Представляється, що глибинні причини правової анархії, по-нашому, - не в юридичній, а, перш за все, в соціально-економічній сфері. У умовах економічної кризи, місцева влада довільно маніпулюють законами, прагнучи реформувати відносини власності та перевести планово-регульовану економіку на рейки автоматично діючої ринкової економіки.
Швидкісне блочно-потокове законотворчість не досягає своїх цілей, бо ефективність законів залежить не від простого бажання їх творців, а від комплексу економічних, політичних, моральних, культурних та інших чинників. Навряд чи можна погодитися з твердженням: "Краще недосконалий закон, ніж ніякого закону ".
Ще однією з важливих причин невиконання закону є деформація правового мислення та правової свідомості не тільки значної частини громадян, а й посадових осіб у вищому ешелоні влади. Нехтування вимогами закону можновладцями породжує певні проблеми та конфлікти.
Загальний правовий нігілізм у суспільстві.
Багато вчених вважають, що "виконання певних функцій прав в законі залежить від їх якості, точності формулювання, відсутності двозначності ". Недосконалість веде до неправильного тлумачення і ускладнює застосування закону та використання в системі права.
Труднощі у виконанні українських законів обумовлені також відсутністю системності, внутрішнього зв'язку прийнятих актів. Найчастіше закони вступають в суперечність один з одним.
У багатьох вчених-юристів занепокоєння викликає рівень спеціальної підготовки правозастосовних , професійної підготовки кадрів правоохоронних органів. Звідси малокомпетентні, некваліфіковані коментарі новоприйнятих законів у засобах масової інформації.
Все-таки, ясно і чітко викладений закон - це вже запорука його ефективної дії в сфері практики, він викличе менше труднощів при його застосуванні, виключає невірне тлумачення. Хоча не можна не погодитися з тим, що найбільша кількість проблем виникає саме в сфері практики.
На мій погляд, що недоліки законодавства не були б настільки руйнівні, якби в суспільстві існувала ефективна структура юридичної діяльності та захисту прав. У країні не створено системи юридичної адаптації законодавства. Раніше діяла наказова система його втілення в життя, тепер її немає. Відсутність наскрізного для всіх правових актів правозабезпечення зводить до мінімуму ефект самих прогресивних законів. Немає також практики відстеження недоліків знову прийнятих актів та оперативного внесення поправок.
Всі перераховані вище причини не виконання законів, безумовно, мають істотне значення, але думається, необхідно звернути особливу увагу на механізм забезпечення реалізації законів.
Все це приводить до порушенню функцій права та правотворчої,правозахисної системи права взагалі.
Порушується право,порушуються функції права і це буде завжди і ніякий закон не зможе врегулювати це все.
2.2 Відповідальність за порушення функцій права
Поняття «відповідальність»(від слова «відповідати») може розглядатися як в правовому, так і в не правовому сенсі.
Відповідальність у правовому сенсі передбачає обов'язкову наявність несприятливих наслідків юридичного характеру для особи, яка порушила загальнообов'язкові правила поведінки.
1. Юридична відповідальність являє собою охоронну функцію держави, а тому критерієм її формування служить ступінь суспільної небезпеки того чи іншого порушення.
Якщо громадська небезпека дисциплінарного проступку невелика, то карати винного не обов'язково; закон передбачає звільнення від адміністративної та кримінальної відповідальності особи, яка вчинила малозначне адміністративна або кримінальна правопорушення.
2. Юридична відповідальність не самоціль, вона призначена не тільки для покарання за вчинене правопорушення, а й для його попередження в майбутньому. Головна її мета - виправлення і перевиховання порушників.
До традиційних видів відповідальності відноситься дисциплінарна, адміністративна, майнова (цивільно-правова і матеріальна) і кримінальна відповідальність.
Дисциплінарна відповідальність - санкція, застосовується адміністрацією підприємства, установи, організації до працівника у вигляді дисциплінарного стягнення за дисциплінарний проступок. Під дисциплінарним проступком розуміється протиправне винна невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Протиправність виявляється зазвичай в порушенні трудових обов'язків, покладених на відповідних осіб трудовим договором (контрактом), локальними нормативними актами (правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, положеннями, правилами й т.п.). У свою чергу ці нормативні акти не повинні суперечити законодавству про працю. Невиконання або неналежне виконання наказів, розпоряджень адміністрації, що суперечать чинному законодавству, не можуть розцінюватися як дисциплінарний проступок. Одночасно дисциплінарним проступком будуть лише винні дії чи бездіяльність працівника у формі умислу або необережності. Невиконання працівником своїх трудових функцій з незалежних від нього причин (у зв'язку з недостатньою кваліфікацією чи працездатністю, відсутністю належних умов роботи і т.д.) не є дисциплінарним проступком і, відповідно, порушенням трудової дисципліни.
Спеціальна дисциплінарна відповідальність зумовлена особливістю трудових функцій права, значущістю належного виконання трудових обов'язків для нормального функціонування тієї чи іншої галузі народного господарства, суспільства в цілому.
Зміст трудової функції окремих категорій працівників (суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, які виконують виховні функції) охоплює також дотримання вимог морального змісту. Недодержання ними таких норм, їх аморальна поведінка не лише під час роботи, але й у побуті є підставою для притягнення таких працівників до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади,що негативно відображається в сфері суспільного життя.
Відповідальність за порушення трудових функцій права і охорони праці як дисциплінарну, так і адміністративну (штраф) і матеріальну, а у відповідних випадках - кримінальну, несуть винні посадові особи адміністрації, роботодавець. Винні у цьому керівники виробництва, його підрозділів та їх заступники можуть бути на вимогу профспілкового органу покарані аж до звільнення, зміщені з займаної посади. Працівники за порушення інструкцій з охорони праці притягнуто до дисциплінарної, а у відповідних випадках - до матеріальної відповідальності.
Адміністративна відповідальність - це реалізація адміністративно-правових санкцій, застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративних стягнень до громадян та юридичним особам, які вчинили правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.
Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою.
Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошовий вираз майнової шкоди називають іще збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане).
Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.
Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. На відміну від кримінального законодавства, цивільне законодавство встановлює презумпцію вини боржника, тобто особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.
Вина може бути у формі умислу (коли правопорушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже) чи необережності (передбачення настання негативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, себто правопорушник не бажає настання цих негативних наслідків).
Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негативним наслідком, що настав через цю протиправну дію.
Кримінальне право - це галузь права, регулююча суспільні відносини, пов'язані із здійсненням злочинних діянь, призначенням покарання та застосуванням інших заходів кримінально-правового характеру, що встановлює підстави притягнення до кримінальної відповідальності, або звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Крім того, під кримінальним правом може розумітися розділ правової науки, що вивчає цю правову галузь, а також навчальна дисципліна, в рамках якої вивчаються як правові норми, так і загальнотеоретичні положення.