Відібрана в обвинуваченого (підозрюваного) відповідно до винесеної постанови підписка приєднується до справи.
При порушенні підписки запобіжний захід може бути замінено більш суворим запобіжним заходом. Про це при відібранні підписки про невиїзд повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.[19; 570]
2. Спосіб запобігання: обмеження права на свободу пересування та покладення на особу обов’язку не відлучатися з місця проживання або тимчасового перебування без відповідного дозволу.
3. Мета застосування збігається із загальною метою застосування запобіжних заходів. Окрім того, підписка про невиїзд має забезпечити швидку явку суб’єкта, до якого її застосовано, до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду.
4. Спеціальні підстави застосування такі – ж, як загальні підстави застосування запобіжних заходів.
5. Спеціальних умов застосування підписки про невиїзд законодавець не передбачає.
6. Процесуальний порядок застосування.
Орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу про обрання цього запобіжного заходу. Постанови оголошується особі, до якої обрано підписку про невиїзд, із роз’ясненням цій особі її прав та обов’язків.
Після цього у особи відбирається окремий документ – власне підписка про невиїзд.
7. Строк дії підписки про невиїзд: від моменту обрання до моменту зміни або скасування. Обмеження строку дії підписки законом не передбачено.
8. Юридична відповідальність.
Кримінально-процесуальна: за порушення - заміна підписки про невиїзд на суворіший запобіжний захід (на практиці найчастіше – взяття під варту).
Процесуальна характеристикаЗАСТАВИ
1. Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов’язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.
Регламентовано ст. 154-1 КПК. Запобіжний захід у вигляді застави під час попереднього слідства обирає слідчий, виносячи про це постанову. Санкція прокурора або згода суду при цьому не потрібні.[19;573]
Однак запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка ут-і римується під вартою, до направлення справи до суду може бути обраний лише судом.
Розглядаючи історичний аспект даної проблеми застосування мір запобіжних заходів в кримінальному процесі на практиці, важливо відзначити, що даний запобіжний захід мав досить широке поширення в період непу, коли заставниками були представники різних соціальних прошарків суспільства, що мали можливість і кошту для внесення застави.
2. Способи запобігання:
-спричинення побоювань у обвинуваченого втратити через свою неналежну поведінку кошти, внесені у вигляді застави. Якщо кошти вносять інші особи, то під загрозою втрати опиняються і вони, і обвинувачений ("солідарне побоювання"). Саме тому розмір застави має бути таким, щоб зумовити ці побоювання;
- психологічний вплив заставодавця на обвинуваченої з метою забезпечити його належну поведінку та явку за викликом.[20;146]
3. Метою застави є:
- забезпечення належної поведінкиособи, щодо якої обрано заставу;
- виконання цією особою зобов’язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого чи суду та з’явитися за викликом до органу розслідування і суду.
4. Підстави застосуваннязастави збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.
5. Спеціальних умов застосування застави законодавець не визначає.
Регламентовано тільки визначення розміру застави. Він не може бути меншим:
· 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад 10 років[19;573]
· 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину, чи раніше судимої особи;
· 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо інших осіб.
У всіх випадках розмір застави не може бути меншим за розмір цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.
Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід.
Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду — судом.
6. Процесуальний порядок застосування.
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз’яснюють його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцеві — у вчиненні якого злочину підозрюють чи обвинувачують особу, щодо якої застосовують запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків заставу буде звернено в дохід держави.
Заставодавець може відмовитися від взятих на себе зобов’язань до виникнення підстав для звернення застави в дохід держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Заставу повертають лише після обрання нового запобіжного заходу.
Якшо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов’язання, заставу звертають у дохід держави. Це питання вирішується судом у судовому засіданні або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликають заставодавця для дачі пояснень. Його неявка без поважених причин не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в дохід держави.
Долю застави вирішує суд у судовому засіданні. Суд вправі визначити у вироку, що запобіжний захід у виді застави зберігає силу до вступу вироку в законну силу і що після цього вона повертається заставнику або обертається на виконання вироку в частині майнових стягнень.
Питання про повернення застави заставодавцеві вирішує суд при розгляді справи. Заставу, внесену підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернено судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.
Згідно з кримінально-процесуальним законом, предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності — будь-яке майно або нерухомість, що належать заставнику на праві власності, стосовно яких він має право володіння, користування і самостійного розпорядження.
Проте, на сьогоднішній день на практиці предметом застави виступають виключно гроші. Найімовірніша причина цього вбачається в досить складному процесі передачі права володіння, користування, розпорядження на об’єкти, зокрема, які належать нерухомого майна.
В.М. Тертишник в Науково-практичному коментарі до КПК України детально розглядає дане питання. Зокрема, він зазначає, що якщо предмет застави є спільною власністю, він може бути використаний як застава лише всіма власниками і як виняток одним із них за письмової згоди інших.
Майно як предмет застави повинно мати такий правовий статус і властивості, за яких виконання рішення про обертання його в прибуток держави не було б поєднано з зустрічними позовами й іншими проблемами. Воно повинно мати індивідуальні ознаки, відокремлено від інших об'єктів власності, передано в натурі, мати фіксовану вартість і стан, що надає можливість забезпечення його цілості.
Якщо законом передбачається підтвердження права власності на дані об'єкти в особливому порядку (нотаріальна форма договору купівлі-продажу щодо квартири, будинку, автомобіля тощо), дане майно може бути об'єктом застави лише при наданні відповідних документів, що підтверджують право власності. [ 19;574]
Предметом застави не можуть бути гроші й інші матеріальні цінності, що прилучені до справи як речові докази або на які накладено арешт (постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 березня 1999 року „Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу”).
На гроші й інші цінності, передані як застава підозрюваним, обвинувачуваним або підсудним, може бути накладений арешт тільки при заміні запобіжного заходу застави іншим.
Також у Пстанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 березня 1999 року „Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу” відзначається, що у випадку порушення обвинувачуваним, підозрюваним або підсудним зобов’язань, що спричиняють обертання застави в прибуток держави, суд не вправі звертати її на виконання вироку в частині майнових стягнень. На це вказує п. 12 даної постанови. Вважається, що дане положення проблематичне.
В.М. Тертишник висловлює власну думку щодо цього питання. Відповідно до ст. 13 Конституції України всі суб’єкти права власності рівні перед законом. Ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності права приватної власності. Використання власності не повинно завдавати шкоди правам громадян. У даній ситуації є сума застави, є встановлений матеріальний збиток громадянину, що постраждав від злочину, є його позовна вимога про відшкодування збитку. У силу ч. 2 ст. 154-1 КПК України сума застави встановлюється в розмірі, що не може бути меншим цивільного позову. Певно це правило припускає, що і застава повинна бути достатня для того, щоб у випадку, коли обвинуваченийний переховується від слідства і суду, можна було б відшкодувати збитки потерпілому.[19; 575]
7. Строк дії: від моменту застосування до моменту зміни чи скасування або до закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії застави закон не передбачає.