А закріплення принципу справедливого розподілу суспільного багатства між територіальними громадами і громадянами, є однією з ознак демократичного режиму в державі.
Окрім принципів фінансового права та Конституції України, важливим джерелом фінансового права України є ціла низка законів України, що покликані безпосередньо регулювати фінансову діяльність держави. Це зумовлено тим, що у відповідності зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: “Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи”.
Насамперед серед цієї групи законів необхідно назвати Бюджетний кодекс України, який визначає і закріплює основи бюджетного процесу, загальні принципи складання, розгляду проектів бюджетів, затвердження та виконання бюджетів, розмежування компетенції органів державної влади, що беруть участь у бюджетному процесі, а також щорічні закони України про Державний бюджет України. Про роль останніх в забезпеченні суспільного прогресу в Конституції України зазначено наступне: “Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків”.
У статті 4 Бюджетного кодексу України визначено склад бюджетного законодавства. До нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні, віднесено:
1) Конституція України;
2) цей кодекс;
3) закон про Державний бюджет України;
4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, передбачені статтею 1 цього кодексу;
5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 частини першої цієї статті;
6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, передбачених пунктами 3,4 та 5 частини першої цієї статті;
7) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування прийняті відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених пунктами 3,4, 5 і 6 частини першої цієї статті1.
Погляди фахівців-науковців з приводу правової природи бюджетного закону розходяться. Деякі науковці вважають, що при всій політичній, соціальній та економічній важливості бюджету закон про нього не володіє якостями, які роблять його законодавчим актом переважаючого значення або навіть повноцінним рядовим законом. Ця точка зору є переважаючою серед західних вчених. Вони вважають, що закон про бюджет не відповідає вимогам, які пред’являються до закону, а є формальною, обрядовою грамотою, що черпає свій правовий зміст та визначення з інших актів, які видані законодавчим органом до нього. Щоб усунути певні протиріччя між тим, що бюджет є загальним планом доходів і видатків, і тим, що він також затверджується вищим законодавчим органом та формально набуває статусу закону, було висунуто теорію про визначення бюджету у двох зрізах: у матеріальному та формальному розумінні слова. У матеріальному розумінні бюджет став трактуватися як кошторис усіх фінансових потреб держави і всіх фінансових ресурсів, необхідних для покриття цих потреб.
З формальної точки зору бюджет - це законодавчий акт, який затверджує вищий законодавчий орган, але він не містить ніяких право положень і не створює правовідносин. Друга фундаментальна теорія щодо бюджетного закону займає домінуюче місце серед вітчизняних вчених та фахівців і набула великого поширення ще за часів існування СРСР та навіть царської Росії. Зокрема, відомий дореволюційний вчений С.І. Іловайський у підручнику з фінансового права писав, що у представницьких державах бюджет набуває форми закону, який включає не тільки бюджет, як розпис доходів і видатків, а й правові норми. Зазначену теорію щодо правової природи закону про державний бюджет поділяє і національний законодавець України. Зокрема, у пункті 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджет визначається як план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. А в пункті 20 статті 2 цього ж кодексу зазначається: “Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду”.
Значно чисельнішу від попередньої групи законів, які є безпосереднім джерелом фінансового права, становлять закони України про податки та неподаткові обов’язкові платежі. В літературі з фінансового, а особливо податкового, права вони отримали назву податкові закони.
Податкові закони в свою чергу поділяються на загальні податкові закони та спеціальні податкові закони. Загальні податкові закони - це законодавчі акти, які містять положення, що регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. В зазначених актах відсутня деталізація конкретних видів податків. В основному до них відносяться податкові кодекси, які об’єднують матеріальні і процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характеру. В Україні, наприклад, такими законами є Закон України “Про систему оподаткування” та Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Спеціальними податковими законами є законодавчі акти, які регулюють окремі групи чи види податків. До них відносяться закони, які містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення та сплати.
Окремими вченими навіть виділяються специфічні риси, характерні для податкових законів: а) персоніфікований характер, при якому механізм регулювання направлений на певну групу платників; б) строковий характер, який означає дію акту в часі на протязі певного обмеженого періоду, так як зміни основних елементів податкового механізму відбуваються досить часто;
в) характер податкових законів, який ґрунтується на презумпції винуватості платника. Розвиток податкового законодавства, як зазначає В. Полюхович, здійснюється за двома напрямками. Перший з них - це встановлення податків, порядку оподаткування, другий - створення нормативної бази з питань контролю за додержанням податкового законодавства, що реалізується в становленні інституту податкової служби, удосконаленні її функцій, створенні державного реєстру платників, визначенні компетенції органів Державної податкової адміністрації України.
Великий масив фінансово-правових норм міститься в Законах України “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про державний внутрішній борг України”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про Рахункову палату”, “Про аудиторську діяльність” та інших.
Всім законам України, що регулюють фінансову діяльність держави та є одним з основних джерел її фінансового права, притаманні наступні характерні риси, які надають їм вищої юридичної сили та забезпечують верховенство в системі усіх нормативно-правових актів: по-перше, закони приймаються виключно Верховною Радою України - єдиним законодавчим органом держави або шляхом народного голосування - референдуму.
Причому з окремих питань фінансової діяльності держави, а саме щодо законопроектів з питань податків та бюджету, згідно Конституції України, референдум не допускається; по-друге, закони спрямовані на регулювання найважливіших суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави; по-третє, закони України з питань фінансової діяльності держави завжди відзначаються нормативним характером і розраховані на багаторазове вживання; по-четверте, цим законам властива чітка структурованість матеріалу; по-п’яте, закони України з питань фінансової діяльності держави приймаються в особливому порядку, встановленому Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України; по-шосте, закони згідно Конституції України підлягають обов’язковому оприлюдненню у порядку, встановленому самим законом та обов’язкові до виконання всіма громадянами, посадовими особами, державними органами і громадськими організаціями; по-сьоме, закони можуть бути змінені або відмінені повністю тільки в особливому порядку, аналогічному порядку їх прийняття; по-восьме, ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватися і змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування; по-дев’яте, податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України “Про систему оподаткування" та Законом України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, сплаті не підлягають; по-десяте, зміни і доповнення до Закону України “Про систему оподаткування”, інших законів України про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до законів з питань оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з його початком; по-одинадцяте, будь-які податки і збори (обов’язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України “Про систему оподаткування”. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.