Оцінюючи нову Конституцію Болгарії як найважливіше джерело земельного права, треба насамперед відзначити його послідовну спрямованість на формування ринкової економіки, заохочення ділової ініціативи, здорової конкуренції. А це означає відмову від ряду традиційних уявлень, відповідно до яких право земельної власності абсолютне, а влада власника на належну йому земельну ділянку безмежна. На основі нового підходу до визначення поняття права власності болгарський законодавець формулює конституційне правило про те, що право власності не може здійснюватися на шкоду суспільному інтересу. У зв'язку з цим надзвичайно важливі конституційні норми, що спрямовані на те, щоб не припустити монополізації господарської діяльності, нелояльної конкуренції, порушень прав споживачів.
Після прийняття нової редакції Конституції в Болгарії чітко проявилася тенденція до корінних перетворень земельних відносин і зміни соціально-економічної структури сільського господарства, пов'язана з відродженням кооперативної власності і формуванням приватнопідприємницького сектора на основі сучасного ринково-орієнтованого правового механізму, що забезпечує правовий захист кооперативних і селянських господарств від втручання державних органів у їх господарську діяльність. Відбитком цієї тенденції став Закон «Про власність і користування сільськогосподарськими землями» (далі — Закон «Про землю»), прийнятий Великими Народними Зборами Болгарії 22 травня 1991 р.
У силу традицій Болгарська соціалістична партія при підготовці й обговоренні проекту Закону «Про землю» стояла на тій точці зору, що земля повинна належати на праві власності тим особам, хто бажає її обробляти й ефективно використовувати. Сучасний законодавець прийняв іншу концепцію земельної реформи, закладену в Програмі Болгарського земельного народного союзу. У цій Програмі центральне місцезаймає ідея повернення землі її попереднім власникам або їх спадкоємцям, свободи виходу кооперованих селян із колективних господарств. З цим пов'язане відновлення прав власників на землю, внесену в ТКЗГ (трудове колективне земельне господарство) і ДЗГ (державне земельне господарство), а також на землю, незаконно вилучену після прийняття Закону «Про трудову земельну власність» 1946 р. З введенням удію Закону «Про землю» 1991 р. підставами відновлення прав попередніх власників можуть бути визнані також вимоги осіб, що передали добровільно на безплатних засадах землю в ТКЗГ або державі.
При відновленні права власності приймається до уваги кількість і якість землі, що належала колись власникові. У тих районах країни, де оброблюваної землі стало менше в результаті промислового будівництва й інших видів діяльності, вводиться відповідний коефіцієнт редукції. За бажанням власника, що відмовився одержати земельну ділянку, держава виплачує йому грошову компенсацію в порядку, що встановлюється Урядом Болгарії.
Сучасна болгарська держава, яка в принципі схильна до ідеї приватизації і роздержавлення, прийняла приватизаційні програми щодо сільського господарства, які передбачають участь у приватизації землі попередніх власників і їхніх спадкоємців, а також малоземельних і безземельних громадян, що бажають одержати землю. Практична реалізація програми приватизації землі здійснюється на основі постанови Ради Міністрів Болгарії від 25 квітня 1991 р., якою затверджені Правила застосування Закону «Про землю». У них містяться норми переважно процесуального характеру, якими закріплюється детальна процедура розгляду земельним відомством вимог колишніх власників про відновлення їх прав на земельні ділянки.
Чинне земельне законодавство, скориговане у 1992 р. кількома доповненнями і змінами, усе ще не створює сприятливих умов для еволюційного і безконфліктного ходу земельної реформи, не усуває негативних наслідків її проведення методами шокової терапії. Законодавство, орієнтоване на відновлення власності на землю в колишніх межах, обумовлює подрібнення земельних ділянок, парцеляцію селянських господарств. Така позиція болгарського земельного права при відсутності розвинутого ринку землі, неупорядкованості орендних відносин створює перешкоди для концентрації землеволодінь значних розмірів.
З цими обставинами пов'язані також труднощі, пов'язані з формуванням сільськогосподарських виробничих кооперативів приватних земельних власників, що не мають можливості одержати сільськогосподарські землі єдиним масивом.
Нині у політичній, економічній і правовій свідомості болгарського суспільства склалися два підходи до вирішення питання про трансформацію сільськогосподарської земельної власності. Один із них передбачає орієнтацію аграрної політики держави на реституцію для усіх попередніх власників землі і їх спадкоємців, а також формування розвинутого ринку землі з наданням сільськогосподарським товаровиробникам кредитних і податкових пільг, створення ринково-конкурентних стимулів розвитку виробництва.
Інший підхід орієнтується не на разову руйнацію одержавленої земельної власності, а поступове реформування земельних відносин і підтримку приватного підприємництва з урахуванням реальності переходу аграрної економіки до нових політичних, економічних і правових цінностей. У зв'язку з цим передбачається припинення діяльності ліквідаційних рад, що займалися реформуванням старих господарських структур; розширення системи юридичних гарантій для вільного вибору селянами різноманітних організаційно-правових форм підприємництва; завершення приватизації землі при збереженні переваг для великого механізованого виробництва; надання землі малоземельним і безземельним селянам; припинення безглуздої війни, у яку втягнені власники і користувачі землі.
Земельне законодавство Угорщини, як і інших країн Східної Європи, виходить із вимоги максимальної приватизації сільськогосподарських земель, визнання приватного землеволодіння як пріоритетного напряму земельної реформи.
Особливість конституційного правового режиму земельної власності полягає у тому, що на відміну від багатьох конституцій країн Центральної і Східної Європи, що встали на шлях ринкових реформ, законодавець оперує категоріями «власність» і «право власності» як нетотожними категоріями. Прийнята конституційним законодавством модель юридичного відношення власності базується на положенні про те, що держава гарантує право власності (частина перша § 13). Реалізація цієї моделі забезпечується нормами різних галузей права, насамперед цивільного, земельного, аграрного, адміністративного, кримінального права.
У частині другій § 13 містяться три важливі конституційні гарантії права приватної власності в цілому і права приватної власності на землю зокрема: 1) відчуження власності може здійснюватися лише в передбачених законом виняткових випадках, обумовлених інтересами суспільства; 2) таке відчуження припускається тільки у встановленому законом порядку; 3) відчуження можливе тільки при умові безумовного і негайного відшкодування збитків.
Загальні положення про ринкову економіку, які стосуються основ конституційного ладу, містяться в § 8—14 Конституції Угорської Республіки 1994 р. Вони чинять значний вплив на розвиток земельного законодавства, яке орієнтоване: на реалізацію програм реприватизації земель і повернення їх колишнім власникам; на трансформацію колишніх СГВК у нові організаційно-правові форми підприємництва — приватні сімейні господарства або акціонерні товариства або в нові, вільні, засновані на загальновизнаних принципах МКА, кооперативи; на приватизацію і структурні перетворення у продовольчому комплексі.
На відміну від законодавства Болгарії й інших країн Центральної і Східної Європи, яке орієнтоване на натуральну реституцію земельної власності, угорська програма реприватизації земель обмежується лише вимогою виплати колишнім власникам компенсаційних цінних паперів (чеків). Такі цінні папери (чеки) мають статус державних зобов'язань і можуть бути використані для купівлі у власність нових земельних ділянок та іншої сільськогосподарської нерухомості. Володар цінних паперів може використовувати їх також для купівлі акцій приватизованих державних, у тому числі і сільськогосподарських, підприємств, муніципальних квартир, а також продати за гроші або обміняти на довічну ренту.
Позитивний бік такої реприватизації земель полягає у тому, що вона дозволяє визначити розмір виплаченої компенсації на справедливій основі з урахуванням понесених колишнім власником збитків. Крім того, законодавство надає колишньому власнику земельної ділянки право вільно обирати форму одержання компенсації і брати участь в аукціонах з продажу земельних ділянок й іншої сільськогосподарської нерухомості. Негативний бік угорської моделі реприватизації — це те,що вона не дозволяє судам швидко й оперативно задовольняти вимоги колишніх власників про виплату їм компенсації за втрачені земельні ділянки. ..
Загальним принципом сучасного земельного законодавства Угорщини є визнання за членами сільськогосподарських кооперативів реальних прав і свобод, включаючи визначення їх конкретної пайової участі в спільних фондах і спільному виробництві, а також забезпечення можливості виходу з кооперативу і ведення індивідуальної господарської діяльності на наданій земельній ділянці і відповідній частці майна. При цьому на СГВК покладено обов'язок визначити конкретний розмір паю кожного члена кооперативу в спільній вартості майна, а також земельного наділу в залежності від кількості пропрацьованих у кооперативі років, характеру виконуваної діяльності та ін. При цьому не менше 40 % усього майна, включаючи землю, розподіляється між членами кооперативу з урахуванням кількості пропрацьованих у кооперативі років і характеру роботи, не менше 20 % — з урахуванням майнового внеску члена кооперативу в спільну сумісну власність членів СГВК.