регистрация / вход

Предмет завдання джерела і засоби криміналістичної тактики

КРИМІНАЛІСТИКА Предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики ПЛАН : Вступ Предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики

КРИМІНАЛІСТИКА

Предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики

ПЛАН :

Вступ

1. Предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики

2. Поняття і характеристика слідчих дій

3. Поняття і класифікація слідчих ситуацій

4. Використання досягнень гуманітарних, природних і технічних наук у криміналістичній тактиці

5. Тенденції розвитку криміналістичної тактики

Висновок

Використана література

Вступ

Криміналістична тактика - третій розділ криміналістики; це система наукових положень і розроблювальних на їхній основі рекомендацій із проведення окремих слідчих дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів по кримінальних справах.

Криміналістична тактика нерозривно пов'язана з криміналістичною технікою, а також з організацією і методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактичні прийоми і рекомендації забезпечують найбільш повне й ефективніше застосування в процесі розслідування, а також судового розгляду кримінальних справ засобів і прийомів криміналістичної техніки. І навпаки, ці тактичні прийоми і рекомендації можуть бути повною мірою використані лише на основі широкого і вмілого застосування техніко-криміналістичних засобів і методів.

Найважливішою умовою успіху в застосуванні прийомів і рекомендацій криміналістичної тактики є правильна організація досудового і судового слідства. Уміле, побудоване на наукових основах висування версій, планування розслідування, правильно організована взаємодія з оперативно-розшуковими апаратами, з фахівцями, а також використання допомоги населення, як правило, дозволяють у короткий термін повно і всебічно розслідувати навіть найбільш складні злочини.

1. Предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики

Поняття «криміналістична тактика» та «слідча тактика» хоча й ототожню­ються деякими криміналістами (М. П. Яблоков), однак вони нерівнозначні.

Криміналістична тактика - це розділ криміналістики, який становить со­бою систему положень і практичних рекомендацій з організації та планування розслідування й визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування з урахуванням їх відносин та взаємодії з іншими учасниками розслідування на основі норм і принципів кримінального процесу.

Таким чином, криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учас­ників розслідування - слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спе­ціаліста, експерта, громадських помічників, обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та ін.

Слідча тактика - це галузь криміналістики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики слідчих дій. Це поняття значно вужче, ніж перше, тому більш точно визначає призначення тактики - служити розслідуванню злочинів, яке здійс­нюють органи досудового слідства та дізнання.[1]

Теоретичні основи тактики: вчення про закономірності поведінки осіб, за­лучених до орбіти кримінального процесу, виявлення у зв'язку з цим їх психіч­них якостей, розробка на цій основі прийомів збирання та дослідження дока­зової інформації. Тому слідчу тактику визначають як лінію поведінки слідчого, дії, вибір їх послідовності та умов виконання найбільш доцільних тактичних прийомів і слідчих дій у певних ситуаціях.

Головне завдання криміналістичної тактики полягає в сприянні більш ефек­тивної організації криміналістичної діяльності згідно з цілями розслідування.

Окремим завданням слідчої тактики є розроблення найбільш ефективних тактичних прийомів на основі використання сучасних наукових даних, уза­гальнення слідчої та судової практики.

Науковими джерелами криміналістичної тактики виступають сучасні досяг­нення філософії, логіки, психології, науки управління, інформатики та обчис­лювальної техніки, теорії ігор, прийняття рішень та інших галузей знань.

Практичні джерела криміналістичної тактики - це матеріали судово-слід­чої практики, звідки криміналістична тактика переймає ідеї, які потребують наукового обґрунтування. Наукові та практичні джерела криміналістичної так­тики лежать в основі розроблення тактичних прийомів і принципів слідчої діяльності (поведінки службових осіб) у розслідуванні злочинів.

Не менш важливим практичним джерелом криміналістичної тактики є та­кож оперативно-розшукова практика з розкриття злочинів та діяльності орга­нів дізнання на досудовому слідстві.

Засоби криміналістичної тактики - це власне знаряддя праці, за допомо­гою яких слідчий вирішує тактичні завдання розслідування злочинів. Це - засоби його процесуальної, непроцесуальної та організаційної діяльності. Оскільки розслідування є процесуальною діяльністю, закон визначає засоби, якими користується слідчий коли збирає, закріплює, досліджує та використо­вує в доказуванні інформацію. Згідно з законодавством до них належать:

1) слідчі дії;

2) оперативно-розшукові заходи;

3) відібрання пояснень;

4) витребування документів;

5) призначення відомчої ревізії.[2]

Реалізація будь-якого процесуального засобу залежить від конкретної слідчої ситуації, тому криміналістична тактика розробила прийоми більш ефек­тивного застосування процесуальних засобів.

До засобів криміналістичної тактики традиційно відносять тактичний при­йом, криміналістичну рекомендацію, тактичне рішення, тактичну операцію. Це - непроцесуальні засоби, але вони розроблені на основі досягнень науки та узагальнення матеріалів слідчої практики і дозволяють ефективніше, з мен­шою витратою сил і засобів виконувати слідчі дії під час розслідування зло­чинів.

Тактичний прийом - це раціональний спосіб дії або доцільна лінія пове­дінки слідчого в процесі збирання, дослідження та використання доказової інформації. Тактичний прийом показує, яким чином за допомогою яких тактич­них заходів, логічних і психологічних прийомів слідчий збирає та використовує доказову інформацію.

Тактичні прийоми класифікуються за різними ознаками. Зокрема, В.Я. Колдін, враховуючи завдання слідчої діяльності, виділяє такі прийоми:

- пізнавальні - встановлення обставин події злочину, яку потрібно розслі­дувати;

- управлінські - визначення ефективної взаємодії в розслідуванні зло­чинів;

- організаційно-технічні - забезпечення оптимальних зовнішніх умов та необхідних організаційно-технічних заходів діяльності.

З метою вирішення тактичних завдань В.Я. Колдін поділяє тактичні при­йоми на:

- початкові (вихідні), спрямовані на виявлення, фіксацію, вилучення дже­рел криміналістичної інформації;

- проміжні, які застосовуються для встановлення доказувальних фактів або формування висновків, що забезпечують таке встановлення;

- кінцеві, спрямовані на вирішення тактичних завдань розслідування, які забезпечують прийняття процесуальних рішень, насамперед щодо предмета доказування.

Тактичні прийоми доцільно класифікувати за логічними підставами. Такі підстави, як гіпотеза, аналогія, аналіз і синтез, індукція та дедукція, є науко­вою базою пізнання злочину, що розслідується. Дані наукової організації праці та управління, досягнення науки і техніки сприяють постійному вдосконален­ню форм і методів слідчої та оперативної роботи.

Тактичні прийоми поділяються на обов'язкові та рекомендаційні.[3]

Обов'язкові - визначаються законом, тому їх виконання обов'язкове. І на­зиваються вони не тактичними прийомами, а правилами.

Рекомендаційні прийоми розроблені криміналістичною тактикою на основі даних різних наук (логіки, психології, НОП, інформатики тощо). Доцільність застосування таких прийомів визначає слідчий, виходячи із конкретних ситуа­цій, що складаються. Разом з тим рекомендаційні прийоми повинні відпові­дати принципам кримінального процесу та криміналістичної тактики, і поділя­ються вони на загальні та окремі.

До загальних принципів належать:

- законність - безумовна відповідність засобів і методів діяльності припи­сам закону, що забезпечують процесуальні гарантії громадянам;

- етичність - неприпустимість застосування засобів та дій, які принижують честь і гідність громадян, загрожують їхньому життю й здоров'ю;

- науковість - відповідність тактичних прийомів і рекомендацій сучасному рівню розвитку науки;

- планомірність - послідовна реалізація планових засад, які забезпечують доцільність діяльності по збиранню, дослідженню та використанню доказової інформації;

- взаємодія - узгодження діяльності відповідних органів та осіб, які забез­печують компетентне й ефективне застосування тактичних прийомів для до­сягнення реальних результатів.

Тактичну сторону прийому забезпечують окремі принципи, а саме: опера­тивність, вибірність, раптовість.

- Оперативність означає своєчасність та невідкладність застосування так­тичного прийому

- вибірність - найбільш доцільний добір засобів і прийомів у конкретній ситуації, які забезпечать досягнення потрібного результату;

- раптовість - це вибір найбільш сприятливого моменту для застосування тактичного прийому, характеризується елементом несподіваності для певних учасників розслідування.

2. Поняття і характеристика слідчих дій

Процесуальна діяльність слідчого здійснюється у формі слідчих дій: допитів, оглядів, обшуків, відтворень, впізнанння і інших, спрямованих на встановлення істотних обставин розслідуваної події шляхом виявлення, збирання і дослідження доказів. При цьому предметом правового регулювання є не методи пізнання, а форми їхнього застосування в розслідуванні. Так, слідчий огляд виступає як процесуальна форма спостереження, відтворення — як процесуальна форма експериментального методу, протоколювання — як форма опису, експертиза — як процесуальна форма застосування спеціальних пізнань і т.д.

Знаходячись у безпосередньому предметно-почуттєвому контакті з джерелами доказової інформації, слідчий оцінює отримані фактичні дані під кутом зору їх причетності до справи з позиції норм матеріального і процесуального закону.

В інформаційно-пізнавальній структурі слідчої дії повинні бути виділені наступні стадії: 1) тактичного забезпечення; 2) орієнтуючого дослідження; 3) детального дослідження; 4) заключна стадія.[4]

Задача першої стадії полягає в тому, щоб на основі прийнятого тактичного рішення організаційно і технічно забезпечити найбільш ефективне проведення слідчої дії. Вирішальну роль при цьому мають операції планування, у ході якого типова модель слідчої дії, вироблена наукою, зіставляється з наявною слідчою ситуацією, загальним планом розслідування, що відбиває тактичний задум слідчого по використанню наявних у його розпорядженні методів і засобів. На цій основі визначаються приватні задачі слідчої дії: коло підлягаючих встановленню обставин, учасники слідчої дії, час і місце її проведення, необхідні технічні засоби, сукупність технічних і тактичних прийомів у їх найбільш доцільній послідовності і сполученні з іншими слідчими й оперативно-розшуковими заходами.

Орієнтуюче дослідження, має своєю метою створення первісної загальної моделі розслідуваної події, що могла б служити інструментом пошуку джерел доказової інформації. Первісному уявленню про розслідувану подію властива зовнішня характеристика останньої, наявність пробілів, неоднозначне трактування окремих вузлів, елементів, а іноді і всієї картини події. Невизначеність події вимагає обліку всіх можливих версій і перевірки всіх можливих джерел інформації.

Детальне дослідження спрямоване на встановлення окремих обставин розслідуваної події шляхом аналізу відповідних інформаційних вузлів. Під інформаційним вузлом розуміється сукупність джерел, що містять інформацію про істотну обставину справи (доказовому факті). Так, дані про механізм пострілу можуть бути отримані шляхом опитування очевидців, дослідження зброї, ушкоджених перешкод, трупа, стріляних куль і гільз; дані про мотиви злочину — шляхом вивчення щоденників і листів, опитування родичів, вивчення предмета зазіхання. На відміну від просторового інформаційне розуміння вузла співвідноситься з приватною системою доказів. Комплексний характер джерел, що входять у приватні системи доказів, обумовлює комплексний характер методів роботи з доказами — використання різних пізнавальних методів і спеціальних пізнань при дослідженні того самого інформаційного вузла.

У заключній стадії зважуються процесуально-посвідчувальні задачі слідчої дії: складаються і підписуються протокол слідчої дії, додатки, вилучаються і прилучаються до справи речові докази, фіксуються заяви присутніх осіб і т.д.

Логічний і інформаційний зв'язок різних тактичних прийомів і слідчих дій, що забезпечує комплексне криміналістичне дослідження джерел інформації, приводить до поняття слідчої комбінації. Під слідчою комбінацією розуміється таке сполучення тактичних прийомів у рамках однієї чи різних слідчих дій, що спрямоване на встановлення однієї обставини чи рішення однієї криміналістичної задачі. Такі, наприклад, комплекси тактичних, технічних прийомів і слідчих дій, спрямованих на встановлення особистості загиблого, перевірку алібі обвинувачуваного, розшук викраденого майна. Метою тактичної комбінації є визначений вплив на слідчу ситуацію для її зміни чи використання: вирішення конфлікту, забезпечення слідчої таємниці, рефлексивне керування особою, що протидіє розслідуванню, забезпечення успішного виконання відповідальної слідчої дії й ін.

Більш широкий тактичний комплекс, що включає крім діяльності слідчого прийоми і методи оперативно-розшукових, контрольно-ревізійних органів і інших допоміжних служб, називається тактичною операцією. Вона може вирішувати не одну, а кілька взаємозалежних тактичних задач як у стадії досудового слідства, так і до порушення кримінальної справи.[5]

3. Поняття і класифікація слідчих ситуацій

Слідча ситуація - це нова категорія криміналістичної тактики, яка сфор­мувалася в 1967 р. (О.Н. Колісниченко). Однак і до цього часу її поняття ви­кликає дискусію.

Більшість вчених слідчу ситуацію розуміють як положення, що склалося на певний момент розслідування злочину (О.Н. Колісниченко, О.Р. Ратинов, І.М. Лузгін, І.Ф. Герасимов).

В.К. Гавло формулює слідчу ситуацію як сукупність фактичних даних, які відображають подію, що розслідується. Близький до цього визначення і Л.Я. Драпкін, який у слідчій ситуації бачить інформаційну модель, динамічну інформаційну систему, що містить ознаки, які мають значення в кримінальній справі. В.І. Шиканов та М.О. Селіванов вважають, що слідча ситуація - це сукупність даних, за яких слідчий повинен діяти. Слідча ситуація - це обста­новка, картина розслідування, яка склалася на певний момент розслідування, тобто сума значущої інформації (М.О. Селіванов).

Нарешті, Р. С. Бєлкін визначає слідчу ситуацію як «...сукупність умов, у яких на даний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій проходить процес розслідування».

Розглянуті визначення слідчої ситуації справедливі тільки в матеріаліс­тичному плані, оскільки умови, в яких проходить розслідування, складають об'єктивну реальність - матеріальні та ідеальні джерела інформації. Однак такі визначення слідчої ситуації в пізнавальному (гносеологічному) аспекті некоректні і потребують удосконалення.

Слідча ситуація - це, з одного боку, об'єктивна реальність (матеріальні та ідеальні джерела), а з другого - це пізнана суб'єктом доказування об'єктивна реальність, яка існує на даний момент. Непізнана матеріальна реальність містить потенційну інформацію щодо події злочину. Для введення її в процес доказування необхідний суб'єкт пізнання, який дослідить її та сформує слідчу ситуацію, яка становить пізнавальну проблему. Останню слідчий вирішує шляхом застосування тактичних рішень.[6]

Таким чином, слідча ситуація в пізнавальному аспекті - це оціночна кате­горія, а в інформаційному - сукупність матеріальних та ідеальних джерел, які виникають на конкретний момент розслідування. Отже, у визначення слідчої ситуації повинен вводитися суб'єкт пізнання. Тому ситуації класифікують за суб'єктом: експертні, пошукові, судові, слідчі.

Слідча ситуація - це пізнана слідчим сукупність умов, в яких на даний момент здійснюється розслідування;

слідча ситуація - це інформаційна модель, яка склалася у суб'єкта дока­зування на основі пізнання реальних умов, за яких здійснюється розслідуван­ня. При побудові (пізнанні) слідчої ситуації слідчий враховує чинники:

1) інформаційного характеру стосовно події злочину;

2) процесуального й тактичного характеру;

3) психологічного характеру;

4) організаційного характеру.

Слідчі ситуації класифікують за різними основами, але найбільш повну класифікацію запропонував Л.Я. Драпкін:

- прості та складні ситуації;

- проблемні та конфліктні;

- типові та специфічні;

- закриті та відкриті;

- одноелементні та багатоелементні (комплексні);

- суворого суперництва та несуворого суперництва.

Існують також інші класифікації слідчих ситуацій, складені з урахуванням їх змісту і напрямку розслідування (О.Я. Баев, В.П. Бахін, А.В. Дулов, В.Е. Коновалова та ін.). Таким чином можна виділити такі ситуації:

- сприятливі та несприятливі;

- конфліктні та безконфліктні;

- типові та специфічні (нетипові);

- початкові, проміжні, кінцеві.

Сприятлива ситуація складається за наявності достатньої інформації. Ситуація стає сприятливою, коли для її вирішення потрібно тільки забезпечи­ти раціональну реалізацію можливостей (слідчих, оперативно-розшукових, громадських, організаційних).

Несприятлива ситуація складається, коли слідчому для її вирішення не­обхідно визначити заходи впливу, прийняти тактичне рішення та реалізувати його. Несприятлива ситуація найчастіше характеризується відсутністю до­статньої інформації для її вирішення. Дії слідчого спрямовані на збирання інформації з метою її дослідження та введення до кримінального процесу.

При конфліктній ситуації інтереси слідчого та учасників процесу розслі­дування не збігаються (наприклад, обвинувачений прагне приховати сліди злочину, не нести за нього відповідальність і т. ін.).

Безконфліктна слідча ситуація виникає, коли інтереси учасників розслі­дування збігаються.

Типова ситуація складається, коли при розслідуванні злочину діють загаль­ні закономірності механізму здійснення злочину, утворення джерел доказової

інформації. Для вирішення типових ситуацій застосовують заздалегідь розро­блені програми діяльності слідчого, дізнавача.

Специфічна слідча ситуація складається за характерним збігом обставин, які потребують вибору нетипових засобів і тактичних прийомів вирішення.

Початкові слідчі ситуації виникають на стадії порушення кримінальної справи та на початковому етапі її розслідування.

Проміжні ситуації характерні для подальшого етапу розслідування (робо­чого етапу), вони можуть бути різних видів.

Кінцеві ситуації виникають при завершенні розслідування, оцінці його ре­зультатів, вони визначають, як закінчилося розслідування, які проблеми виник­ли у зв'язку з цим. Вирішення кінцевих ситуацій передбачає діяльність слідчо­го, яка завершує процес розслідування.

Для вирішення слідчої ситуації слідчий приймає тактичне рішення; вибирає засоби й методи виявлення, фіксації, дослідження та використання джерел доказової інформації у розслідуванні. Спочатку - це уявна діяльність з оцінки ситуації, яка склалася, а в подальшому - це формування уявної інформаційної моделі, побудова слідчих версій, планування, вирішення слідчої ситуації і, врешті-решт, практична діяльність, тобто реалізація тактичного рішення. Таким чином, прийняття слідчим тактичного рішення - це діяльність, яка включає:

а) оцінку ситуації;

б) створення уявної інформаційної моделі;

в) вичленення проблеми та побудову версій;

г) планування діяльності щодо вирішення ситуації;

д) практичну діяльність щодо реалізації тактичного рішення.[7]

Тактичні рішення поділяються на процесуальні й непроцесуальні. До пер­ших відносять вибір слідчих дій, запобіжного заходу тощо. Непроцесуальні тактичні рішення - це прийоми й засоби реалізації процесуальних рішень, тому вони повинні відповідати принципам кримінально-процесуального зако­нодавства. Вибір найбільш раціональних засобів і тактичних прийомів пов'яза­ний із ризиком, тому необхідна достатня інформаційна база. Отже, тактичне рішення - це вольовий акт слідчого, який полягає у визначенні мети, а також засобів і способів її досягнення. Звідси будь-яке тактичне рішення повинно відповідати низці вимог: законності, етичності, обґрунтованості, своєчасності, реальності виконання.

Тактична операція - це сукупність слідчих, оперативних та інших дій, які плануються слідчим для вирішення слідчої ситуації у ході розслідування зло­чину. Звідси слідчі дії, оперативні та організаційні заходи складають елементи тактичної операції.

Тактична операція є засобом розслідування, вона завершує процес ситу­аційного розслідування, який включає ситуацію, тактичне рішення та тактичну операцію.

Процес розслідування - це пізнавальна діяльність слідчого з приводу по­дії злочину. Будь-яка ситуація, що виникає на конкретний момент розсліду­вання, ставить перед слідчим пізнавальне завдання, для вирішення якого він приймає тактичне рішення, яке практично реалізує в тактичній операції.

Проведена тактична операція формує нову ситуацію, для вирішення якої слідчий знову приймає тактичне рішення, яке реалізує у ході тактичної опера­ції і так до тих пір, доки не буде завершено останню кінцеву ситуацію, тобто не закінчено розслідування.

Принципи проведення тактичних операцій (за А.В. Дуловим):

- індивідуальність під час розробки та проведення тактичної операції, при вирішенні кожної слідчої ситуації, яка складається;

- обов'язковість попереднього криміналістичного аналізу злочину;

- використання даних наукової організації праці;

- динамічність тактичних операцій;

- поєднання колегіальності та одноособовості при проведенні тактичної операції;

- обов'язкове дотримання етичних норм;

- завершення тактичної операції процесуальною фіксацією її проведення та результату.

Види деяких тактичних операцій:

1) тактична операція «Збирання інформації»;

2) тактичні операції групи «Пошук»;

3) тактичні операції групи «Фіксація».

Проведення тактичної операції складається з таких елементів: визначен­ня мети і прийняття рішення щодо проведення операції; розробки моделі та планування тактичних операцій; безпосередня організація сил і засобів про­ведення операції.

Розроблення моделі й планування тактичної операції (наприклад, зби­рання інформації) здійснюється з дотриманням таких умов:

1) оперативність при одержанні інформації;

2) конспіративність збирання інформації;

3) постійна перевірка достовірності та надійності інформації;

4) забезпечення збирання інформації з використанням найменшої кілько­сті технічних засобів і тактичних прийомів;

5) обов'язковий синтез усіх фактів і відомостей стосовно них в єдиній сис­темі інформації про об'єкти, процеси, явища.

Тактична комбінація відрізняється від тактичної операції тим, що цим терміном визначають сукупність слідчих дій та оперативних заходів для ре­алізації одного з тактичних прийомів. Л.Я. Драпкін та А.В. Дулов вважають, що поняття «тактична комбінація» несе інше смислове навантаження, яке відрізняється від поняття «тактична операція». Тому комбінація як склад­ний задум, система прийомів для досягнення будь-якої мети відрізняється від тактичної операції, хоча Р.С. Белкін і В.Я. Колдін ототожнюють ці поняття.

Більш прийнятне визначення поняття за Л.Я. Драпкіним та А.В. Дуло­вим. Тактична операція за змістом та завданнями не дорівнює тактичній комбінації, перша за обсягом ширша другої. Слідчий проводить тактичні операції, які поєднують слідчі дії, оперативні та організаційні заходи для вирішення слідчих ситуацій, тобто операція включає як процесуальні, так і непроцесуальні засоби досягнення мети розслідування. Тактична комбіна­ція - це поєднання організаційних, оперативних заходів, тобто непроцесуальних засобів досягнення будь-якої мети і вирішення головним чином за­вдань розкриття та розслідування злочинів за допомогою оперативно-розшукових засобів.

4. Використання досягнень гуманітарних, природних і технічних наук у криміналістичній тактиці

В залежності від того, дані якої науки покладені в основу тактичного прийому, виділяють логічні, психологічні, прийоми науки управління й ін. Більш практично значимі представляються групування тактичних прийомів у залежності від типу розв'язуваних ними тактичних задач: пізнавальних, управлінських, організаційно-технічних. При цьому до однієї групи можуть бути віднесені прийоми, розроблені на основі різних наук.

Для вирішення пізнавальних задач, пов'язаних із встановленням обставин розслідуваної події, найбільшою мірою використовується науковий апарат логіки, теорії пізнання, теорії відображення, теорії інформації і теорії систем.

При вирішенні управлінських задач найбільшого значення набувають знання в області теорії управління, загальної і судової психології, теорії ігор і рефлексивного управління. При цьому до числа типових відносяться наступні задачі:

1) встановлення психологічного контакту слідчого з іншими учасниками розслідування. Особливу актуальність здобуває ця задача в конфліктних ситуаціях, коли цільові настанови слідчого й інших осіб, що беруть участь у розслідуванні, не збігаються чи є протилежними, наприклад при відмові обвинувачуваного від дачі показань;

2) надання допомоги свідку чи іншій особі у вирішенні пізнавальних задач, наприклад: пригадуванні забутих фактів шляхом активізації асоціативних зв'язків; у забезпеченні вибірковості і цілеспрямованості сприйняття особи шляхом організації групи пропонованих предметів чи осіб;

3) формування необхідних для вирішення слідчих задач психологічної установки і міжособистісних відносин, наприклад: активне спостереження за обшукуваним і керування його поведінкою; залучення до відтворення осіб, що володіють визначеними психофізіологічними властивостями; переконання обвинувачуваного в тому, що розслідування по його справі ведеться строго об'єктивно, і т.п.[8]

Вибір тактичних прийомів здійснюється на основі знання об'єктивних закономірностей психічних процесів, обліку індивідуальних особливостей особи, його ролі в кримінальній справі, цільової настанови і мотивів її поведінки.

Важлива роль при вирішенні управлінських задач належить механізмам рефлексивного керування, тобто здатності слідчого думати і приймати рішення за свого «супротивника», з огляду на ці можливі рішення при визначенні лінії свого власної поведінки і прийнятті тактичних рішень. Так, для попередження помилкових показань чи ослаблення вольового контролю за показаннями, що даються, слідчий в окремих ситуаціях допиту обвинуваченого може «дозувати» інформацію, що повідомляється обвинуваченому про наявні в справі докази. В інших випадках на слідстві може бути створена ситуація, що викликає в обвинуваченого прагнення переховати викрадені цінності чи вийти на зв'язок зі співучасниками, що використовується для затримання на гарячому чи перехопленні повідомлень.

При вирішенні організаційно-технічних задач найбільшого значення набувають оптимальні форми планування діяльності слідчого, використання засобів наукової організації праці, оргтехніки, засобів загальної і криміналістичної техніки, транспорту, зв'язку, банків обліково-реєстраційних і довідкових даних, засобів автоматизації і пошуку інформації.

5. Тенденції розвитку криміналістичної тактики

Криміналістична тактика продовжує активно розвиватися. Можна виділити кілька основних тенденцій її розвитку, найбільш характерних для даного моменту.[9]

1. Удосконалення тактико-криміналістичних прийомів і рекомендацій із проведення слідчих дій. В останні роки, зокрема, з'явився ряд робіт, присвячених подальшому удосконалюванню тактики допиту, обшуку, огляду місця події й інших слідчих дій.

2. Розробка нових слідчих дій (наприклад, такі слідчі дії, як відтворення обстановки і оьставин події, пред'явлення для впізнання, а також одержання зразків для порівняльного дослідження були законодавчо закріплені лише в 1961 р., хоча найбільш ефективні прийоми їх проведення задовго до того узагальнювалися в криміналістичній тактиці і рекомендувалися для практичного використання). Не вирішене остаточно питання про законодавчу регламентацію перевірки показань на місці; ця дія в КПК не згадується, хоча широко застосовується на практиці, докладно розроблені тактичні прийоми проведення цієї слідчої дії.

3. Широке застосування даних інших наук при розробці тактико-криміналістичних прийомів і рекомендацій. Тут маються на увазі як науки, досягнення яких традиційно використовуються в розслідуванні злочинів (судова медицина, судова психологія), так і нові напрямки, у тому числі, що знаходяться на стику різних наук (дослідження мікрооб'єктів, судова фоноскопія і багато інших). Досягнення відповідних наук визначають, зокрема, зміни в тактику призначення і проведення судових експертиз, впливають на тактику інших слідчих дій і розслідування в цілому.

4. Технізація криміналістичної тактики. При проведенні слідчих дій широко застосовуються звукозапис, відеозапис, машинопис; це неминуче спричиняє визначені зміни в тактику слідчих дій. Криміналістична тактика узагальнює накопичений слідчою практикою досвід, розробляє відповідні прийоми і рекомендації.

5. Заглиблена розробка проблеми взаємодії слідчого з оперативно-розшуковими апаратами. Як уже зазначалося, розкривати тільки слідчим шляхом найбільш складні замасковані злочини часто виявляється практично неможливо - це можна зробити тільки у взаємодії з органами дізнання. Криміналістична тактика розробляє теоретичні питання такої взаємодії; зокрема, останнім часом, як уже зазначалося, активно досліджується проблема оперативно-тактичних комбінацій при розслідуванні окремих видів злочинів.

6. Розвиток тактики судового слідства. Це напрямок криміналістичної тактики звичайно не вивчається в навчальних курсах криміналістики; однак маються роботи, у яких досліджуються найбільш важливі аспекти судового слідства (зокрема, проблеми судового допиту).

7. Розробка питань, пов'язаних з дослідчою перевіркою матеріалів, підстав для порушення кримінальної справи. Щоб швидко і безпомилково оцінити конкретну ситуацію, що виникає при одержанні інформації про подію, що має ознаки злочину, вирішити, чи досить цих ознак для порушення кримінальної справи чи необхідна попередня перевірка, якими засобами найбільш доцільно провести таку перевірку, слідчі і працівники дізнання повинні бути належним чином підготовлені. Криміналістична тактика досліджує питання, пов'язані з типовими ситуаціями, що виникають при порушенні кримінальних справ різних категорій, про методи, прийоми і засоби дослідчої перевірки.

Висновок

Таким чином криміналістична тактика є третім розділом в системі науки криміналістики.

Криміналістична тактика - це розділ криміналістики, який становить со­бою систему положень і практичних рекомендацій з організації та планування розслідування й визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування з урахуванням їх відносин та взаємодії з іншими учасниками розслідування на основі норм і принципів кримінального процесу.

Слідча тактика - це галузь криміналістики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики слідчих дій. Це поняття значно вужче, ніж перше, тому більш точно визначає призначення тактики - служити розслідуванню злочинів, яке здійс­нюють органи досудового слідства та дізнання.

Отже криміналістична тактика розробляє основні тактичні прийоми та методи проведення конкретних слідчих дій, що в свою чергу є суттєвою та необхідною допомогою працівникам органів розслідування злочинів

Список використаної літератури

1. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001.

2. Криміналістика: підручник / за ред. Р.С. Бєлкіна. -–М.: Юрид. літ., 1986.

3. Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001.

4. Криміналістика: підручник / за ред. професора А.Н. Васильєва. – М.: 1971.

5. Криміналістика: підручник / за ред. професора І.Ф. Крилова. – Л.: 1976.

6. Криміналістика: підручник / за ред. І.Ф. Пантілєєва, Н.А. Сєліванова. – М.: Юрид. літ., 1984.

7. Криміналістика: підручник / за ред. професорів А.Г. Філіпова, А.Ф. Волинського. – М.: Спарк, 1999.

8. Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист, 2000.


[1] Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001.

[2] Див. ст. 66 Кримінально-процесуального кодексу України.

[3] Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001.

[4] Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист, 2000.

[5] Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист, 2000

[6] Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001

[7] Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001

[8] Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист, 2000

[9] Криміналістика: підручник / за ред. професорів А.Г. Філіпова, А.Ф. Волинського. – М.: Спарк, 1999.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий