Смекни!
smekni.com

Прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю проведення слідчих дій в кримінальному процесі (стр. 3 из 3)

У літературі висловлюється думка, що попередня згода прокурора на звернення слідчого до суду обмежує процесуальну самостійність слідчого та призводить до зниження ефективності судочинства, оскільки сам прокурор у такій ситуації нічого не вирішує, але попри це може стати перепоною між слідчим і судом [4, с. 24].

Результати проведених досліджень дають підстави стверджувати, що подібної точки зору дотримуються більшість практичних працівників. Так, 60,7 % (114) опитаних слідчих вказали на те, що найбільші труднощі при отриманні ними дозволу суду на проведення окремих слідчих дій мали місце при проходженні перевірки матеріалів прокурором.

Вивчення кримінальних справ також свідчить про те, що прокурор не завжди виступає гарантією того, що незаконні та необґрунтовані подання слідчого не надійдуть до суду. Так, наприклад, слідчий слідчого відділу Дніпровського РВ ГУМВС України у м. Києві звернувся до суду із поданням, погодженим з прокурором, про надання дозволу на проведення виїмки документально оформлених даних про користувачів двома телефонними номерами, часу здійснення дзвінків, тривалості розмов, номерів абонентів, з якими здійснювалось з’єднання, вхідних та вихідних повідомлень, деталізацію з’єднань з відповідних номерів абонентів за вказаний період.

Однак у поданні не зазначено відомості про подію злочину, відсутнє посилання на фактичні підстави проведення цієї слідчої дії та обставини, які б свідчили про встановлену законом необхідність винесення постанови судді для проведення зазначеної в поданні виїмки. Зважаючи на це, суддя відмовив у задоволенні подання [5].

Наведемо ще один приклад. Слідчий слідчого відділу УМВС України у Волинській області звернувся до суду з поданням, погодженим з прокурором, про надання дозволу на проведення обшуку в житлі та підсобних приміщеннях гр. А., посилаючись на те, що ним порушено кримінальну справу щодо гр. Н за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України. В поданні також зазначено, що в ході досудового слідства зібрано достатньо даних про те, що викрадене майно гр. Н. продав гр. А. Про це свідчать з явка з повинною та пояснення гр. Н, відтак у домогосподарстві за місцем його проживання можуть знаходитись речі, здобуті злочинним шляхом, які мають значення для встановлення істини в справі.

Незважаючи на відсутність фактичних підстав для проведення слідчої дії, суд виніс постанову про проведення обшуку в житлі особи [6].

У зв’язку з цим деякі науковці пропонують відмовитися від двоступеневої процедури одержання дозволу на проведення означених слідчих дій [2, с. 89]. Показовими у цьому питанні є результати анкетування практичних працівників. Так, 86,0 % (161) опитаних вважають за необхідне надати право слідчому безпосередньо звертатися до суду із поданням про проведення слідчої дії. Однак в умовах докорінного реформування кримінального судочинства необхідним є пошук найбільш зручних та досконалих форм взаємодії всіх органів, що здійснюють провадження у справі та сприяють реалізації завдань кримінального процесу. Ми вважаємо, що прокурор повинен запобігати надходженню до суду необґрунтованих та незаконних подань. Отже, на нашу думку, немає необхідності позбавляти прокурора повноважень погоджувати подання слідчого про провадження певних слідчих дій. А відповідальність прокурора за законність та обґрунтованість подання можливо підвищити шляхом законодавчого закріплення обов’язку останнього самостійно доводити необхідність провадження певної слідчої дії в суді.

На нашу думку більш правильною є позиція вчених, які зазначають, що судовий контроль не усуває прокурорського нагляду на стадії досудового слідства, а є додатковим гарантом законних прав та свободу часників кримінального судочинства [7, с. 69-70].

Водночас аналіз положень ч.1 ст. 114 КПК України дозволяє зробити висновок, що слідчий зобов’язаний відмовитися від звернення до суду із поданням, якщо з цим не згодний прокурор. Чинна редакція ч. 2 ст. 114 КПК України позбавляє слідчого права звернутися до вищестоящого прокурора з письмовим викладом своїх заперечень.

Зважаючи на це, видається за необхідне доповнити ч. 2 ст. 114 КПК України положенням про те, що слідчий, у разі незгоди прокурора на проведення огляду чи обшуку в житлі чи іншому володінні особи, вправі звернутися до вищестоящого прокурора з письмовим викладом своїх заперечень.

Водночас слід враховувати, що відмова прокурора у проведенні слідчої дії може бути пов’язана не лише з відсутністю підстав, а й недоцільністю її провадження. Так, якщо прокурор, проаналізувавши зміст подання, вбачає, що інформація може бути отримана іншим шляхом, не пов’язаним з обмеженням прав і свобод громадян, він повинен вказати на це слідчому і відмовити у проведенні слідчої дії.

У разі, коли обшук проведений без санкції прокурора, слідчий протягом доби зобов’язаний повідомити прокурора про такий обшук та його результати (ч. 4 ст. 177 КПК України). Якщо обшук чи огляд проводився без постанови судді, слідчий також протягом доби з моменту проведення повідомляє про це прокурора (ч. 5 ст. 177, ч. 7 ст. 190 КПК України). При цьому законодавець звертає увагу на те, що повідомлення про проведений обшук здійснюється у формі направлення копії протоколу обшуку. У ньому зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді.

Таким чином, при проведенні обшуку без постанови судді чітко визначено, у якій формі про ці слідчі дії повідомляється прокурор. При проведенні обшуку без санкції прокурора, а також огляду без постанови судді форма повідомлення у законодавстві не визначена. Як зазначають П. Каркач, В. Суходубов, у практичній діяльності такі неузгодженості призводять до того, що існують різні форми інформування прокурора про обшук без його санкції (телефоном, направленням письмової інформації або копії протоколу)[8, с. 51]. Трапляються випадки, коли про виконання цих слідчих дій прокурора не інформують взагалі. Так, у процесі вивчення кримінальних справ було встановлено, що з 72 виявлених випадків проведення огляду в житлі особи без постанови суду у 59,7% (43) з них у справі наявні копії повідомлень прокурору, тоді як у 40,3% (29) – відсутні (дод. Е).

Це знижує гарантії обґрунтованості і, як наслідок, законності проведення обшуку та огляду. Тому слушною є думка про необхідність законодавчого закріплення такого ж порядку інформування, як і при проведенні обшуку без постанови судді, тобто направлення копії протоколу обшуку чи огляду.


ЛІТЕРАТУРА

1. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан : [науч.-практ. изд.] / Михайленко А. Р. –К.: Юринком Интер, 1999. –448с.

2. Назаров В. В. Кримінальний процес України : [підруч.] / В. В. Назаров, Г. М. Омельяненко. – К. : Юрид. думка, 2005. – 548 с.

3. Рыжаков А.П. Следственные действия и иные способы собирания доказательств / Рыжаков А. П. – М.: Филинъ, 1997. – 336 с.

4. Руководство для следователей / под ред. В. А. Снеткова, Н. А. Селиванова. – М. : ИНФРА-М, 1998. – 732 с.

5. Ефимичев П.С. Сущность и содержание уголовно-процессуального задержания / П.С. Ефимичев // Российский следователь. – 2006. – №5. – С.3–7.

6. Лупиков В. Д. Об эксгумации при расследовании преступлений / В. Д. Лупиков // Вопросы совершенствования методики расследования преступлений. – Ташкент: Ташкент. высш. школа МВД СССР, 1984. – С. 128–129.

7. Кримінально-процесуальний кодекс України : [наук.-практ. коментар] / В. І. Бояров, Т. В. Варфоломеєва, І. В. Вернидубов, В. Г. Гончаренко ; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – 5-те вид., перероб. і доповн. – К. : Юрисконсульт, КНТ, 2008. – 896 с.

8. Лузгин И. М. Методологические проблемы расследования / ЛузгинИ.М. – М. : Юрид.лит., 1973.–214 с.

9. Врублевський О. С. Примусове провадження слідчих дій – засіб забезпечення процесуальних інтересів учасників кримінального судочинства / О. С. Врублевський // Юридичні читання молодих вчених : зб. матеріалів всеукр. наук. конф., 23-24 квіт. 2004 р., Київ – К. : Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова, 2004. – С. 151–154.

10. Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве / В.М.Корнуков. – Саратов : Из-во Сарат. ун-та, 1978. – 137 с.

11. Кравченко В. В. Конституційне право України : [навч. посіб.] / Кравченко В. В. – 4-те вид., виправл. і доповн. – К. : Атіка, 2006. – 568 с.

12. Строгович М. С. Права личности в социалистическом обществе / М. С. Строгович, В.А. Патюлин. – М. : Наука, 1981. – 271с.

13. Куцова Э.Ф. К истории развития уголовно-процессуальных гарантий прав и законных интересов личности в советском уголовном процессе / Э.Ф.Куцова // Проблемы укрепления социалистической законности в уголовном судопроизводстве:межвуз. сб. – Барнаул, 1985. – С. 50–59.

14. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса : в 3 т. / М. С. Строгович. – М. : Наука, 1968. –

Т. 1 : Основные положения науки советского уголовного процесса. – 1968. – 469 с.

15. Куцова Э. Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе / Куцова Э. Ф. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 114 с.

16. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі / Тертишник В.М. – Дніпропетровськ : Юрид. акад. МВС України, 2002. – 432 с.

17. Мычко Н.И. Законность и обеспечение прав граждан при осуществлении правосудия и в деятельности правоохранительных органов Украины / Мычко Н.И. – Донецк: Донецк. юрид. ин-т, 2008. – 364с.

18. Юрченко В. Е. Гарантии прав потерпевшего в судебном разбирательстве / Юрченко В. Е. – Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1977.– 140 с.

19. Кротова Л. А. О процессуальных гарантиях в уголовном судопроизводстве / Л. А. Кротова // Вопросы осуществления прав и обязанностей в развитом социалистическом обществе. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1983.– С. 92–96.

20. Ахпанов А. Н. Система гарантий прав личности в сфере процессуального принуждения / А. Н. Ахпанов // Проблемы предварительного следствия и дознания: сб. науч. тр. – М.:Всесоюз. науч. исслед. ин-т МВД СССР, 1987. – С. 3–6.