І хоча при оцінці цього процесуального інституту необхідно враховувати перестороги науковців, що «за кріслами слідчого судді та судді, який в подальшому буде розглядати і вирішувати справу, буде стояти тінь інтересів одного відомства» [5, с. 80], діяльність слідчого судді, на нашу думку, створюватиме процесуальну гарантію законності та обґрунтованості обмеження прав і свобод особи під час досудового розслідування.
Суттєве розширення повноважень суду на стадії досудового розслідування забезпечує можливість запобігання незаконному обмеженню конституційних прав учасників кримінального судочинства, а у разі необхідності – швидкого й ефективного їх відновлення. Крім того, це дозволяє ввести певні елементи змагальності на цьому етапі провадження у справі. Разом з тим, аналіз законодавства в частині регламентації цього напряму діяльності суду свідчить про необхідність його удосконалення.
Так, на відміну від КПК РФ [7], де у п.п. 4-8, 11 ст. 29 наведено вичерпний перелік слідчих дій, дозвіл на проведення яких дає суд, у чинному КПК України такий перелік відсутній. Проаналізувавши положення кримінально-процесуального закону, зазначимо, що на підставі мотивованої постанови судді проводяться: обшук житла чи іншого володіння особи (ч. 5 ст. 177), виїмка документів, що становлять державну та/або банківську таємницю (ч. 3 ст. 178), примусова виїмка з житла чи іншого володіння особи, а також виїмка документа виконавчого провадження (ч. 4 ст. 178), накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку (ч. 4 ст. 187), огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190), направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу (ст. 205).
У невідкладних випадках обшук, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведений без постанови судді, але із зазначенням у протоколі причин, що обумовили проведення обшуку без постанови судді з подальшим повідомленням прокурора протягом доби про проведену слідчу дію та отримані результати (ч. 7 ст. 177, ч. 6-8 ст. 190 КПК України).
Водночас, у літературі неодноразово зазначається, що наведений перелік слідчих дій є неповним. Так, вчені пропонують із дозволу судді проводити також примусове освідування особи у разі відсутності її згоди [1, с. 82] та ексгумацію трупа [9, с. 80].
Ми поділяємо думку, що примусове освідування повинно проводитися на підставі рішення судді, оскільки вказана слідча дія порушує конституційне право громадян на особисту недоторканність, зокрема, коли виникає необхідність оголити певні частини тіла. Однак навряд чи існує така необхідність стосовно порядку одержання згоди на проведення ексгумації, оскільки ця слідча дія не обмежує конституційних прав та свобод особи.
Згідно з закріпленим у законі порядком проведення зазначених слідчих дій слідчий за наявності достатніх підстав та за погодженням із прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства.
Суддя негайно розглядає подання та матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову у проведенні обшуку (ч. 5 ст. 177 КПК України).
Однак за умови такого законодавчого регулювання порядку розгляду суддею клопотання слідчого відкритим залишається питання про предмет перевірки суддею цього подання. А саме: чи повинен суддя з’ясовувати обґрунтованість проведення слідчої дії, чи достатньо обмежитися виключно перевіркою законності поданого клопотання? Адже формально рішення слідчого може відповідати вимогам закону, однак це не буде свідчити про його обґрунтованість, оскільки рішення може бути прийняте і за відсутності підстав, що обумовлюють необхідність втручання в особисті права та свободи особи, гарантовані Конституцією України.
Тож, можемо стверджувати, що діяльність суду в цьому напрямі буде ефективною виключно тоді, коли перевірятиметься не лише законність, а й обґрунтованість проведення слідчої дії у житлі чи іншому володінні особи. Тільки у такому випадку буде досягнута мета діяльності суду на досудовому провадженні – забезпечення обґрунтованості обмеження прав та свобод особи.
Оцінка обґрунтованості рішення про проведення слідчої дії становить більшу складність, ніж оцінка його законності. Вона неможлива на підставі одного лише подання. Навіть якщо таке подання належним чином мотивоване, суду необхідно дослідити ті фактичні дані, які обумовили необхідність проведення певної слідчої дії. І хоч у законі передбачено, що суддя повинен розглянути подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислухати слідчого і прокурора, результати проведеного дослідження не дають підстав стверджувати про дотримання зазначеного порядку на практиці. Так 82,3 % (154) опитаних слідчих зазначили, що для отримання дозволу суду на провадження слідчої дії необхідне лише подання про провадження цієї слідчої дії. Причому лише 24,0 % (45) заявили, що у їхній практиці мали місце випадки винесення суддею постанови про відмову в проведенні слідчої дії. Мотивами такої відмови були необґрунтованість подання та недоцільність проведення слідчої дії.
Як бачимо, у більшості випадків при зверненні до судді слідчі обмежувалися лише поданням про необхідність проведення певної слідчої дії.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.03.2008 р. № 2 [15] у поданні про проведення обшуку, огляду чи виїмки має бути зазначено адресу житла чи іншого володіння особи, де планується проведення цих дій, дані про те, що знаряддя злочину, речі чи цінності здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети та документи, сліди злочину та інші речові докази, які можуть мати значення для справи, знаходяться в цьому житлі чи іншому володінні особи.
Слід відмітити позитивні зрушення у нормативно-правовій регламентації порядку отримання дозволу суду на проведення слідчих дій, які обмежують конституційні права та свободи особи. Однак, видається, що у згаданій Постанові міститься неповний перелік вимог до подання слідчого. На нашу думку, подання про проведення обшуку, огляду або виїмки з житла чи іншого володіння особи повинно містити:
– відомості про обставини вчинення злочину;
– посилання на фактичні підстави проведення цієї слідчої дії (зазначення мети слідчої дії та фактичних даних, які вказують на можливість її досягнення).
При розгляді подання про тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина суддя перевіряє, чи відображено у ньому всі необхідні дані для їх розгляду, чи підписане воно повноваженою службовою особою і чи погоджене воно у визначених законом випадках з прокурором, вивчає матеріали кримінальної справи, за необхідності вислуховує суб'єкта внесення подання і виносить умотивовану постанову про задоволення подання або відмову в ньому (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.03.2008 р. № 2) [17].
Видається, що, вивчаючи подання слідчого, погоджене з прокурором, суддя повинен також перевірити:
1) чи є підстави, наведені в поданні, достатніми для проведення цієї слідчої дії;
2) чи немає можливості отримати інформацію іншим шляхом, не пов’язаним з обмеженням конституційних прав та свобод особи;
3) чи мають значення вказані у поданні предмети і документи для встановлення істини в кримінальній справі.
У постанові судді про проведення обшуку повинно бути зазначено назву і склад суду, який розглянув подання; дані про особу, яка внесла подання; відомості про особу, в житлі чи іншому володінні якої необхідно провести обшук; точну адресу житла чи іншого володіння, якщо це автомобіль, то необхідно вказати його марку та державний реєстраційний номер; а також дані, на підставі яких суд дійшов висновку про необхідність проведення обшуку в житлі чи іншому володінні конкретної особи.
У постанові про проведення примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи мають бути зазначені точні дані про предмети, які підлягають вилученню, зокрема їх опис та характеристика. Якщо ці предмети мають номери чи інші дані (наприклад, технічний паспорт), про це суд також має зазначити в постанові. Крім того, постанова має містити конкретний перелік предметів (речей, документів), що підлягають вилученню. Не допускається при цьому таке формулювання постанови, що допускає її розширене тлумачення.
Постанова про накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку має відповідати вимогам, установленим ч.ч. 5 і 6 ст. 187 КПК України (п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.03.2008 р. № 2) [7].
У випадку, коли суддя не зміг переконатися в наявності підстав для проведення обшуку, примусової виїмки або огляду житла чи іншого володіння особи, він виносить постанову про відмову у проведенні слідчої дії, про яку йшлося у поданні. Так, наприклад, суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда, розглянувши подання помічника прокурора м. Кіровограда про проведення обшуку у житлі особи з метою вилучення зразків голосу цієї особи, необхідних для проведення судово-фоноскопічної експертизи, виніс постанову про відмову у проведенні слідчої дії на тій підставі, що в матеріалах справи відсутні достатні дані про наявність таких записів за місцем її проживання [7].
На постанову судді про відмову у проведенні слідчої дії протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 28.03.2008 р. № 2 апеляційний суд при розгляді апеляції прокурора на постанову судді місцевого суду про відмову в проведенні обшуку або виїмки з житла чи іншого володіння особи не вправі виносити свою постанову про надання дозволу на проведення зазначених слідчих дій. За наявності підстав апеляційний суд, скасувавши постанову місцевого суду, повертає справу на новий судовий розгляд [15].