса трансформації державного ладу України, а саме: державний режим. І демократія, і тоталітаризм є “чистими” різновидами державно-правового режиму і не можуть вважатися категоріями, достатніми для відображення еволюції державного ладу в цілому.
Проте, акцентування уваги на пріоритетності саме такого розуміння трансформації державного ладу в Україні, яке отримало своє втілення і у наукових працях, і у висловлюваннях політиків, державних діячів, свідчить про неабияке значення зміни державно-правового режиму, який багато в чому визначає й зовнішні риси нового державного ладу України [8, с. 6].
Таким чином, перехідний період у становленні посттоталітарних держав, соціумів у цілому, їхня гранична динамічність і багатоваріантність передбачає і змінюваність, невизначеність, динамічність їх основних характеристик. До того ж, елементи, структури, принципи організації старої системи, яка руйнується, тобто тоталітаризму і нової системи, яка встановлюється, тобто демократії, не просто співіснують, а знаходяться, як правило, у стані жорсткого протистояння, конфлікту. Тому на кожному етапі трансформації пострадянських країн ми можемо спостерігати характерні риси як попереднього етапу так і того, який ми прагнемо побудувати.
Тоталітарний режим, який в цілому вже сформувався в СРСР в 20-ті роки, характеризувався тотальним відчуженням народу від власності і політичної влади, всеосяжним контролем над усіма сферами життя радянського суспільства. Він передбачав домінування державного над особистим, певне поглинання державою індивіда. До основної характеристики цього режиму слід віднести монополію на владу комуністичної партії, що призвело до утвердження режиму беззаконня і політичного терору, а також використання єдиної ідеології, яка стає об’єктом фанатичної віри, неприпустимим для критики [5, с. 254-255].
Фактор вихідного пункту трансформації має особливий вплив на розвиток України. Це обумовлює актуальність розгляду та аналізу ідеологічного аспекту пострадянського переходу. Так, В. В. Лемак державу, яка здійснює модернізацію своєї сутності у напрямі від тоталітарного соціалізму до державно-правової організації суспільства, заснованих на принципах демократії та ринкової економіки визначає як постсоціалістичну державу [12, с. 21]. В цьому напрямі з’ясування феномену соціалізму виступає важливим для розуміння сутності пострадянської держави.
Ми пов’язуємо це з трьома основними причинами. По-перше, іноді на практиці поняття “соціальний” та “соціалістичний”[4, с. 310-311] змішуються в тому розумінні, що підкреслюється саме соціальна роль держави як гаранта людської цінності. В цьому напрямі соціалізм як філософське вчення розглядається у якості мети та ідеалу здійснення принципів соціальної справедливості, свободи, рівності, а також створення суспільного ладу, що реалізує ці принципи [2, с. 997]. Адже соціалістична ідея із самого початку виникла як така, що відтворювала принципи первісного християнства – у переважній більшості соціал-демократичні принципи. Із давніх-давен відомо, що демократія – це універсальна форма управління суспільством. Це інституціональний шлях до побудови державності. Проте, перехід до істинної демократії неможливий без необхідних політичних, правових та соціальних інститутів. Виходячи з цього найбільш привабливою та історично обумовленою є традиційна концепція соціал-демократичного спрямування, згідно з якою демократична держава повинна бути не тільки правовою, але й соціальною, тобто такою, яка бере на себе соціальний захист громадян, які з поважних причин не можуть самі забезпечити себе всім необхідним.
По-друге, ми наголошуємо на соціалізмі як вихідному пункті саме пострадянського періоду у тому розумінні, що соціалістична державність мала певні позитивні риси в напрямі здійснення реформ, що задовольняли економічні, соціальні, культурні та національні потреби народу [2, с. 420].
І, нарешті, по-третє, соціалізм як етап розвитку держави (зокрема України) був характерним проявом тоталітаризму, що в свою чергу тягне й негативні наслідки і проблеми, які також необхідно враховувати, адже вони заважають нині розбудувати та встановити у деяких країнах правову державність та демократію, і на це особливо потрібно звернути увагу при характеристиці сучасного стану розвитку держави та права нашої країни. До того ж, необхідно прийняти до уваги думку Нерсесянца В.С., що соціалізм є також свого роду перехідним ладом, адже вбачалося, що знищення “економічної нерівності” капіталізму і створення соціалістичної власності означатимуть рух до комунізму. В цьому розумінні негативний характер принципу соціалізму обумовлений у кінцевому результаті тим, що соціалістична власність (тобто базис усього соціалізму) – це лише послідовне та всеохоплююче заперечення приватної власності на засоби виробництва. Цей негативний принцип виключає можливість правової рівності та права в цілому, правового захисту людей, правових гарантій і т.д. [12, с. 361].
В цьому напрямі перші дві характеристики соціалізму визначають його як ідеальну мету розвитку суспільства і держави, в той час як третій аспект відображає дійсну сутність того історичного етапу, який став першоосновою пострадянської трансформації.
З огляду на таке розуміння соціалізму, вітчизняний вчений Ю. Н. Тодика сформулював вихідні ознаки перехідного стану державності, котрі притаманні і пострадянському етапу розвитку [15, с. 206-207]: тимчасове послаблення її соціально-правової основи; падіння моральності; домінування в системі поділу влади виконавчої влади;конфронтація між владними структурами;посилення суб’єктивного фактора в розвитку держави і права;органічне поєднання в державно-правовому механізмі перехідного періоду елементів старого і нового;періодична зміна правових режимів.
Перелічені характеристики не викликають заперечень. Вони справді відображають ті умови, за яких відбувалося становлення України (та багатьох інших країн колишнього соціалістичного табору) як незалежної, самостійної держави.
Безумовно, у всьому процесі переходу країн від тоталітаризму до демократії у колишніх радянських країнах, еволюції політичної влади в цих країнах, ми можемо досить чітко все ж таки виділити певні тенденції.
По-перше, це здійснення “революції згори”, цілеспрямоване перетворення тоталітарної влади і, як наслідок, поява нових, однак, “генетично”, історично пов’язаних із попередніми, типів і різновидів владних відносин. У цьому контексті можна виділити виникнення нового співвідношення влади і економіки, а саме: пряме та безпосереднє перетворення привласненої власності на державну владу і навпаки. Тобто приблизно за останні роки у посткомуністичних країнах поступово складається певна самодостатня, із значним запасом ресурсів, тоталітарна за своєю суттю і водночас відчужена від більшості суспільства, “мутантна система влади”[7, с.51].
По-друге, спільною характерною рисою процесу переходу є криміналізація, корумпованість владних структур, посилення ролі тіньової політики, зростання владних домагань та вплив на прийняття рішень державними структурами так званої “п’ятої” гілки влади. Дійсно, корумпованість посадових осіб за час перебудови політичної, економічної, правової систем перехідних суспільств, впровадження дієвих механізмів реалізації розроблених концепцій, досягла неймовірного рівня. І жахливо те, що реальних, або навіть хоч трохи помітних успіхів у боротьбі з цими ганебними явищами поки що немає, і, зрозуміло, найближчим часом не може й бути, адже це означало б не що інше, як ліквідацію не тільки політико-економічних умов, а й самих засад існування нинішньої пострадянської влади.
І нарешті, по-третє, з огляду на вказані тенденції криза, а відтак і руйнація і падіння державної комуністичної ідеології, попри очікування, не стали тим базовим чинником, завдяки якому начебто мала відбутися незворотна руйнація самої сутності тоталітарної влади. Як зазначає В. Таран “комуністична ідеологія в нинішній Україні не виконує свого класового призначення і в суперечності між владною елітою і народом не виступає безумовним виразником інтересів останнього” [1, с. 15]. Тобто, значний вплив на становлення державності в трансформаційний період має так звана амбівалентність свідомості населення. Причини її полягають в інертності свідомості людини, її неспроможності визволитися від застарілої системи політико-правових настанов тоталітаризму, яка може декларативно відкидатися особистістю, але продовжує існувати на рівні підсвідомості, визначаючи світорозуміння людини, її цінності, інтереси, вчинки. Тому у перехідному суспільстві значна увага має приділятися питанням суспільної ідеології. Коли традиційна ідеологія трансформується, на її основі формуються нові ідеологічні конструкції. Відбувається пошук нових форм, що сприяли б інтеграції суспільства, культурному формуванню нації, гармонізації суспільного життя. Ідеологія має бути гуманістичною, правовідповідною, правдивою, духовно наповненою, узгоджуватися з національно-культурними особливостями розвитку, відображати інтереси громадян та суспільства та підносити авторитет країни на міжнародному рівні [9, с. 22].