Таким чином, законодавство і практика щодо форм землекористування в Східних землях Німеччини не підтверджують побоювань, які набули широкого поширення в країнах Східної і Центральної Європи про те, що оренда гальмує адаптацію реконструйованого сільського господарства до умов ринку і знижує ефективність використання землі.
Суттєвою частиною польського законодавства про земельну реформу, що віддає перевагу економічним інструментам регулювання земельних відносин, є Закон Польщі «Про продаж сільськогосподарських угідь державного земельного фонду й упорядкування деяких питань щодо проведення сільськогосподарської реформи і сільського поселення» 1998 р. З прийняттям цього Закону були істотно обмежені адміністративно-правові інструменти регулювання земельного ринку в приватному і державному секторах сільського господарства, розширена сфера дії цивільного права через різні форми економічної і законодавчої підтримки громадян, що виявили бажання купувати й орендувати землю, стимулювання й інтенсифікації землеобігу.
Центральне місце на державному і приватному земельному ринку займає Агентство сільськогосподарської власності державної скарбниці (АСВДС), створене замість існуючого раніше Державного земельного фонду. АСВДС здійснює викуп у селянських господарств землі і нерухомості, продає її перспективним господарствам. З фонду АСВДС здійснюється передача землі сільськогосподарським переселенцям: малоземельним селянам; молодим селянам, що бажають створити велике господарство; колишнім працівникам державних господарств.
Передача земель сільськогосподарським поселенцям провадиться або за договором купівлі-продажу або за договором оренди землі. Цілком закономірно, що в результаті розширення ринкових механізмів перерозподілу землі були істотно обмежені адміністративно-правові повноваження місцевої державної влади в сфері розпорядження землею, що перейшли до органів селянського самоврядування.
Купівля-продаж земельної ділянки оформляється договором, який може бути укладений також за участю фермера-пенсіонера. Останньому за таким договором виплачується пенсійна допомога з Державного холдінгового агентства. Як відчужувателі за таким договором виступають громадяни, які стали непрацездатними за віком або за станом здоров'я. Селянин, передаючи Державній холдінговій компанії земельну ділянку, залишає у своїй власності лише жилі будівлі. Сама земельнаділянка є власністю холдінгового агентства, власник житлового будинку користується земельною ділянкою на принципах сервітуту.
Для наближення умов землеобігу до умов ринку законодавець відмовився від принципу пріоритету земель кооперативних організацій, що існував раніше. Це полегшило можливість придбання земель на договірних умовах селянськими господарствами, які здатні виробляти товарну сільськогосподарську продукцію. При цьому пріоритет при укладанні договорів віддається тим покупцям, які мають відповідну кваліфікацію для ведення приватнопідприємницького господарства і спроможні здійснювати товарне сільськогосподарське виробництво.
Закон «Про продаж сільськогосподарських угідь державного фонду землі й упорядкування деяких питань щодо проведення сільськогосподарської реформи і сільського поселення» 1998 р. надає можливість місцевим органам селянського самоврядування проводити торги та запроваджувати конкурсну систему розподілу земельних ресурсів, що сприяє максимальній приватизації земельної власності і створенню ринку землі.
У нормах ст. 41 глави 11 «Основні права і свободи» частини 11 «Основні права, свободи й обов'язки» Конституції Румунії 1991 р. основний акцент зроблений на закріплення основних економічних прав і свобод громадян, і, насамперед, права приватної власності, що складає основу для свободи приватної ініціативи, здійснюваної в рамках демократичної і соціальної економіки.
Прийнята частиною першою ст. 41 Конституції модель юридичного відношення власності базується на тезі про те, що право власності, а також боргові зобов'язання держави гарантуються. Ця норма містить ряд застережень, які пов'язані з визнанням права власності суб'єктивним правом, що безпосередньо випливає із закону. Відповідно до зазначених вихідних начал про суб'єктивне право власності, що є єдиним для усіх власників, тут закріплюється виняткової важливості положення про те, що зміст і межі права власності встановлюються законом.
Конституція проголошує рівність усіх форм власності. Це означає, що не тільки усі форми власності, визначені цивільним і земельним законодавством, рівні, але і суб'єкти всіх правовідносин усіх форм власності також рівні. Саме принцип рівності усіх форм власності кладеться румунською конституцією в основу положення про те, що приватна
власність рівною мірою охороняється законом незалежно від її носія (частина друга ст. 41). Водночас у Конституцію включені окремі положення, які обмежують право власності іноземних громадян. Такі положення містяться в частині другій ст. 41, яка встановлює, що іноземні громадяни й апатріди не можуть набувати права власності на земельні ділянки.
Для конституційно-правового режиму приватної власності характерно також те, що законодавець, з одного боку, оперує поняттями приватна власність і право приватної власності як різними правовими категоріями, підкреслює, що право власності гарантується державою, з іншого боку — визнає, що право власності здійснюється в суспільне корисних цілях. У частині третій ст. 41 міститься вказівка на те, що ніхто не може бути експропрійований, крім як у суспільне корисних цілях, установлюваних відповідно до закону, при справедливому і попередньому відшкодуванні. Такі конституційні положення дозволяють дати правове обгрунтування експропріації земель приватних власників у тих випадках, коли це диктується вимогами суспільної корисності, якій повинна слугувати приватна власність на землю.
У рамках теорії суспільної корисності, відомої конституціям інших країн Центральної і Східної Європи під назвою теорії соціальних функцій земельної власності, у Конституцію Румунії вводяться деякі обмеження й обов'язки приватного власника в тих випадках, коли це диктується необхідністю здійснення робіт, що представляють спільний інтерес. При здійсненні таких робіт публічна влада може використовувати надра будь-якої нерухомості при зобов'язанні відшкодовувати власникові збитки, нанесені грунту, насадженням, будівлям, або інші заподіяні владою збитки (частина четверта ст. 41).
Але головне, у чому Конституція Румунії подібна до конституцій інших країн Центральної і Східної Європи, полягає у тому, що в конституційному законодавстві закріплюється загальне поняття примусової експропріації, заснованої на принципі винагороди й обов'язкової компенсації. Цілком закономірно, що на конституційному рівні закріплюються правові гарантії стабільності відносин власності, захищеності осіб, що піддаються експропріації, від сваволі виконавчої влади з мотивів політичної або практичної доцільності. Це виражається, насамперед, у конституційній вимозі, відповідно до якої відшкодування, передбачене частинами третьою і четвертою ст. 41 Конституції, установлюється за узгодженням із власником, а у випадку розбіжностей — судом.
Перетворення відносин земельної власності та землекористування в Китаї й інших країнах Південне-Східної Азії
Сучасна земельна реформа в Китаї підготовлена тими перетвореннями аграрних відносин, що набули широкого поширення в 1979— 1984 рр. у зв'язку з впровадженням сімейного підряду, сімейної форми організації виробничої діяльності селян. У ході цієї реформи, що наблизила Китай до вирішення продовольчої проблеми, акцент робився на правовий механізм, що забезпечує перехід від власності комун до власності бригад, від них — до власності малих бригад, що розглядалися в 80-х роках як основна госпрозрахункова одиниця.
Одне із найбільш спірних і болючих для Китаю питань — чи може сімейна форма організації праці відповідати новим завданням реформи і чи не вичерпав себе селянський двір? Деякі вчені вважають, що сімейна форма в змозі забезпечити три необхідні механізми — накопичення, поєднання чинників виробництва і самоорганізації. Держава ж може регулювати сімейне господарство макроекономічними важелями через ринковий механізм.
Разом з тим досвід Китаю свідчить про необґрунтованість протиставлення сімейного і колективного підряду в сільському господарстві. Перерозподіл землі і будь-яка форма підрядної відповідальності працюють лише тоді, коли для нових організаційних структур аграрного підприємництва створені необхідні умови. До їх числа відносяться: гарантовані державою постачання селу за твердими цінами добрив, палива, запасних частин; розвинена матеріально-технічна база промисловості, транспорту і збереження сільськогосподарської продукції; наявність ринків збуту сировини, робочої сили; різноманітні інститути фінансової інфраструктури ринку (страхові, кредитні); механізми і процедури капіталізації боргів; система інститутів, що здійснюють контроль за збалансованим розвитком окремих регіонів, рівнем добробуту сільського населення.