Вищевикладене дає дисертантці підстави стверджувати, що при здійсненні планування та забудови міст України має бути визначена та врахована гранична можливість природного середовища протистояти деградації під впливом навантаження від здійснюваної містобудівної діяльності, тобто екологічна ємність території міста.
Отже, територія міста, на думку дисертантки, виступає об’єктом саме екологічної ємності, яка має бути врахована у здійсненні планування та забудови міст України. Щодо категорії «екологічна безпека», зокрема, у плануванні та забудові міст України, то вона спрямована перш за все, на забезпечення безпеки життя та здоров’я людей, які проживають (будуть проживати) або тимчасово перебувають (будуть перебувати) на території міст нашої держави.
Згідно із положеннями п. а) ст.3 будь-яка господарська або управлінська діяльність, а отже, і діяльність у галузі планування та забудови міст України, має здійснюватися із пріоритетним дотриманням вимог екологічної безпеки. Таким чином, з позицій дисертантки, мова йде про наявність правового обмеження у здійсненні містобудівної діяльності, що передбачає пріоритет вимог екологічної безпеки у порівнянні із економічною ( комерційною) або іншою вигодою. Разом із тим, на сьогоднішній день практика здійснення планування та забудови міст України не дозволяє нам констатувати неухильне дотримання вищеназваного основоположного правового принципу .
Це пов’язано в першу чергу з тим, що в суспільстві відбувається поступова зміна системи цінностей.Дослідивши дане питання на науковому рівні, такі вчені як М.П. Федоренко та М.Ф. Реймерс прийшли до висновку, що на різних етапах суспільного розвитку можуть переважати ті чи інші групи цілей, однак, незмінним є тісний зв'язок результатів їх реалізації з природними факторами, станом навколишнього природного середовища .
В цьому зв’язку вищевказаними авторами пропонується наступний порядок змін взаємовідношень економіки та екології: 1-економічні цілі без обмежень; 2- економічні цілі з екологічними обмеженнями; 3 – екологічні цілі з економічними обмеженнями; 4 – екологічні цілі без обмежень . На думку дисертантки, у плануванні та забудові міст України на сьогоднішній день домінуюча роль належить екологічно обмеженим економічним цілям, тобто переважає другий тип взаємозв’язку економіки і екології і спостерігається лише прагнення переходу до третього типу.
Визначивши пріоритетність вимог екологічної безпеки як основний принцип містобудівної діяльності, доцільним видається дослідження поняття «планування та забудова міст». Відповідно до ст.1 Закону України “Про основи містобудування” планування і забудова міст (як частина містобудівної діяльності) – це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об’єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища.
З позицій дисертантки, окремого дослідження в контексті забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України потребує категорія „повноцінне життєве середовище». Зауважимо, що «повноцінне життєве середовище» - це оціночне поняття, яке хоча і має місце в праві, але, на нашу думку, є невизначеним з точки зору правових ознак та формування правового механізму його забезпечення.
Нині чинне законодавство України не визначає, що є показником повноцінності життєвого середовища міста, а отже зміст цього поняття залежить здебільшого від інтерпретатора. Так, умови проживання в місті можуть оцінюватися як «повноцінне життєве середовище» однієї особою і як «неповноцінне життєве середовище» іншою в залежності від суб’єктивних чинників.
Отже, правове забезпечення створення та підтримання «повноцінного життєвого середовища» державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадянами, об’єднаннями громадян у плануванні та забудові міст України має гіпотетичний характер. З цих позицій, на думку дисертантки, повноцінність життєвого середовища доцільно розглядати як одну із ознак безпечного середовища для життєдіяльності городян, яке має бути створене в процесі та в результаті здійснення планування та забудови міста шляхом пріоритетного дотримання вимог екологічної безпеки в цій галузі.
Привертає увагу той факт, що на міжнародно-правовому рівні у відповідності із Декларацією ООН з населених пунктів першочерговою та найголовнішою метою політики в галузі населених пунктів, в тому числі міст, визнано підвищення якості життя людей. Як відомо, якість – це філософська категорія, об’єктивна і всезагальна характеристика, що виражається в сукупності суттєвих властивостей об’єкта . Властивість в свою чергу визначає одну із сторін речі щодо іншої. Якість визначається виключно через властивості того чи іншого об’єкта, отже між властивістю і якістю існує діалектичний взаємозв’язок і тому цілком можливо якусь одну властивість сприймати за якість об’єкта . Логічне тлумачення вищевикладених положень дає дисертантці підстави констатувати, що з правової точку зору надзвичайно складно забезпечити якість життя або життєвого середовища, зокрема, у плануванні та забудові міст.
На думку В.І. Андрейцева, складність полягає у визначенні тієї межі якості середовища, яка зумовлює активне здійснення системи попереджувальних дій щодо відвернення погіршення екологічного стану та унеможливлення настання загрози, тобто ризику для здоров’я людей . Разом із тим важливим чинником та ознакою безпечного навколишнього середовища має бути його якість, тобто такий стан довкілля, в якому наявні хімічні, фізичні, біологічні та інші елементи і суміші, що не порушують природного балансу людини і довкілля, не знижують його природні можливості до самовідновлення і, які не перевищують встановлені законодавством нормативи екологічної безпеки .
Як зазначається в еколого-правовій доктрині якість довкілля виступає юридичним критерієм і важливою правовою гарантією реалізації права на екологічну безпеку, в тому числі, на думку дисертантки, і в контексті екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України .
Виходячи із вищевикладеного дисертантка вважає, що складовою частиною містобудівної діяльності виступає саме створення та підтримання безпечного навколишнього середовища, що і має бути закріплено в ст.1 Закону України «Про планування та забудову територій» шляхом внесення до нього відповідних змін і доповнень.
Продовжуючи досліджувати юридичну природу поняття «екологічна безпека у плануванні та забудові міст України», на думку дисертантки, доцільно звернутися до надбань не лише правової науки, а й до містобудівних наукових джерел, оскільки екологічна безпека є різноплановою і поліфункціональною інтегрованою категорією, яка відтворює реальне фізико-біологічне, технологічне, економічне та соціально-правове явище.
Саме тому, як зазначає В.І. Андрейцев екологічна безпека може розглядатися через призму стану: довкілля (фізико-біологічний підхід); розвитку техніки і технологій, що виключають або зменшують рівні екологічної небезпеки (технологічний підхід); її економічного забезпечення (економічний підхід); вдосконалення відповідних відносин , що передбачає створення соціальної інфраструктури цієї безпеки в широкому розумінні (соціальний підхід); захищеності екологічних інтересів особи суспільства і держави, а також екологічних прав громадян, зокрема їх права на екологічну безпеку, гарантованого законами (державно-правовий підхід) .
Як правило, фахівці в галузі містобудування трактують поняття екологічної безпеки у плануванні і забудові через теорію екологічної надійності території. Наприклад, А.Н. Тетіор в свої роботі “Будівельна екологія” виходить з того, що антропогенний вплив і взагалі взаємовідносини в природному середовищі і в природно-техногенних екосистемах носять випадковий характер і тому можуть розглядатися з позицій теорії надійності. Тобто, екологічна надійність – це ймовірність безвідмовного функціонування екосистеми або її здатність до саморегулювання та самовідновлення .
Зміна стану територіально-обмеженої природно-техногенної геосистеми під впливом техногенних факторів (в тому числі і забудови) може відбуватися в умовах екологічної рівноваги або за її відсутності. Це дозволяє при здійсненні планування і забудови міст визначити екологічну надійність території та можливість настання так званих “відмов”, тобто екологічно небезпечних ситуацій. Екологічна надійність території характеризує безпечне функціонування екосистеми. При цьому, екологічна безпека – це сукупність всіх дій, станів та явищ , що не призводять до життєво важливої шкоди природі та забезпечують рівновагу в геосистемах всіх рівнів” .
Теорія надійності території розглядає екологічний ризик як вірогідність настання несприятливих (випадкових або умисних, поступових або катастрофічних) антропогенних змін природних об’єктів. Ці зміни можуть викликати порушення використання природних ресурсів аж до екологічної катастрофи або природного лиха. При здійсненні планування і забудови території дуже важливо визначити допустимі межі техногенного впливу на природу, щоб реакція навколишнього середовища була адаптаційною або відновлювальною (самовідновлювальною), і в незначній мірі частково відновлювальною, невідновлювальною, з незворотніми змінами. При цьому, екологічний компроміс при здійсненні містобудівної діяльності це досягнення обґрунтовано допустимого рівня техногенних впливів урбанізації на довкілля .