Суб'єкт адміністративних правовідносин – це фактично учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково приймає в них участь.
Важливо виділити, що суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю . Він виступає у вигляді однієї особи, здатний у відповідності зі своїми правами й обов'язками виражати і здійснювати визначене бажання як учасник конкретних управлінських відносин. Орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає винятково як одна особа.
Адміністративне право забезпечує правосуб’єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб'єктів адміністративного права складніше, крім системи суб'єктів якої-небудь іншої галузі права.
Суб'єктами адміністративного права є його органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їхнього апарата, і органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, і адміністрація підприємств, установ, організацій, і виконавчо- розпорядницькі структури органів місцевого самоврядування. Суб'єктами адміністративного права необхідно виділити і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні і т.д.
Суб'єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому, правове становище суб'єктів одного рівня не однакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то з'ясується, що вона має різницю в залежності від статі, віку, стану здоров'я (не усі можуть призиватися на військову службу, надходити в навчальні заклади). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділені біженці згідно з Законом України «Про біженців» від 24 грудня 1993р.
Суб'єктами адміністративного права є також суди й органи прокуратури. На них, як і на інші організації, покладаються зобов'язання дотримуватися пожежних, санітарних і інших загальнообов'язкових норм і правил (витрати на електроенергію, сплата оренди).
Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими якостями.
3.Громадянин як суб'єкт Адміністративного Права.
а).Статус громадян в адміністративно-правовій сфері.
Серед суб'єктів Адміністративного Права особливе місце займає громадянин. Мається на увазі громадянин, не наділений владними-розпорядницькими функціями, працюючий в організаціях або не працюючий (учень , пенсіонер). Такі громадяни не http://www.ukrlawyer.narod.ru/завжди знаходилися в орбіті державної діяльності, включалися в сферу адміністративно-правового регулювання, але далеко не однаковим образом.
Як уже відзначалося, XVII-XIX ст. характеризується відносинами владного веління держави і його органів до підданих, підвладних. Їх права були невеликі. Не випадково навіть наприкінці XIX ст. становище людини в адміністративно-правовій сфері найчастіше розглядалося через призму «дозволів влади». Мова йшла про обмеження особистої недоторканності, про публічне забезпечення непрацездатних.
Адміністративно-правовий статус громадянина трактувався і сприймався, насамперед, як проголошення і забезпечення його участі в державному управлінні.
Зрозуміло, конституційна й адміністративна правосвідомість і має свою специфіку в різних країнах, облік якої дозволяє уникнути механічного копіювання норм, процедур і структур.
Суспільні перетворення, що відбуваються нині в нашій країні, приводять до зміни адміністративно-правового статусу особистості. Це зв'язано, по-перше, з офіційними і конституційними ознаками, урахуванням і захистом прав і свобод людини – найважливішим обов'язком держави і її органів. Людина, її права і свободи є вищою цінністю.
По-друге, відбувається різке підвищення ролі закону в регулюванні статусу громадян, їхніх прав, обов'язків і відповідальності. Саме закон служить головним «гарантом нормовстановлення» у даній сфері відводячи підзаконній правотворчості скоріше правозастосовувальний і зміст, що забезпечує.
По-третє, адміністративно-правовий статус громадянина нині виявляється значно повно. Розширюється спектр його регулювання в багатьох сферах економічного, політичного і соціального життя. Звичайно, і органів, посадових осіб, зобов'язаних сприяти їхньої активності в цій сфері.
По-четверте, істотно підвищується роль закону і суду в охороні прав громадян. Відповідно повинна видозмінюватися тактика діяльності органів виконавчої влади і посадових осіб.
Сказане дозволяє охарактеризувати адміністративно-правовий статус громадянина. Бахрах Д.Н. зв'язує його з громадянством і вважає за можливе вести мову про три категорії громадян, про дві категорії іноземних громадян і особах без громадянства.
І все-таки характеристика загального адміністративного статусу громадян не дана. Вона може бути така: адміністративно-правовий статус громадянина України є встановлені законом та іншими правовими актами права, обов'язки і відповідальність громадянина, що забезпечують його участь в управлінні державою і задоволення публічних та особистих інтересів завдяки діяльності державних органів. Причому регламентуються й охороняються як індивідуальні права громадян, що зближує їх із процедурами приватного права, так і публічні права і їх “колективні вираження”.
Випливаючи з цієї логіки, ми виділяємо тепер адміністративно-правовий статус як загальний, базовий для своєї сфери, і види адміністративно-правових статусів, що опосередковують різноманітне правомірне поводження громадян. Але які? Відповідаючи на це питання, Бахрах виділяє спеціальні адміністративно-правові статуси індивідуальних суб'єктів, виходячи із соціальної ролі останніх. Це – статус членів адміністративних колективів, статус суб'єктів адміністративної опіки, статус жителів територій з особливим адміністративно-правовим режимом, статус суб'єктів дозвільної системи.
Виділимо інші види адміністративно-правових статусів громадян, виходячи з такого критерію, як характер їхньої гарантованої діяльності:
Перший – загальногромадянський статус у справах керування державними справами.
Другий – функціонально-клієнтський, коли громадяни задовольняють свої інтереси і потреби завдяки кореспондуючим обов'язкам органів, служб і посадових осіб.
Третій – що партнерськи сприяє, коли громадяни беруть участь у діяльності виконавчих органів і виконують різні соціально-правові ролі.
Четвертий – охоронний, коли громадянам забезпечується захист їхніх прав і законних інтересів як в адміністративному і судовому порядку, так і заходами суспільно-політичного впливу.
Зараз же підкреслимо сильний вплив міжнародно-правових принципів і норм на адміністративно-правові доктрини, правотворчість і практику національних держав.
У цікавлячій нас сфері найважливіше значення мають наступні положення Загальної декларації прав людини:
- кожна людина, де б не знаходилася, має право на визнання її правоздатності (ст.6);
-усі люди рівні перед законом і мають право, без всякого розходження, на рівний захист від якої б то ні було дискримінации (ст.7);
- кожна людина має право на ефективне відновлення в компетентних національних судах, у випадках порушення, його основних прав, наданих йому Конституцією чи Законом (ст.8);
-ніхто не може бути підданий свавільному арешту, чи затримці, вигнанню (ст.9);
-кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо чи за посередництвом вільно обраних представників (ст.21);
-кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні.
Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити своє вираження в періодичних і нефальсифікованих виборах, що повинні проводитися при загальному виборчому праві шляхом таємного голосування чи за допомогою інших рівнозначних форм, що забезпечують волю голосування.
Важливі положення для адміністративно-правової сфери ми знаходимо у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права.
Розвиток своєрідного “міжнародного адміністративного права” виявляється в нормах про права громадянина в рамках конституційного і адміністративного процесу й особливо помітно в документах Ради Європи.
Назвемо конвенції про захист цивільних прав і основних свобод (1950р.); Конвенцію про захист особистості в зв'язку з використанням автоматизованих персональних баз даних (1981 р.); резолюції про юридичну допомогу в цивільних, комерційних і адміністративних справах (1976 р.); про захист особистості (1977 р.); про юридичну допомогу і ради (1977р.). Показові рекомендації про застосування дискреційних повноважень адміністративною владою (1980р.); про міри, що полегшують звертання до юстиції (1981р.); про одержання інформації від публічної влади (1986р.); про публічні зобов'язання (1984р.); про адміністративні процедури, що впливають на велику кількість людей (1987р.); про забезпечення судового захисту по адміністративних справах (1989р.); про адміністративні санкції (1991р.).