Ці повноваження є сферою виключних повноважень Верховної Ради України, і делегування їх іншому органу Конституція України не передбачає.
Конституційний Суд України також визнав, що положення Закону, за якими сфера застосування повноважень Рахункової палати поширюється на органи місцевого самоврядування, на суб’єкти права власності і господарювання різних форм власності, на об’єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації в тій частині їх діяльності, яка перебуває поза межами використання коштів Державного бюджету України, повинні розглядатись як такі, що не відповідають Конституції України.
Детальний аналіз вказаного Рішення Конституційного Суду України показує, наскільки суттєво було обмежено обсяг повноважень та спектр діяльності Рахункової палати. Відповідні зміни були внесені в Закон на основі постанови Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату” і редагований текст опубліковано. Однак саме цей факт став причиною звернення Президента України до Конституційного Суду України з поданням та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України 14 грудня 2000 року. Президент України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України Постанову Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату”" від 14 січня 1998 року та текст Закону України “Про Рахункову палату”, опублікований у газеті “Голос України”.
У конституційному поданні зазначено, що 14 січня 1998 року Верховна Рада України прийняла вказану постанову, відповідно до якої Закон України “Про Рахункову палату Верховної Ради України”, який набрав чинності 22 жовтня 1996 року продовжує діяти з 23 грудня 1997 року як Закон України “Про Рахункову палату”. Голові Верховної Ради України було доручено забезпечити опублікування у 10-денний строк в офіційних виданнях Верховної Ради України тексту закону, попередньо вилучивши з нього положення, що втратили чинність з 23 грудня 1997 року та уточнивши його редакцію. Президент України вважає, що зміною назви Закону України та його окремих положень на підставі постанови Верховної Ради України порушено конституційну процедуру прийняття законів та Регламент
Верховної Ради України, де визначено, що внесення будь-яких змін до законів здійснюється шляхом прийняття у встановленому порядку відповідних законів. На думку Президента України, не було дотримано і тих положень Конституції України, які встановлюють його повноваження щодо підписання та офіційного оприлюднення законів, що унеможливило виконання ним Рішення Конституційного Суду України. Крім того, доручення Верховної Ради України її Голові виходить за межі визначених для нього Конституцією України повноважень, оскільки на Голову було покладено виконання дій, які згідно з Конституцією України віднесено до виключної компетенції парламенту і мають відбуватися за встановленою Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України процедурою внесення змін до законів.
Конституційний Суд України, вирішуючи вказане питання, визначив, що обов’язки щодо забезпечення виконання його Рішення від 23 грудня 1997 року були покладені на Верховну Раду України та Президента України. До повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів, у тому числі тих, якими вносяться зміни до чинних законів. Прийняття законів здійснюється згідно з процедурою, визначеною Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Тому обов’язок Верховної Ради України щодо виконання вказаного Рішення Конституційного Суду України полягає в тому, щоб згідно з конституційно встановленою законодавчою процедурою для забезпечення належної реалізації Закону внести відповідні зміни до нього у зв’язку з визнанням неконституційними його окремих положень. Тобто, Верховна Рада України, прийнявши вказану постанову, не дотримала вимог Конституції України. Вона могла змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Виходячи з цього Конституційний Суд України дійшов висновку, що вказана постанова є такою, що не відповідає Конституції України.
Конституційний Суд України при вирішенні цього спору виходив також з того, що відповідно до Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України (незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні), остаточними і не можуть бути оскаржені, мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Отже, виконання Рішення від 23 грудня 1997 року було обов’язковим. І, взагалі, будь-які суб’єкти повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Конституційний Суд України зазначив, що втрата чинності окремих положень Закону в цьому разі безпосередньо пов’язана з ухваленням Рішення Конституційного Суду України, а не з прийняттям правового акта на його підтвердження чи виконання. Таким чином, з дня ухвалення Рішення - з 23 грудня 1997 року - положення вказаного Закону, що визнані неконституційними, втрачають чинність, а сам Закон є чинним, за винятком положень, визнаних неконституційними. Будь-які закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Закону України “Про Рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) // Офіційний вісник України. - 2000. - №51. - Стор.80.
Незважаючи на це, слід зауважити, що Верховна Рада України неодноразово намагалася розширити обсяг існуючих повноважень Рахункової палати. Ще у 1996 році у своїй постанові “Про тлумачення статті 98 Конституції України" вона вказала, що “стаття 98 Конституції визначає контроль за використанням коштів Державного бюджету лише як одну з функцій Рахункової палати Верховної Ради України”1 і постановила встановити, що цей орган створюється з метою здійснення контрольних повноважень Верховної Ради України у фінансово-економічній сфері щодо об’єктів парламентського контролю, включаючи бюджетну та грошово-кредитну сфери, об’єкти права державної власності, що не підлягають приватизації; фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, діяльність Кабінету Міністрів України та інших об’єктів, пов’язаних із Державним бюджетом і бюджетною системою України. Ця постанова була визнана неконституційною і втратила чинність відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року. Підставою для розгляду справи стала наявність спору щодо повноважень Верховної Ради України в частині офіційного тлумачення Конституції України. Конституційний Суд України зробив висновок, що відповідно до “Перехідних положень” Конституції України Верховна Рада України тимчасово, на період до створення Конституційного Суду України, мала право здійснювати тлумачення лише законів і не мала права тлумачити про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) // Офіційний вісник України. - 2000. - №51. - Стор.80.
Конституцію України. Неприйнятним було визнано також аргумент Верховної Ради України щодо того, що недостатня конституційна визначеність статусу Рахункової палати не могла бути подолана інакше як через тлумачення чинної Конституції України. Конституційним Судом України було зазначено, що якщо Верховна Рада України вважала, що стаття 98 Конституції України справді недостатньо чітко визначає статус Рахункової палати, то це питання вона могла б вирішити внесенням змін до Конституції України.
Трохи згодом Верховною Радою України було підготовлено проект Закону України “Про внесення змін до статті 98 Конституції України" і вона подала до Конституційного Суду України своє звернення у формі постанови від 15 січня 1998 року про надання висновку про конституційність цього проекту. Висновок Конституційного Суду України з цього приводу був прийнятий 25 березня 1999 року. Проект змін передбачав таку редакцію: “Вищий парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного бюджету України по доходах і видатках від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата України. Повноваження, порядок організації і діяльності Рахункової палати України визначаються Законом”. Народні депутати України, які подали законопроект, обґрунтовували необхідність внесення змін тим, що стаття 98 Конституції України звужує повноваження Рахункової палати як органу, що має здійснювати парламентський контроль не лише за видатковою, а й за доходною частинами Державного бюджету, а також за його формуванням.