Будь-які дані про спорювання договорів купівлі-продажу спірного майна сторонами чи ТОВ “Добротвір”, яке не було стороною в зазначених договорах, відсутні. Немає в матеріалах справи і відомостей про оспорювання юридичною чи іншою особою права землекористування, фірми “Спілка”. Відсутність спору з цього приводу поряд з іншими документами підтверджується також листом голови Потіївської сільської ради М. від 15 квітня 1999 р. № 23.
Крім того, зі змісту позовної заяви та інших матеріалів, зокрема акта показань свідка №., постанову дільничного інспектора Радомисильського РВ УМВС України в Житомирській області. Зрозуміло, що перешкоди в користуванні майном чинилися позивачеві фізичною особою – П.
На підставі цього суд обґрунтовано зобов’язав П. не перешкоджати позивачеві у здійсненні ним прав власника спірного майна. Таке рішення суду не є перешкодою для вирішення спору між юридичними особами щодо зазначеного майна господарським судом (за наявності такого спору).
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справа Верховного СУДУ України постановила президії Житомирського обласного суду скасувала, як необґрунтовану, а рішення районного суду та ухвалу судової колегії у цивільних справах обласного суду залишила в силі.
Проте не всі спори. В який однією із сторін є громадяни, підвідомчі загальним судам. З прийняттям Закону України “Про банкрутство” з’явилася нова категорія справ – про банкрутство, під яким розуміється пов’язана з недостатньою кількістю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності – задовольнити в установлений строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Оголосити банкрутом можна лише в судовому порядку рішенням господарського суду. Законодавець виключає можливість звернення за розглядом вимоги про визнання особи банкрутом в якийсь інший орган. Установлена таким чином підвідомчість вказаної вимоги імперативною.
Правом на пред’явлення в господарському суді вимоги про визнання боржника банкрутом мають поряд з юридичною особою і громадяни – кредитори, які мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги, яких повністю забезпечені заставою.
Відповідно до ст. 1 ГПК країни господарчі спори з участю громадян-підприємців передані також на розгляд господарських судів.
Господарському суду підвідомчі справи, що виникають у зв’язку із оскарженням відмови у державній реєстрації, або якщо ця реєстрація не проведена у встановлений строк, якщо засновником (засновниками) підприємства є юридичні особи. У випадку, коли одним із засновників підприємства є не юридична особа, а з позовною заявою щодо відмови в його реєстрації або не проведення її у встановлений строк звертається засновник – юридична особа, позовна заява підлягає розгляду господарським судом.
Відповідно до статті 8 Закону України “Про підприємництво” судовий порядок скасування державної реєстрації підприємства встановлений для випадків: визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів, здійснення діяльності, що судового порядку, рішення про скасування державної реєстрації може бути визнане недійсним в порядку передбаченому законодавством.
Господарському суду також підвідомчі справи про вирішення спорів із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств, про визначення недійсними установчих документів. Чинне законодавство не передбачає розгляд в господарському суді позовів трудових колективів про визнання недійсними актів про ліквідацію або реорганізацію підприємства.
Відмова у реєстрації об’єднання громадян може бути оскаржена до суду загальної юрисдикції 1 ст. 16 Закону України “Про об’єднання громадян” оскільки до реєстрації об’єднання громадян не є юридичною особою.
Спори, пов’язані з примусовим розпуском (ліквідацією) об’єднання громадян, вирішуються господарським судом, на загальних підставах за заявою легалізую чого органу або прокурора. Проте стаття 2 ГПК і Угода про порядок вирішення спорів. Пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.92 р., не передбачають права прокурорів держав, що раніше входили до складу СРСР, на подання позовів до господарських судів України. Отже, до укладення відповідних міждержавних угод чи договорів, заяви таких прокурорів розгляду господарськими судами України не підлягають.
У визначенні підвідомчості справ зі спорів, що виникають у застосуванні Закону України “Про об’єднання громадян” господарському суду слід враховувати загальні правила, тобто виходити з суб’єктного складу учасників спору. Згідно із статтею 14 Закону України “Про об’єднання громадян” об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи лише у разі реєстрації (офіційного визнання), тому спори за участю громадських об’єднань, не зареєстрованих у встановленому порядку, а також спори про оскарження рішення легалізую чого органу про відмову у реєстрації господарським судам не підвідомчі. Відповідно до частини шостої статті 14 – місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети сільських, міських рад, реєструють в обов’язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян за умови, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об’єднань. В разі реєстрації місцевих осередків вони не набувають статусу юридичної особи, і тому спори за їх участю підвідомчі господарському суду лише за умови, якщо статутом об’єднання громадян місцевому осередку надане право здійснювати в господарському суді повноваження сторони у справі. Рішення (свідоцтво) про реєстрацію об’єднання громадян є актом державного органу, який здійснив реєстрацію. Тому позовні заяви про скасування реєстрації розглядаються господарськими судами на загальних підставах за встановленою підсудністю.
Таким чином, критерієм віднесення до підвідомчості справ господарським судам є характер спору, правовідносин та суб’єктивний склад учасників спору, що визначені Законом України “Про господарські суди” та Господарським процесуальним кодексом України.
У вирішенні питань щодо прийняття позовних заяв господарським судом слід розрізняти поняття підвідомчості та підсудності справ.
Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами. У відповідності з статтями 13, 142, 15 ГПК підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ.
Відповідно до ст.. 13 ГПК місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. А стаття 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, зазначає, що сторони в “Арбітражному застереженні” чи “Арбітражній угоді” вправі визначити лише орган, який вирішуватиме їх майбутні спори. Решта пов’язаних з підвідомчістю таких спорів господарським судом України питань вирішується відповідно до вимог ГПК, в тому числі і щодо предметної, територіальної та виключної підвідомчості спорів.
Територіальна підсудність справ господарському суду визначається ст.. 15 ГПК, де зазначається, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських органів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходження сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, так як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Справи у спорах, що виникають при виконані господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням справи залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією із сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.
Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Підсудність справи зазначається відповідно до розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи (наприклад, якщо Національний банк країни представлений його регіональним відділенням, яке має належним чином оформлені повноваження.
Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу Юридичної особи визначається відповідно до вимог ст.. 15 ГПК за місцезнаходження відособленого підрозділу, а не юридичної особи (наприклад, якщо Національний банк України представлений його регіональним відділенням, яке має належним чином оформлені повноваження.
Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог 15 ГПК за місцезнаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Господарським судом слід враховувати, що оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцезнаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та, коли спір не пов’Язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю – в господарський суд за місцем знаходження юридичної особи.