Смекни!
smekni.com

Суб єкти адміністративного права (стр. 3 из 9)

Таким чином, подібні міжнародні адміністративно-правові процедури дуже вагомі. Їх використання в державній практиці дуже актуально, тому що сприяє активній реалізації громадянами своїх прав у відносинах з адміністрацією і їхньому надійному захисту. Безсумнівно, просочування адміністративно-правового статусу громадян нормами конституційного і міжнародного права має величезне значення. Їх не можна ігнорувати як у правотворчості, так і в адміністративному правозастосуванні.

Примітною тенденцією є підвищення ролі закону в регулюванні функціонально-клієнтських прав громадян у різних сферах. Причому підзаконні і відомчі акти до деякої міри відходячи убік, зберігаючи своє значення як кошту забезпечення реалізації прав громадян.

б). Суб'єкти Адміністративного Права в процесі.

Ще одним різновидом адміністративного статусу громадян є їхня участь, що партнерськи сприяє, у діяльності органів виконавчої влади. По суті справи, у всіх нормативних правових актах, присвячених статусу цих органів, міститься їхній обов'язок втягувати в державне управління і сприяти їхній участі в розгляді і вирішенні питань, віднесених до ведення відповідних органів. Звичайно, тут не обійтися без обопільного бажання обох сторін. Працівники державних органів повинні практично робити громадян своїми партнерами, а громадяни повинні знати, чим і як вони можуть допомогти у виконанні функцій того чи іншого органа, і охоче це робити.

Зрозуміло, у такому процесі участі громадян і самореалізації ними своїх прав є і соціально-психологічні, і юридичні аспекти. Психологи виділяють реакцію (позитивну чи негативну) на імпульси органів, участь у їхнє діяльності, власне електоральне поводження, пряма дія, участь у позаінституціональних рухах, а також апатію, бойкот.

Видозмінюється і статус громадян. У правових актах і в практичній діяльності існує чимало таких форм «статусної участі» громадян у діяльності державних органів, коли вони здобувають деякі властивості. Мова йде про більш широкий доступ у ці органи, про участь у підготовці питань, в аналізі службової інформації, у розгляді проектів рішень, у контрольних заходах.

Назвемо найбільш розповсюджені форми участі громадян, що партнерськи сприяє:

а) у складі колегій міністерств, держкомітетів, обласних адміністрацій;

б) як члени науково-технічних, координаційних, експертно-консультативних та інших рад;

в) у складі міжвідомчих комісій;

г) як члени суспільно-тематичних комісій – тимчасових чи постійних;

д) як «суспільних службовців» - позаштатних інспекторів, інструкторів, експертів, стажистів, і т.п. у структурі тих чи інших державних органів;

е) у складі підрозділів, що діють цілком на суспільних початках, прикладом яких були суспільні відділи виконкомів місцевих рад.

в). Права виконавців зв'язку.

У законі про «Права користувачів зв'язку» закріплені право користування зв'язком, вимоги до якості послуг зв'язку, пільги і переваги при користуванні зв'язком для окремих категорій громадян і організацій, гарантії таємниці зв'язку. Особливо виділимо статті про захист прав користувачів зв'язку на надання послуг електричного і поштового зв'язку належної якості, одержання інформації про такі послуги і про їхніх виконавців. Механізм реалізації цих прав регулюється законодавством України.

Користувач зобов'язаний: не допускати http://www.ukrlawyer.narod.ru/самовільної установки розеток і підключення до них телефонних апаратів, що не мають сертифіката відповідності, і незареєстрованних, що не мають сертифіката відповідності абонентських пристроїв передачі даних; не допускати використання телефонного апарата для навмисного заподіяння іншим користувачам занепокоєнь, і т.д.

Користувач має право: використовувати місцевий телефонний зв'язок для ведення телефонних переговорів, для передачі інформації будь-яким способом у межах припустимих навантажень; одержувати пільги і переваги, передбачені законодавством; зажадати відшкодування збитку, заподіяного суб'єктом, що хазяює, у випадках, передбачених законодавством.

Закон «Про захист прав споживачів» взяв на себе основне навантаження в даній сфері, створюючи юридичну базу реалізації клієнтських прав громадян і їхніх відносин із продавцями, виробниками. І органи виконавчої влади, і органи управління підприємств, організацій ввійшли в інший режим функціонування і відносин із клієнтами.

г). Закон «Про освіту»

У законі «Про освіту» зроблений акцент на державних гарантіях прав громадян в області освіти. Їхні права й обов'язки докладно регулюються в статутах освітніх установ і в актах відповідних міністерств, що містять загальнообов'язкові вимоги і стандарти.

Громадянам гарантується можливість одержання освіти незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежності до громадських організацій (об'єднань), віку, стану здоров'я, соціального, майнового і посадового статусу, наявності судимості.

4.Індивідуальні суб'єкти адміністративного права.

а).Адміністративна правосуб'єктність індивідуальних суб'єктів.

Адміністративно-правовий статус України встановлюється, насамперед Конституцією, актами органів представницької влади. У формуванні й особливо в реалізації складових даного статусу прав і обов'язків значна також роль органів виконавчої влади. Уряд, міністерства, губернатори видають чимало нормативних актів, що надають визначеним категоріям осіб пільги, закріплюють процедури діяльності різних інспекцій, установлюють правила (полювання, дорожнього руху і т.д.)

б)Адміністративно-правовий статус громадянина

Загальний адміністративно-правовий статус індивіда прийнято називати статусом громадянина. До 1992 р. усі вчені слідом за законодавцем розрізняли три різновиди громадян: громадяни України, іноземці й особи без громадянства1. Звичайно, всередині кожної з названих родових общностей є особливості. Так, Адміністративно-правові статуси постійно проживаючих в Україні і тимчасово прибулих іноземців не ідентичні.

У залежності від ступеня зв'язаності громадянина при реалізаціїїм своїх прав можна розрізняти 6 ступенів (ступіней) свобод:

1. Повна свобода.

2. Свобода, пов'язана з обов'язком повідомлення суб'єктів влади (явочний порядок реалізації прав).

3. Свобода, пов'язана з обов'язком реєструвати дії.

4. Свобода, обмежена обов'язком одержуватидозвіл. Суб'єкт влади зобов'язаний розглянути заяву, відмовлення в реєстрації може бути оскаржене у судовому порядку. _

5. Свобода, обмежена дискреційними повноваженнями влади при видачі дозволів на здійснення прав.2

Правозастосовчі акти, прийняті на основі дискреційних повноважень, судовому оскарженню не підлягають. А оскільки вищі органи в багатьох випадках мають право скасовувати акти підлеглих їм органів тільки по мотивах законності, та й оскарження дискреційних актів в адміністративному порядку часто не має змісту.

6. Повна несвобода.

Аналізуючи законодавство останніх років, неважко простежити, як іде процес розвитку прав громадян. Свобода упевнено виходить на більш високі ступіні. Так, наприклад, право на демонстрації піднялося на другу ступінь свободи, право на підприємницьку діяльність — з 6 на 2 (3 ступінь), правозайматисякарате — з 5 на 1.

З погляду на механізм реалізації, можна, виділити праваабсолютні (безумовні) і відносні. До абсолютного відносяться: права, якими особи користуються за своїм розсудом, а суб'єкти влади зобов'язані створювати умови і не заважати їх реалізації, захищати їх. Це, наприклад, право на адміністративну скаргу, вибір імені, працевлаштування, користування публічними бібліотеками, одержання загальної середньої освіти. Реалізація абсолютних прав залежить, головним чином чи навіть винятково, від свободи громадянина.

Відносними варто вважати такі права, для реалізації яких потрібний акт державного органа. Наприклад, наказ про призначення на посаду, ліцензія на здійснення визначеної діяльності. Свобода громадянина повинна бути опосередкована волею суб'єкта влади, актом застосування права.

Якщо взяти за основу привід (процесуальнапідстава) надання (визнання) права, то можна говорити про права, що встановлюються актом суб'єкта виконавчоївлади:

— визнаються, реалізуються без заяви особи, що має право (призначення стипендії, присвоєння військовослужбовцю чергового звання, речове забезпечення співробітників органів внутрішніх справ і т.д.)

надаються (визнаються) за заявою, що суб'єкт виконавчої влади зобов'язаний задовольнити, якщо відсутніпередбачені юридичною нормою підстави для відмовлення (наприклад, призначити пенсію, видати паспорт, ліцензію, прийняти відставку);

— надаються по розсуду суб'єкта виконавчоївлади, що реалізує свої дискреційні повноваження (наприклад, призначення на державну посаду).

В залежності від кола осіб, яким права надаються,
і основ їхнього виникнення можна розрізняти загальні і спеціальні права. Останні найчастіше є пільгами, що даються по ознаках:

а) демографічною-демографічним-соціально-демографічним (хворим, багатодітним, змушеним переселенцям і т.д.);

б) суспільно корисної діяльності (ветеранам, військовослужбовцям, Героям України, державним що служить і ін.).

По змістурозрізняються наступні групи прав громадян:

1) на участь у державномууправлінні. Це права: на державну службу; на внесення пропозицій; на одержання необхідних документів і інформації у встановленій формі; організовувати, брати участь, виходити із громадських об'єднань; припиняти протиправні дії; засновувати газету й ін.;

2) на державну участь, сприяння, допомогу компетентних організацій. Мова йде, наприклад, про право одержувати платні блага, одержувати і користатися безкоштовними благами (бібліотеками й ін.), одержуватиорганізаційну (у працевлаштуванні,наприклад), технічну, санітарно-епідеміологічну, медичну й іншу допомогу;