правовий лобізм політика протекціонізм
Будь-яка діяльність, якого б роду вона не була, виконує ряд певних функцій. Варто більшою мірою розглянути ті функції, які мають суспільно-значущий і політико-правовий характер.
Політико-правова сфера життя суспільства є призмою, де перетинаються всі інші сфери, його невід’ємні складові. Тому, саме тут концентрація лобізму буде найбільш високою і, відповідно, найбільш значущою.
Американський учений Д. Джонсон умовно поділив функції лобізму на чотири категорії [4, с. 50–53]:
Перша функція – збір інформації. Вашингтонські представники забезпечують відповідальних осіб своїх зацікавлених груп зведеннями, потрібними для прийняття компетентних рішень про дії уряду. Завдання лобіста тут полягає у тому, щоб організувати потік інформації про всю діяльність органів державної влади, що відповідає інтересам групи.
Друга функція – забезпечення інформацією зовнішніх споживачів. Основна частина такої інформації стосується тих чи інших аспектів діяльності групи тиску, її можливостей і відносин до визначених проблем.
При цьому перша і друга функції забезпечують можливість невпинного комунікаційного обміну між цивільним суспільством і державою.
Третя функція – зв’язок із законодавчими і виконавчими органами (тобто власне лобізм). Тут форми діяльності можуть бути різними. У їхньому числі: особисте представлення аргументів; надання результатів досліджень; виступи на слуханнях у комісіях парламенту; вплив на законодавця через контракти лобіста із його близькими і друзями, а також із впливовими виборцями; запрошення на вечірки і розваги; збір грошей на виборчі кампанії; участь у веденні політичних кампаній; організація кампаній по збору листів і телеграм від виборців; поширення у виборчому окрузі законодавця результатів його голосувань; організація пропагандистських кампаній; прямі хабарі, шантаж; об’єднане лобіювання декількома організаціями.
Четверта функція – функція продажу урядом своєї продукції (це стосується торгових і підприємницьких корпорацій).
Але це занадто спрощений (вузький) підхід, що не дає повного уявлення про функції лобізму. Варто узагальнити вже сказане і продовжити характеристику й інші функції лобізму для того, щоб відтворити більш повний перелік і через функції передати сутнісний характер лобізму.
1. Лобістські групи виконують функцію посередництва між громадянами і державою, тому що лобісти представляють інтереси різних соціальних суб'єктів у владних структурах суспільства. Взагалі, «оптимальний варіант взаємодії держави та особи вбачається в балансі, пропорційності інтересів особистості та держави» [3, с. 17].
2. Попередня функція тісно переплітається з інформаційною функцією, тому що посередництво, насамперед, полягає в обміні інформацією. У ході ухвалення рішення законів чи в процесі їхньої зміни, важливу роль відіграють знання експертів. Але знання експертів будуть тільки тоді мати певну цінність, якщо вони будуть «пропущені» через інтерес громадян, сконцентрованих у лобістських структурах.
У такому ідеальному варіанті лобізм є «вулицею із двостороннім рухом», оскільки групи тиску, домагаючись вигод для себе, у свою чергу, забезпечують сприятливі умови сприйняття суспільством і конкретними групами населення прийнятих державою законів і рішень. Лобісти забезпечують органи державної влади потоком інформації із того чи іншого питання, «інформують законодавців про те, що відбувається на самому нижньому суспільному рівні (та на інших рівнях)» [23, с. 62], і тим самим сприяють виробленню більш правильного курсу, чи інакше кажучи, більш гнучкої стратегії у прийнятті тих чи інших рішень.
Таким чином, лобіювання виступає у вигляді системи аргументації, механізму підготовки і прийняття відповідних рішень, оскільки через лобіювання інтересів різних груп і шарів надається велика злободенність, актуальність, соціальна значущість, владні структури переконуються в пріоритетному, оперативному і більш повному їхньому задоволенні.
3. Лобізм виконує функцію організації плюралізму суспільних інтересів, тому що здатний створити можливості для забезпечення інтересів меншості. Іншими словами, лобізм доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи брати участь у прийнятті й реалізації політичних рішень тим групам, що не мають іншої такої можливості. Хоча у великих суб’єктів бізнесу можливість відстояти свої інтереси є набагато більшою, ніж у тих, хто не володіє величезними фінансовими ресурсами зацікавлених осіб, проте, лобізм може представляти інтереси й однієї людини.
Таким чином, через систему і практику лобізму одержують своє вираження і представництво в загальнонаціональному масштабі інтереси, що в іншому випадку залишилися б невираженими. У цьому розумінні «лобізм відповідає духу демократичної політики» [4, с. 64].
4. Лобізм виконує функцію посилення самоорганізації громадського суспільства. «Лобізм є необхідним інститутом громадського суспільства, тому що сприяє політичній соціалізації суспільства громадян» [5, с. 288].
На думку О. Малька, «лобізм – свого роду суперник бюрократії», оскільки суспільна підтримка чи опозиція якому-небудь законопроекту ефективно мобілізується саме в рамках лобізму [3, с. 61].
Враховуючи також те, що держава в умовах становлення ринкових відносин усе більше залишає багато своїх позицій у сфері захисту інтересів різних соціальних груп і шарів, цей вакуум повинен бути заповнений відповідними структурами цивільного суспільства. Недержавні структури – «асоціації, громадські організації тощо, за допомогою лобізму намагаються вирішити свої проблеми, втілюючи принцип свободи» [6, с. 21].
5. Лобізм також виконує функцію досягнення компромісу, тобто взаємної рівноваги і примирення різноманітних інтересів. Органи державної влади, незважаючи навіть на діаметральну протилежність інтересів, що впливають на них, усе ж таки приймають рішення, законопроекти, що, незважаючи на запеклу боротьбу в парламенті, стають законами. Позиція керівників не може не реагувати на кваліфікований і ефективний вплив з боку зацікавлених осіб, але втілюється ця позиція в юридичну дійсність так, щоб викликати що найменше протиріч, розбіжностей і резонансу.
Таким чином, ця функція лобізму є індикатором найбільш гострих, суперечливих соціально-економічних і політичних процесів у суспільстві, сприяє збереженню рівноваги між різними силами при виробленні точок зіткнення в процесі прийняття управлінських рішень.
Багато фахівців виділяють і ряд інших функцій. Наприклад, Є.Б. Тихомирова, розглядаючи лобізм як специфічну форму комунікацій із громадськістю, і з огляду на всі особливості лобізму, виокремлює також прагматичну, експресивну, контрольну і регулюючу функції [7, с. 119], [8, с. 143–151].
На її думку:
– прагматична функція означає передачу певних комунікативних установок об’єктам лобізму, щоб спонукати їх до відповідної реакції і прийняття рішень;
– експресивна функція пов’язана з тим, що лобісти виражають не тільки значеннєву, але й оцінну інформацію про певні реалії, зокрема про позиції й оцінки щодо заходів, які використовувалися для задоволення потреб та інтересів різних соціальних груп;
– контрольна функція – спостереження за процесом розробки законодавчих актів, підготовкою і прийняттям інших управлінських рішень – дозволяє вчасно вживати заходів для подолання протиріч і прогнозувати можливий розвиток подій, щоб захистити інтереси окремих соціальних суб’єктів;
– регулююча функція, близька, але не тотожна контрольній. Лобісти не просто спостерігають за процесом прийняття рішень, вони сприяють прийняттю рішень, що забезпечують упорядкування суспільних процесів [7, с. 119].
Відтворивши більш повний перелік функцій лобізму і проаналізувавши їх, можна говорити про те, який позитивний потенціал містить у собі лобістська діяльність, тому що дуже важливо так вміло скоординувати процес, щоб лобістська діяльність ефективно використовувалася не тільки для задоволення пріоритетних запитів, але і для створення противаг назріваючим конфліктам у процесі прийняття управлінських рішень.
Крім того, здійснений аналіз функцій дозволяє помітити, що лобізм як комплексний інститут юридичної дійсності істотно відрізняється від інших явищ. Очевидними стають відмінності лобістської діяльності від ряду негативних явищ (кримінальних методів впливу), таких як: корупція, хабарництво, шантаж, протекціонізм тощо.
Протекціонізм загалом можна розглядати як державну політику захисту національної економіки від іноземної торгово-економічної експансії. Протекція – це заступництво за кого-небудь при реалізації окремих інтересів людей, окремих компаній, підприємств, цілої галузі тощо.
Спорідненість явищ, на думку Ю. Зущіка, полягає в такому: «Процеси лобіювання і протекції – це начебто дві сторони однієї медалі, нерозривні фази одного процесу прийняття рішень. Лобіювання можна розглядати як запит зацікавленої сторони щодо реалізації інтересів, а протекцію – як відповідь уповноважених осіб на цей запит. Якщо суб’єктом лобіювання часто є група впливу чи безпосередньо підприємці, то суб’єкт протекції – особи або група осіб (чиновники чи парламентарії), що безпосередньо приймають рішення» [9, с. 12].
Не можна не погодиться з подібною позицією, але усе ж таки варто зупиниться на відмітних рисах цих явищ.
Як уже неодноразово зазначалося, сприйняття громадськістю лобістської діяльності в Україні трохи перекручене і тому під лобізмом часто розуміють дії, що власне кажучи, не є такими.
Отже, лобізм відрізняється від протекціонізму не тільки властивими йому здоровими, конструктивними елементами, але й тим, що:
1) якщо протекціонізм втілюється в уже прийняті рішення своїм незаслуженим заступництвом різним категоріям суб’єктів правовідносин, то лобізм впливає на сам процес створення й ухвалення рішення;