Першою кодифікацією мусульманського права, що набрала сили закону в галузях сімейного права та наслідування, був іранський Цивільний кодекс, сформований у 1927—1935 рр. Нині кодифікація у названих сферах на вищому чи нижчому рівнях відбулась практично в усіх мусульманських країнах.
Третій напрям полягає в обмеженні, а то й у повному скасуванні діяльності традиційних судів, що забезпечували неухильність застосування приписів шаріату. Цей процес обумовлений вестернізацією і кодифікацією мусульманського права, внаслідок чого з'явився значний масив норм, що вже були результатом заснованої на сучасних суспільних потребах правотворчості держави, а не тлумачення архаїчних новел Корану, суни і т. п. Природно, що в цих умовах для забезпечення реалізації сучасних законів і кодексів потрібно звертатися до професійних юристів, а не традиційних мусульманських суддів, які є охоронцями релігійних догматів.
За широтою застосування норм класичного мусульманського права та рівнем їх впливу на чинне законодавство мусульманські країни можна поділити на декілька груп.
Першу групу становлять країни, в яких мусульманське право застосовується максимально широко. В них існують законодавчі, аж до конституційних, приписи про обов'язкову відповідність усіх аспектів суспільного життя та нормативного їх регулювання шаріату. Введено суворі покарання за порушення положень шаріату. Характерними представниками цієї групи країн є Саудівська Аравія та Іран.
До другої групи належать країни, в яких сфера дії мусульманського права не є такою всеосяжною, але все ж залишається досить суттєвою і навіть має тенденцію до розширення. Як приклад може правити проголошення в Лівії Корану "законом суспільства", який повністю заміняє Конституцію, або створення у Пакистані Ради ісламської ідеології, завданням якої визначена розробка пропозицій щодо приведення чинного законодавства у відповідність до шаріату.
Третю групу утворює більшість арабських країн (Єгипет, Сирія, Мавританія та ін.). У конституціях цих країн відведено особливе місце ісламу та мусульманському праву. Норми галузей права фактично відтворюють положення традиційних мусульманських доктрин. Але в деяких галузях права набирає сили тенденція до врегулювання відповідних суспільних відносин державними правовими актами, позначеними впливом європейського права.
Особливу групу становлять мусульманські держави, які входили до складу колишнього СРСР. Зрозуміло, що за умов, коли держава виходила з принципів атеїзму і провадила політику, спрямовану на витискання будь-якої релігії з життя суспільства, не могло бути й мови про легальне застосування норм мусульманського права. Після проголошення СНД у цих державах вбачаються різні за своєю активністю процеси відновлення принципів та норм шаріату. На вищому рівні проголошується курс на відродження цінностей ісламу. В державних символах підкреслюється належність до мусульманського світу. В деяких галузях нового законодавства цих країн все помітнішим стає вплив положень мусульманського права.
Отже, нині зростає кількість держав, у яких ідеї, принципи та конкретні приписи шаріату тією чи іншою мірою мають вплив на регулювання соціальних процесів. Це є свідченням того, що, незважаючи на "вічну незмінність" своїх головних джерел, мусульманське право може успішно пристосовуватися до змін суспільного життя, зберігаючи при цьому роль головного соціального регулятора.
Література
Вельгаузен. Магомет. Сто великих людей мира. Зороастр.
Будда. Конфуций. Магомет. — М., 1991.
Давид Рене. Основнне правовне системьі современности. — М., 1988.
Кнапп В. Крупнне системи права в современном мире. Мусульманское право. Структура й основнне понятия. — М., 1984. Коран. — М., 1990.
Саидов А.Х. Сравнительное правоведение й юридическая география мира. — М., 1993.
Соловьев В. Магомет. Его жизнь й религиозное учение. — СПб„ 1992.
Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. — М., 1986.
[1]"Іслам" у перекладі з арабської означає "покірність". Саме беззастережна покірність настановам Аллаха становить основну ідею ісламу як релігії.
[2] Гіджра (араб. — втеча) — мусульманське літочислення, яке бере початок з моменту втечі Магомета з Мекки в Медину, тобто 622 р. н.е.
[3] Шиїт (араб.) — єресь.
[4] Кнапп В. Крупнме системи права в современном мире // Срав-нительное поведение. Сб. статей. — М., 1978. — С. 233.
[5] Див.: Давид Р. Основные правовые систему современности. — М., 1988. — С. 388—389.
[6] Тут і далі вірші Корану цитуються за виданням: Коран. Научное издание / Перевод й комментарий И.Ю.Крачковского. — М., 1990.
[7] Давид Р. Основные правовые системи современности. — С. 399.
[8] Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. — М.. 1986. — С. 86.
[9] Так мусульмани називають перших чотирьох халіфів, які після смерті Магомета керували створеною ним державою.
[10] Сюкияйнен Л.Р., Лихачев В.А. Мусульманское деликтное право й уголовное законодательство стран Зарубежного Востока. — М., 1984- —• С. 86.
[11]Див.: Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. — С. 85.