– митні органи наділено правами юридичної особи й вони відносяться виключно до юридичних осіб публічного права. Як юридичні особи вони мають правосуб’єктність, індивідуальні ознаки;
– гранична чисельність працівників центрального апарату ДМСУ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Структура центрального апарату та штатний розпис ДСМУ затверджує Голова Держмитслужби;
– фінансування діяльності митних органів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які передбачаються на утримання державного апарату.
Чинним законодавством митні органи віднесено до воєнізованих органів. У ряді країн світу, у тому числі й Російської Федерації, з якою в України найбільший митний кордон, такі органи віднесено законодавством до правоохоронних органів. Зважаючи на те, що митні органи України теж здійснюють правоохоронні функції по захисту її економічного суверенітету й економічної безпеки, забезпечують захист прав та законних інтересів громадян і господарюючих суб’єктів, а також державних органів за дотриманням ними зобов’язань у сфері митної справи, питання про те, віднести митні органи України до правоохоронних чи ні, не таке вже й просте. Митні органи виконують функції дізнання у справах про порушення митних правил, мають право застосовувати примус і накладати стягнення відповідно до чинного законодавства, застосовують ряд характерних для правоохоронних органів процедур (особистий догляд, передогляд). Діяльність митних органів забезпечується спеціально підготовлені державні службовці, що мають право на оснащення та застосування спеціальних засобів (вогнепальної зброї, наручників, упаковок з газом дратівливої дії, засобів примусової зупинки транспортних засобів тощо).
Правові, економічні й організаційні основи митної справи визначаються Конституцією, законами України (серед них особливе місце належить Митному кодексу - комплексному закону в сфері митної справи), нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами Державної митної служби України (Держмитслужба) і інших центральних органів виконавчої влади. Винятково законами України визначаються основи митної справи.
Митний кодекс[8] (МК) від 11 липня 2002 року являє собою основу митного законодавства України. За своїм характером він є комплексним законом, що регулює різноманітні відносини, що торкаються різних галузей права - адміністративне, цивільне, фінансове, карне і, у визначеній мірі, міжнародне. У МК визначені: функції митних органів; принципи переміщення товарів і транспортних засобів (право на ввіз і вивіз, заборону на ввіз і вивіз, обмеження на ввіз і вивіз); митні платежі; митне оформлення; митний контроль; відповідальність за порушення митних правил, а також правила виробництва по справах про такі порушення і їхнє виконання.
Правові основи діяльності державних органів щодо забезпечення управління в галузі митного контролю України.
Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, Указом Президента України від 10 лютого 1996 р. було затверджене Положення про індикативні ціни в сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Здійснюючи регулювання митної справи, Кабінет Міністрів України видає різні нормативні акти: постанови, розпорядження, затверджує правила, наприклад, постановою від 28 квітня 2001 р. затверджене Положення про порядок реєстрації переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, постановою від 21 червня 2001 р. затверджений порядок вивозу за межі України державних нагород з дорогоцінних металів і/чи дорогоцінних каменів і ін. Постановами Кабінету Міністрів України затверджені Правила ввозу транспортних засобів на територію України (21 травня 1994 р.), визначені шляхи і напрямки транзиту підакцизних товарів через територію України і пунктів на митному кордоні, через які здійснюються ввіз і вивіз цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України (6 травня 1996 р.).
Верховною Радою України визначаються основні напрямки митної політики України; система митних органів; розмір мита та умови митного обкладення; спеціальні митні зони та митні режими на території України; перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.
Президент України затверджує Положення про Державну митну службу України, має право її реорганізовувати чи навіть ліквідувати.
Значне місце в регулюванні питань митної справи займають видавані Держмитслужбой України накази, положення, правила, інструкції, у деяких випадках - методичні рекомендації, указівки, розпорядження, інформаційні листи. Такими актами регулюються: правовий статус зони митного контролю; діяльність митних ліцензійних складів; порядок ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; митне оформлення транспортних засобів, номерних вузлів і агрегатів, порядок спрощеного декларування гуманітарних вантажів і ін.
У випадку, коли необхідно установити норми і правила, що мають значення не тільки для митного регулювання, ний для інших галузей, приймаються спільні акти митної служби з іншими зацікавленими міністерствами і відомствами. Такі акти є обов'язковими для виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконавчої влади. Так, наказом Держмитслужби, Мінфіну, Нацбанку України від 12 вересня 1995р. була затверджена "Інструкція про порядок здійснення розрахунків по митних платежах з Державним бюджетом України".
Система митних органів України.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про митну справу в Україні"[9] від 25 червня 1991 р. систему митних органів України складають:
- Державна митна служба України (Держмитслужба);
- регіональні митниці;
- митниці;
- спеціалізовані митні управління та організації;
- установи і навчальні заклади.
Система митних органів України є дворівневою. До першого рівня відноситься Держмитслужба (здійснює свою діяльність на всій території України), а другого – територіальні органи, що здійснюють свою діяльність тільки на території визначеного їм регіону. При цьому межі діяльності регіональних митниць не завжди співпадають із межами адміністративно-територіальних регіонів.
Центральним органом виконавчої влади, безпосередньо здійснююче керівництво митною справою, є Держмитслужба України, що як центральний орган виконавчої влади України була створена Указом Президента України від 29 листопада 1996 р. № 1145 "Про державну митну службу України". Держмитслужба України стала правонаступницей ліквідованого Державного митного комітету України.
Держмитслужба у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною міжнародних договорів.
Основними завданнями Держмитслужби є:
1) захист економічних інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;
2) контроль за додержанням вимог митного законодавства України;
3) використання засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, створення сприятливих умов для участі України у міжнародному співробітництві;
4) удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
5) здійснення за участю Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
6) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;
7) боротьба з контрабандою, здійснення заходів щодо запобігання порушенню митних правил.
Держмитслужба України в межах своїх повноважень на основі й у виконання законодавчих актів видає накази, організовує і контролює їхнє виконання. У випадках, передбачених законодавством України, її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності і громадянами.
Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає Президент України. Голова має своїх заступників, розподіляє між ними обов'язку, визначає ступінь відповідальності заступників Голови і керівників підрозділів центрального апарата Держмитслужби України.
Голова Держмитслужби України в передбаченому порядку призначає на посаду і звільняє з посади працівників центрального апарата Держмитслужби України, керівників регіональних таможень і їхніх структурних підрозділів, таможень, спеціалізованих митних керувань і організацій, установ і навчальних закладів. А також затверджує структуру центрального апарату Держмитслужби України.
Для погодженого рішень стосовно питань, що відносяться до компетенції Держмитслужби України, обговорення найважливіших напрямків її діяльності в Держмитслужбі України створюється дорадчий орган - колегія. До складу колегії входять: Голова колегії, заступники голови за посадою, інші працівники Держмитслужби України. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням голови Митної служби. Свою роботу колегія проводить шляхом засідань, які збираються за потребою, але не рідше як два рази на квартал. Колегія приймає рішення більшістю присутніх на засіданні членів колегії. Рішення проводяться у життя, як правило, наказами голови Митної служби.
Складова частина системи митних органів - регіональні митниці. На сьогодні це: Східна, Карпатська, Дніпропетровська, Донбаська, Кримська, Київська, Південна, Дніпровська, Північна, Чорноморська, Західна регіональні митниці, Центральна енергетична митниця та Бориспільська й Севастопольська митниці(митниці прямого підпорядкування). Вони підпорядковуються Держмитслужбі і є державними установами й у передбаченому порядку безпосередньо здійснюють митну справу, координують і контролюють діяльність підлеглих їм митниць і спеціалізованих митних організацій.