Вже за півроку «мала» судова реформа була зведена нанівець, бо виявилася конче неефективною, у зв'язку з чим Верховна рада України ухвалила нову редакцію Закону «Про судоустрій України», який експерти також не вважали бездоганним.
07 липня 2010 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який по суті, став найважливішим важелем реформування судової системи в Україні.
Як свідчила загальна судова статистика, в Україні протягом 1991-2000 років зростала кількість справ за скаргами на неправомірні дії органів державного управління та посадових осіб. Якщо у 1991 році було закінчено провадженням 1043 справ, то у 1996 році їх було вже 7726, а у 2000-29952 [2, с. 50].
Основними причинами створення адміністративних судів та запровадження адміністративного судочинства в Україні називають:
а) необхідність посилення гарантій захисту прав людини від свавілля з боку влади;
б) відсутність ефективної процедури вирішення адміністративних справ, яка б враховувала специфіку публічно-правових відносин;
в) недостатній авторитет загальних судів які, поряд зі справами , що випливають із публічно-правових відносин, розглядають справи приватноправового характеру та кримінальноправового характеру;
г)прив'язаність територіальної юрисдикції судів до адміністративно-територіального устрою країни, що посилює можливість впливу чиновницького апарату на суддів;
д)невелику кількість суддів-фахівців у галузі адміністративної юрисдикції;
е) зростання кількості адміністративних спорів у загальній кількості судових справ [4,с.17].
Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який вже втратив свою чинність було передбачено здійснити формування системи адміністративних судів протягом трьох років. Перебіг строку починався з набуття чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», тобто з 01.06.2002 року. У системі судів загальної юрисдикції у 2002 році спочатку був утворений Вищий адміністративний суд України на підставі п.23 ст. 106 Конституції України, п.п. 2-4 ч.2 ст. 18, ст.. 20 Закону України «Про судоустрій України», Указу Президента України від 01.10.2002 року №889/2002 «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України».
11
1.2 Принципи діяльності адміністративних судів в Україні
Питання утворення та функціонування адміністративних судів були предметом окремих наукових досліджень Ю.В. Георгіївського, А.Т. Комзюка, Р.О. Куйбіди, Р.С. Мельника, О.М. Пасенюка, Н.Б. Писаренка, А.В. Руденка, О.П. Рябченко, В.В. Синцова, В.С. Стефаника та інших вчених.
Аналізуючи мету утворення та функціонування адміністративних судів слід зазначити, що вона не отримала належного законодавчого визначення. У науковій літературі зазначається, що адміністративна юстиція запроваджується з метою вирішення не конфліктів, джерелом яких є дії чи поведінка приватних осіб, а спорів, зумовлених управлінською (адміністративною) діяльністю владних суб'єктів [1, с. 393-394].
Ю.М. Старилов визначає мету адміністративного судочинства як діяльність суду щодо захисту порушених прав громадян, забезпечення загального порядку та правопорядку, ефективності та законності діяльності державної та муніципальної адміністрації [5,ст.. 108].
Розуміючи під метою «уявну модель бажаного результату, те, до чого прагнуть суб'єкти процесу», А.В. Руденко, «метою адміністративного судочинства вважає захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, забезпечення законності та справедливості при здійсненні правосуддя» [6, ст.26]
Беручи до уваги те, що метою судової влади є здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства, можна зробити висновок про те, що метою утворення та функціонування адміністративних судів є розгляд і вирішення адміністративних справ, під якими необхідно розуміти «публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади , орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень» (ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства) [7]. Крім того, мету утворення та функціонування адміністративних судів можна визначити як контроль за дотриманням законності у державному управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку адміністративних справ.
Важливим елементом цільового блоку є принципи утворення та функціонування адміністративних судів. Загалом, у тлумачних словниках під принципом розуміється «основне, вихідне положення… особливість покладена в основу створення або здійснення чогось, норма, правило, яким керується хто-небудь в житті, поведінці [8, с.693], у зв'язку з чим принципи часто ототожнюються з нормами права, основними засадами правового врегулювання, а інколи визначаються як основні права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Необхідно відзначити і те, що як чи інші принципи отримали нормативне закріплення, то вони вважаються нормами-принципами, під якими, як правило, розуміються принципи, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм [9, ст., 221].
12
Крім того, нормою-принципом є й деякі положення, яких відсутнє слово «принцип». Прикладом такої норми-принципу може бути положення ст..3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», або те, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб» (ст.. 55) [10].
Необхідно зазначити, що низка принципів утворення та функціонування судів міститься у Конституції України. Зокрема у ст.. 124 Основного закону передбачено: «принцип здійснення правосуддя в Україні виключно судами»,ст.125-«принципи територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції»; ст.. 126-«принципи незалежності і недоторканості суддів»; ст., 130-«принципи забезпечення фінансування та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів» [10]Крім того, у ст.. 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, до яких віднесені: законність, рівність всіх учасників процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечування обвинуваченому права на захист; гласність процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом; обов'язковість рішень суду [10], які разом із попередніми (передбаченими ст..ст. 124-127, 130) є ніщо інше, як основні принципи здійснення правосуддя в Україні.
У розділі 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначені засади здійснення правосуддя в Україні, які, також, є нічим іншим як принципи правосуддя, і якими названі: здійснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; рівність перед законом і судом; правова допомога при вирішенні справ у судах; гласність судового процесу; мова судочинства; обов'язковість судових рішень; право на оскарження судового рішення; колегіальний та одноособовий розгляд справ; самостійність судів і незалежність суддів; функціонування суддівського самоврядування [11].
Наведені вище у Конституції України та Законі України «Про судоустрій та статус суддів» принципи є загальними для усіх судів, отже їх можна назвати основними принципами здійснення правосуддя в Україні, якими повинні керуватись і адміністративні суди.
Необхідно наголосити на тому, що принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах визначені у ст.. 7 КАС, до яких віднесені:
1) верховенство прва;
2)законність;
3) рівність всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
5) гласність і відкритість адміністративного процесу;
13
6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду;
7) обов'язковість судових рішень [7].
Крім того, у ст.. 4 КАС міститься принцип здійснення правосуддя в адміністративних справах адміністративними судами, який є подібним за змістом до принципу здійснення правосуддя виключно судами, що передбачений ст.. 124 Конституції України [10] та ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [11]. Теж саме стосується і таких принципів, як «Право на судовий захист» (ст..6 КАС) [7], який також передбачений ст..ст.32 та 55 Конституції України [10] та ст.. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [11], мова адміністративного судочинства (ст.. 15 КАС, ст..12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді (ст.. 16 КАС, ст.. 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). У зв'язку з вищенаведеним можна зробити висновки, що перелік принципів адміністративного судочинства у Кодексі адміністративного судочинства практично співпадає з наведеними принципами у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», хоча специфіка адміністративного судочинства у зазначених принципах не відображена. Хоча потрібно звернути увагу на принцип диспозитивності, відповідно з яким суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС , і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторон чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності (ст.. 11 КАС) [7].