Смекни!
smekni.com

Тенденції сучасної злочинності, які зумовлюють феномен протиправного впливу (стр. 2 из 4)

По-перше, за даними статистики, найбільшу частку в структурі злочинів, скоєних ОЗГ, становить вимагання. За оцінками фахівців, 90 % фірм перебувають під наглядом злочинних угруповань [9, с. 31]. Причому показник латентності вимагань такий: 17 000 випадків на 1 зареєстрований (найбільш високий показник латентності серед усіх злочинів) [10, с. 795].

Безпосередніми факторами, що визначають активний протиправний вплив вимагателів, є:

1) вимагателі, як правило (більше ніж у 90 % зафіксованих випадків), скоюють злочини за місцем проживання. Причина цього в тому, що злочинці повинні постійно контролювати певну територію, тобто постійно (або регулярно) перебувати в певному районі. За даними Р.Р. Вафіна, злочинні групи, що займаються вимаганням, на 80 % складаються з місцевих жителів [11, с.17]; за даними М.Х. Валєєва 95 % вимагань відбувається в тому ж районі (місті), де проживають злочинці. До завдань вимагателів входить поінформованість про місця проживання своїх жертв і близьких їм осіб, одержання про них іншої інформації [12, с.11].

Таким чином, членам ОЗГ відомо коло осіб, впливом на яких можна домогтися бажаних для злочинців результатів;

2) високий рівень конспірації, наявність в ОЗГ спеціальних структур, що забезпечують їх внутрішню і зовнішню безпеку (таке забезпечення – одна із системостворюючих ознак організованої злочинності), корумповані зв’язки в правоохоронних та інших державних органах. Ці фактори не просто полегшують потенційну можливість протиправного впливу, вони визначають його. Мета здійснюваної ОЗГ протидії правоохоронним і судовим органам – безпека злочинної групи, а не тільки ухилення від кримінальної відповідальності окремих її членів (виконавців злочинів). Якщо злочин приховує, як правило, суб’єкт цього ж злочину, то протидію організовують члени злочинної структури, що є “логічним” продовженням організованих форм злочинної діяльності.

Внаслідок цих обставин організований характер набуває не тільки власне злочинна діяльність (вимагання та ін.), але і протиправний вплив з усіма негативними наслідками;

3) соціально-демографічні дані і психологічні якості осіб, які скоюють вимагання: як правило, вимагання скоюють чоловіки (роль жінок може виражатися, наприклад, лише в збиранні інформації про жертву), при цьому більше 70 % вимагань скоюється особами віком від 19 до 30 років, тобто у віці, в якому особа найбільше схильна до протиправного впливу [3, с. 28].

Крім того, однією з характерних рис лідерів і інших членів ОЗГ є готовність до застосування насильства, що також сприяє активному застосуванню протиправного впливу;

4) більше 80 % вимагателів віком 21–30 років під час досудового слідства і судового розгляду не визнають себе винними і дають неправдиві показання, тобто зацікавлені в дачі неправдивих показань іншими учасниками процесу, що досягається, насамперед, протиправним впливом.

Враховуючи, що у 80 % кримінальних справ про вимагання не встановлюються всі учасники злочинних груп, не притягуються до кримінальної відповідальності від 30 до 70 % членів ОЗГ (очевидно, насамперед їх керівники) [1, с. 42], злочинці, які залишилися поза полем зору правоохоронних органів, мають у своєму розпорядженні всі можливості для протиправного впливу як під час кримінального судочинства (з метою змусити жертв, свідків злочинів і інших осіб відмовитися від співробітництва з правоохоронними і судовими органами), так і після його закінчення (з помсти зазначеним особам).

Іншим фактором, що визначає поширення протиправного впливу, є розвиток вітчизняного наркобізнесу, вивченню якого присвячено чимало фундаментальних досліджень [5]. У 1989 році в усьому СРСР на обліку перебувала 131 тисяча осіб, які вживають наркотики [6, с. 6,16]. У 1994 році зареєстровано вже 47,8 тис. громадян України, які регулярно вживали наркотики. Станом на 1 січня 2005 року їх було вже 124,8 тис. і прогнозується подальше зростання їх кількості. Сьогодні на кожні 10 тис. населення в середньому 21 особа вживає наркотики. 90 % наркоманів віком до 30 років, з них кожний четвертий – жінка [5, с. 322] Стійка тенденція зростання наркотизму в Україні виражається, по-перше, в тому, що вона має не локальний характер, а спостерігається у всіх регіонах країни; по-друге, в збільшенні кількості споживачів наркотичних речовин внаслідок наркотизації здорової частини населення.

Кількість злочинів в Україні, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, у 2005 році становила 65 017, в 2006 році – 64 630; питома вага зазначених злочинів у загальній структурі злочинності підвищилася з 1 % до 2,7 %; (при тому, що цьому виду злочинності властива висока латентність). Вилучено наркотичних засобів (у грамах) в 2005 р. 14 578 580 гр., а в 2006 р. – 39 820 392 гр. (показник зріс майже в 2,7 рази!) [7].

Зростання кількості цих злочинів відбувається у всіх країнах, але в Україні цьому сприяють також географічне положення країни, довжина (8215 км) та незахищеність кордонів. Так, ділянка державного кордону України з країнами СНД становить 4 650 км. У середньому на 70 км кордону припадає тільки один пункт пропуску. Усе це привертає увагу міжнародного наркобізнесу до України як до великого ринку збуту і найменш небезпечного шляху нелегального транзиту наркотиків. Тільки у період з 1998 по 2003 рік в Україні ліквідовано близько 170 міжнародних наркоканалів [9, с. 66].

Україна на організаційному рівні вживає чимало заходів щодо розробки концептуальних підходів щодо запобігання наркозлочинам, визначення комплексних методів боротьби з ними. Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 26-р вiд 24.01.2002. було прийнято Концепцію реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002–2010 роки [8].

Фахівці констатують, що в Україні вже сформувалася підпільна індустрія виробництва і розповсюдження як традиційних для України, так і багатьох інших, у тому числі синтетичних наркотиків, і відбувається процес монополізації наркоринку ОЗГ. З незаконного обігу вилучається у середньому 8–10 % наркотичних речовин, тому можна вважати, що загальний тіньовий обіг в Україні від наркобізнесу щорічно становить понад 100 млн доларів США. Очевидно, що цей процес буде завершений, і Україна піде шляхом інших країн, у яких наркобізнес, поряд із вимаганням, став одним із головних напрямів діяльності організованої злочинності (за даними ООН, наркобізнес у світі щорічно приносить прибуток 400 млрд доларів США, що становить близько 8 % обігу всієї міжнародної торгівлі) [1, с.7].

У спеціальних джерелах вказується, що неразголошення наркоманами джерела придбання наркотику найчастіше продиктоване страхом втратити це джерело або стати жертвою розправи за його розголошення [2, с. 69]; звертається увага, що в боротьбі з наркобізнесом особливо складно забезпечити безпеку свідків. Монополізація ж злочинними співтовариствами наркобізнесу веде до масованого протиправного впливу на свідків злочинної діяльності та інших осіб, здатних посприяти кримінальному правосуддю.

Останні роки великої актуальності та гостроти для України набула проблема торгівлі людьми. За даними Європолу та Міжнародної організації з міграції, кримінальні структури щороку отримують від цієї діяльності прибуток понад 7 млрд доларів [1, с. 30]. На жаль, сьогодні наша держава виступає “країною походження живого товару”, передусім жінок та дітей. Згідно із оперативними даними, основними “країнами призначення” є Туреччина, Російська Федерація, Польща, Чехія, ФРН, Ізраїль.

З березня 1998 року (тобто з моменту введення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми) органами внутрішніх справ вжито ряд організаційних та практичних заходів щодо перекриття каналів переміщення українських громадян за кордон з метою експлуатації.

Згідно із вимогами керівництва МВС України, пріоритетним в роботі підрозділів боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, є документування злочинної діяльності організованих груп, члени яких займаються міжнародним трафіком. [3, с.112-113]

Загалом, з березня 1998 року виявлено 1631 такий злочин (у 1998 році – 2, 1999 – 11, 2000 – 42, 2001 – 90, 2002 – 169, 2003 – 289, 2004 – 269, 2005 – 415, в 2006 році – 376) [4].

За даними Міністерства юстиції України, за 6 років дії кримінального закону винесено близько 35 обвинувальних вироків. Такі справи не стають предметом судового розгляду внаслідок того, що жертви або свідки не хочуть свідчити в суді або ж взагалі відмовляються від своїх попередніх показань. Адже часто в ролі вербувальників (61,1 %) виступають знайомі, приятелі як самої жертви, так і її знайомих, навіть друзі. З боку зовсім сторонніх осіб вербування відбувається у 38,9 % усіх досліджених випадків. У 92,5 % випадків вербування жінок здійснювалося в тому населеному пункті, в якому вербувальники мали прописку (реєстрацію) і проживали. Лише 7,5 % “рекрутували” майбутніх жертв в інших населених пунктах. Отже, потерпілі в таких справах зазнають протиправного впливу двічі: і вдома, і за кордоном [2, с.43].

Зважаючи на особливості механізму вчинення злочинів такої категорії, важливу роль у їх запобіганні, виявленні та розкритті відіграє взаємодія МВС України з міжнародними правоохоронними організаціями, поліцейськими відомствами інших країн.

У теперішній час МВС України за сприяння Міжнародної організації з міграції ініційовано, наприклад, пілотний проект співпраці з поліцією Чеської Республіки (під умовною назвою „Зеро”). Основна мета цього проекту – припинення каналів торгівлі українськими громадянами до Чехії.

Як доказала практика, найбільш ефективною протидією міжнародному трафіку є регіональна співпраця щодо проведення оперативно-профілактичних операцій з перекриття каналів трафіку, дво- або багатосторонніх розслідувань злочинів цієї категорії. Такі форми взаємодії реалізуються МВС України і в межах співробітництва з міжнародними правоохоронними організаціями (наприклад, Регіональним Центром SECI).