Механізм реалізації державної політики зайнятості на регіональному рівні на прикладі Харківського (стр. 12 из 21)

перерозподілити попит на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день та тиждень. Такі підприємства повинні отримувати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових робітників;

здійснити бюджетне субсидування додаткової робочої сили на діючих підприємствах;

зберегти робочі місця, що не орієнтовані на отримання прибутку, а пов'язані з роботою в інтересах суспільства;

почати створення системи соціального партнерства.

Розширення зайнятості в майбутньому залежить ще й від зовнішньоекономічної політики. Серед багатьох її важелів, що впливають безпосередньо на функціонування ринку праці, слід назвати валютно-фінансову, зовнішньоторговельну, міграційну та інвестиційну політику. Політика залучення іноземного капіталу також є неодмінним важелем впливу держави на попит на національному ринку праці. В цілому інвестиції в реконструкцію та перебудову підприємств будуть мати трудозберігаючий ефект. Запобігання зростанню безробіття здійснюється через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення й перерозподілу зайнятих, реструктуризацію економіки і зростання вітчизняного виробництва.

Пріоритетним напрямком у реформуванні українського ринку праці є удосконалення системи оплати праці, розширення можливостей для отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка і окремих груп населення, підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили, сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості й ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації на конкретні соціальні і демографічні рівні суспільства. Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємоузгоджених рівні - макрорівень, регіонально-галузевий та первинний рівень — з властивими їм функціями і механізмами реалізації. На даному етапі розвитку ринкових відносин необхідна лібералізація ринку праці і створення для всіх підприємств умов, які дозволили б збільшити мобільність робочої сили і підняти продуктивність праці за рахунок закриття неефективних робочих місць. За умови зменшення податкового тиску звільнені робітники могли б переходити на знову створені робочі місця із стабільною виплатою заробітної плати. Така міграція робочої сили не сприяла б росту чисельності безробітних і, що дуже важливо, не призводила б до застійного безробіття. Зайнятість населення України повинна забезпечуватися завдяки проведенню соціально-економічної політики, яка спрямована на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвиток підприємств. За останні роки безробіття набуло виду крупного макроекономічного явища та перетворилося на самостійний фактор розвитку економіки. Однак в Україні досі не розроблено засад такої політики в галузі зайнятості, яка б сприяла посиленню реформ. Сьогодні стає зрозумілим, що роль безробіття як згубного наслідку фінансової стабілізації була недооцінена. У світі нагромаджено великий теоретичний та практичний досвід регулювання ринку праці. Україна ж потребує власного комплексного підходу до вирішення цих проблем. Результативна політика зайнятості повинна випереджати розвиток ринку праці і заздалегідь усувати усі можливі перепони до зменшення рівня безробіття. Основна мета нині - знизити безробіття хоча б в довгостроковому періоді.

3.2 Напрямки удосконалення державної політики зайнятості

В умовах реформування економічних відносин і побудови ринкового середовища в Україні відбулись значні і зміни в сфері соціально-трудових відносин. Сучасний стан зайнятості населення в Україні є певною перепоною для стабільності економічного зростання країни, подолання безробіття, соціального захисту громадян на ринку праці. Стратегічна мета державної політики зайнятості і одна з найважливіших функцій держави — сприяння забезпеченню повної та продуктивної зайнятості населення, максимальне використання соціального і трудового потенціалу нації. При цьому під повною в ринкових умовах слід розуміти таку зайнятість, за якої кожен бажаючий працювати матиме таку можливість.

Динаміка показників зайнятості протягом п’яти років свідчить, що за період 2005-2009 pp. відбулись зміни в перерозподілі зайнятого населення. Як видно із даних табл. 3.2, за п’ятирічний період чисельність зайнятих в усіх сферах економічної діяльності зменшилась більш ніж на 2,5 млн. осіб. Тобто кожен другий-третій працівник залишив відповідну сферу економічної діяльності, причому в державному секторі чисельність зайнятих скоротилась майже на дві третини, тоді як у колективному секторі збільшилась в два рази, а в приватному — в дев'ять разів. В результаті сучасна структура зайнятості населення за формами власності сформувалась так: із загальної чисельності зайнятих 34,4% припадає на державний сектор, 36,1% - на колективний, 29,5% — на приватний сектор господарювання. Тобто в цілому відбуваються позитивні зрушення в формуванні зайнятості населення. Але слід зауважити, що об'єктивно доцільне скорочення зайнятості в державному секторі не супроводжувалось адекватним розширенням робочих місць в інших секторах економіки. Більш детальний аналіз свідчить, що при значному зменшенні чисельності працівників державного сектора, перелив робочої сили у колективний сектор відбувався лише упродовж перших років становлення ринкових відносин. Надалі колективний сектор господарювання зазнав тих самих проблем, що і державний. Розбалансованість економічних процесів, невиважена господарська та фінансово-податкова політика призвели в багатьох випадках до скорочення економічної діяльності підприємств цієї форми власності, а отже і вивільнення працівників. В останні роки акціонування підприємств порівняно з першими роками економічних перетворень відбувається на суттєво новій основі і об'єктивно потребує вивільнення робочої сили. У результаті, як видно із даних табл. 3.2, темпи скорочення працівників приватної форми власності досягли майже такого рівня, як і державні.

Таблиця 3.2 Населення, зайняте в усіх сферах економічної діяльності за формами власності в Україні у 2005—2009 pp., тис. осіб

Показник	Рік
	2005	2006	2007	2008	2009
Чисельність зайнятих в усіх сферах економічної діяльності	23231,8	22597,6	22348,7	21823,7	21268,5
в т.ч. з державною формою власності	9618	8564,6	8112,6	7747,4	7316,4
приватною формою власності	4553,4	5174,8	5408,4	5630,5	6274,2
із них: чисельність зайнятих в інших сферах економічної діяльності	2364	2734,6	2933,7	3034,1	3205,2
Чисельність зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві	1863,8	2025,1	2100,6	2178,2	2232,6

За новими статистичними показниками, чисельність зайнятого населення класифікується за такою структурою (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 Чисельність зайнятих за місцем проживання та формами власності в Україні у 2007—2009 pp.

2007р.	2008р.	2009р.
Зайняте населення всього, тис. осіб	20098,2	20419,8	20238,1
у тому числі за формами власності, %: державна	47,1	44,0	43,1
колективна	36,0	35,6	33,0
приватна	16,8	20,2	23,8
міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0,1	0,2	0,1
Міське зайняте населення всього, тис. осіб	14049,9	14164,3	14169,1
у тому числі за формами власності, %: державна	53,7	50,5	48,2
колективна	31,0	31,6	30,7
приватна	15,2	17,7	21,0
міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0,1	0,2	0,1
Сільське зайняте населення всього, тис. осіб	5998,3	6255,5	6069,0
у тому числі за формами власності, %: державна	31,6	29,4	31J)
колективна	47,8	44,7	38,4
приватна	20,5	25,8	30,5
міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0,1	0,1	0,1

Порівнюючи рівень зайнятості за 2007-2009 рр. міського і сільського населення, спостерігаємо рівнозначні тенденції зменшення зайнятості у державному та колективному секторах, збільшення у приватному секторі, причому у сільській місцевості обсяг у два рази більший від міської місцевості за обстежений період. Важливим джерелом поглинання надлишків робочої сили та формування продуктивної зайнятості населення є розвиток малих і середніх підприємств. Всі ці явища свідчать, що механізм державного регулювання зайнятості населення як активна система державного впливу на забезпечення балансу інтересів населення, роботодавців та держави потребує подальшого удосконалення. На сучасному етапі в Україні в основному сформований державний механізм регулювання зайнятості (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Схема механізму державного регулювання зайнятості населення

Економічні важелі механізму державного регулювання зайнятості мають бути спрямовані на підвищення рівня зайнятості і конкурентоспроможності населення на ринку праці, а також низці заходів, які забезпечують мотивацію до високопродуктивної зайнятості та більш ефективного використання трудового потенціалу.