Отже, у кримінально-процесуальній нормі повинно бути передбачене і примусове виконання приписів, тобто санкція, інакше вона буде не нормою кримінально-процесуального права, а лише побажанням, декларацією, гаслом. Саме єдність трьох структурних елементів норми кримінально-процесуального права є основною характеристикою логічної структури кримінально-процесуальної норми.
Санкція, як структурний елемент кримінально-процесуальної норми, характеризується власною структурою. Елементами санкції у кримінально-процесуальній нормі є вказівки: 1) щодо змісту заходу примусу; 2) щодо суб’єкта, який застосовує цей захід; 3) щодо форми, процесуального порядку її застосування [6, с. 23]. Ці структурні елементи можна віднайти у кожній санкції кримінально-процесуальної норми (кримінальній, адміністративній, дисциплінарній, кримінально-процесуальній чи іншій).
Вид санкції кримінально-процесуальних норм залежить від тяжкості кримінально-процесуального правопорушення. Остання ж визначається завданням чи можливістю завдання суттєвої шкоди для правильного, а отже і справедливого вирішення кримінальної справи.
Якщо прокоментувати діючий кримінально-процесуальний закон у частині збирання доказів, приходимо до висновку, що у разі невиконання вимог щодо надання певних предметів або документів, закон передбачає можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу, до яких слід віднести примусове провадження таких слідчих дій, як виїмка або обшук. Але ці слідчі дії можуть бути проведені лише після порушення кримінальної справи і можуть використовуватися для отримання (вилучення) певних предметів або готових (виконаних) документів. Що стосується відповідальності за невиконання вимог посадової особи щодо пред’явлення певних документів або предметів, то чинним законодавством вона не передбачена. Це слід визнати прогалиною.
Про необхідність передбачення у законі штрафних санкцій щодо посадових осіб підприємств, установ, організацій у разі невиконання ними вимоги слідчого про необхідність пред’явлення певних матеріалів, вказує В.В. Ясельська [9, с.18]. Подібну точку зору має й В.В. Степанов [6, с. 98].
На нашу думку, громадяни, а також посадові особи підприємств, установ, організацій у разі невиконання ними вимог уповноважених державних органів та посадових осіб надати необхідні предмети або документи повинні бути притягнуті до адміністративної відповідальності. У зв’язку з чим, Кодекс України про адміністративні правопорушення слід доповнити статтею «Невиконання вимог особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду» наступного змісту: «Невиконання громадянами, посадовою особою підприємства, установи, організації вимог особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду щодо надання предметів і документів, які мають значення для розслідування кримінальної справи або необхідні для перевірки заяв чи повідомлень про злочин, а також несвоєчасне виконання зазначених вимог – тягнуть…».
Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що у кримінально-процесуальному законі слід визначити правові строки виконання вимог органів досудового розслідування, прокурора та суду щодо надання предметів і документів. Відповідно до ч. 2 ст. 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов’язані по отриманій заяві чи повідомленню про злочин не пізніше триденного строку прийняти рішення про порушення кримінальної справи або відмовити у порушенні кримінальної справи чи передати матеріали за підслідністю. Тому, ми пропонуємо передбачити триденний строк для виконання зазначеної вимоги. Стосовно стадії досудового розслідування, то законодавцем передбачений більший строк, він складає два місяці. Як вже зазначалося для виконання пред’явленої вимоги у деяких випадках необхідно скласти певні документи, зокрема, за результатами проведення ревізій, виконання певних досліджень та експертиз. Тому, пропонуємо в стадії досудового розслідування передбачити п’ятнадцятиденний строк виконання вимог уповноважених органів та посадових осіб про надання певних матеріалів.
Таким чином, витребування предметів і документів можна визначити як спосіб збирання доказів, який являє собою процесуальну дію і має вираз у владній вимозі слідчого, органу дізнання, прокурора та суду про надання їм відповідних предметів і документів, яка кореспондує обов’язок підприємству, установі, організації, їх посадовим особам і громадянам надати такі предмети та документи. Вказаному способу збирання доказів притаманна своя специфіка, він може бути застосований у будь-якій стадії кримінального процесу і в ситуації, коли відсутня необхідність в подоланні протидії осіб, зацікавлених в викривленні істини, у разі відсутності обставин, що свідчать про можливість знищення, втрати, підроблення чи приховування необхідніх предметів та документів або інших особливих обставин, що вимагають негайної виїмки цих предметів і документів, у тому числі у примусовому порядку.
ЛІТЕРАТУРА
1. Грошевий Ю.М. Кримінальний процес України / Ю.М. Грошевий. – К. : Право. – 2000. – 494 с.
2. Гуліна С.М. Доказове значення матеріалів, отриманих на стадії порушення кримінальної справи / С.М. Гуліна // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : зб. наук. ст. – Донецьк, 2001. – № 2. – С. 246.
3. Гуткин И.М. Взаимодействие милиции с общественностью при производстве дознания / И. М. Гуткин. – М., 1963. – 88 с.
4. Давлетов А.А. Основы уголовно-процессуального дознания / А.А. Давлетов. – Свердловск : Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1991. – 190 с.
5. Давлетов А.А. Уровни уголовно-процессуального познания / А.А Давлетов // Проблемы совершенствования уголовно-процессуального законодательства : межвуз. сб. науч. тр. – Свердловськ : Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1985. – С. 9– 16.
6. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского современного языка. Т. 4. / В.И. Даль. – М. : Политиздат, 1959.
7. Делікатний С.К. Етичний кодекс практичного психолога ОВС ГУ МВС України у м. Києві / С.К. Делікатний. – К.: навч. центр професійно-психологічної підготовки «Альфа-Щит», 1999. – 10 с.
8. Дем’янчук В.А. Документування слідчих і судових дій. / В.А. Дем’янчук, Б.Є. Лук’янчиков // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – К., 2006. – № 3. – С. 169 – 174.
9. Деятельность экспертно-криминалистических подразделений органов внутренних дел по применению экспертно-криминалистических методов и средств в раскрытии и расследовании преступлений / под ред. В.А. Снеткова: учеб. пособие. – М. : ЭКЦ МВД России, 1996. – 98 с.
10. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: Джерела і практика застосування / М. Дженіс, Р. Кей, Є. Бредлі. – К. : пер. з англ. АртЕк, 1997. – 583 с.
11. Додин Е.В. Доказательства в административном процессе / Е.В. Додин. – М.: Юрид. лит., 1973. – 192 с.
12. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности / Е.А. Доля. – М.: Спарк, 1996. – 120 с.
13. Домбровский Р.Г. Соотношение познания и доказывания в судебном исследовании / Р.Г. Домбровский // Вопросы борьбы с преступностью. – Рига, 1975. – Вып.11. – С. 164 – 167.
14. Доронін І.М. Форми реалізації права учасників процесу подавати докази у кримінальному судочинстві / І.М. Доронін // Адвокат. – 2003. – № 4. – С. 14 – 16.
15. Дубинський А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы / А.Я. Дубинский. – К.: Наук. думка, 1984. – 182 с.
16. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: учеб. пособие / А.Я. Дубинский. – К.: КВШ МВД СССР, 1987. – 84 с.
17. Дубинський А.Я. Щодо предмета доказування в радянському кримінальному процесі / А.Я. Дубинський. // Рад. Право. – 1983. – № 1. – С. 57 – 61.
18. Дубривный В.А. Деятельность следователя по расследованию преступлений. Общая характеристика. Цели. Действия / В.А. Дубривный – Саратов: Изд-во Сарат. Ун-та, 1987. – 94 с.
19. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы в советском уголовном процессе / А.В. Дулов. – Минск, 1959. – 196 с.
20. Душейко Г.О. Організаційно-тактичні питання реалізації оперативно-розшукової інформації в стадії порушення кримінальної справи / Г.О. Душейко // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: матеріали наук.-практ. конф., 24 – 25 вересня 1999 р. / редкол.: О.В. Негодченко (голова) та ін. – Дніпропетровськ, 1999. – С. 366 – 368.