Розрізняють різні види й форми конституційного контролю; додаток [1]:
· попередній – тобто, коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив у законну силу;
· наступний контроль – коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.
За правовими наслідками контроль може бути:
-обов’язковим;
-факультативним.
За формою виділяють:
-Абстрактний контроль – питання про відповідність певного акта Конституції розглядаються поза конкретними обставинами застосування даного акта. В цьому випадку орган конституційного контролю підтверджує конституційність акту або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути і попереднім, і наступним.
-Конкретний контроль – може бути тільки наступним, бо пов’язаний він з обставинами, що виникли в процесі застосування відповідного нормативно-правового акту.
В такому випадку сторона, справа якої вирішена або вирішується на підставі відповідного нормативно-правового акту, оспорює таке рішення, підтвердивши це тим, що акт, на основі якого вирішено справу, на її погляд не відповідає Конституції. Зазвичай такий контроль здійснюється при розгляді справи у суді.
Суть Конституційної юстиції – в перевірці законів і інших нормативно-правових актів на відповідність їх Конституції України, спеціальними або загальними судами, що наділені повноваженнями скасовувати чи призупиняти неконституційні положення цих актів, - обов’язковий атрибут правової держави, на шлях розбудови якої стала Україна.
2.3. Суб’єктами правового захисту Конституції України є:
- сама Конституція, в якій передбачено жорстку процедуру внесення змін до неї. Прикладом такої процедури є розділ ХІІІ КУ, де йдеться про те, що законопроект про внесення змін до Основного Закону може бути поданий до ВРУ ПУ або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу ВРУ. Такий законопроект схвалюється більшістю від конституційного складу ВРУ, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 2/3 від конституційного складу ВРУ на наступній черговій сесії. Крім вище зазначених дій, даний законопроект може, відповідно до ст. 156 КУ, затверджуватися всеукраїнським референдумом.
КУ не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України.
КУ не може змінюватися в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Законопроект про внесення змін до КУ, який розглядався ВРУ і закон не був прийнятий може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.
ВРУ за час своєї діяльності не може змінювати двічі одні і ті ж положення КУ.
Законопроект про внесення змін до КУ розглядається ВРУ за наявності висновку Конституційного Суду України, щодо відповідності вищезазначеним вимогам КУ цього законопроекту.
- Глава держави – Президент України, котрий згідно п.2. ст. 102 КУ є гарантом її додержання.
- ВРУ – єдиний законодавчий орган державної влади, до повноважень якого належить внесення змін до Конституції (ч.1. ст 85 КУ).
- Центральні і місцеві органи виконавчої влади: наприклад, згідно ст.119 КУ місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують виконання КУ і ЗУ, актів ПУ, КМУ, інших органів виконавчої влади.
- Правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатура.
Згідно ст. 2 ЗУ “Про судоустрій України” суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, що гарантовані КУ і законами[8].
Прокуратура в особі своїх представників – прокурорів здійснює прокурорський нагляд за додержанням законів. Тобто діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, КУ, зміцнення правопорядку.
Відповідно до статті 4 ЗУ “Про прокуратуру” завдання останнього визначають її роль у здійсненні правової охорони КУ, а саме:
- прокуратура захищає від неправомірних посягань закріплені КУ – незалежність республіки, суспільного та державного ладу, прав національних груп і територіальних утворень;
- захищає гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.[9]
Досить важливу роль серед суб’єктів правого захисту КУ відіграє адвокатура – добровільне професійне громадське об’єднання, яке покликане згідно з КУ сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Це положення закріплене в статі 1 ЗУ “Про адвокатуру”.[10]
КСУ, який згідно своїх повноважень вирішує питання про відповідність Конституції, законів і інших правових актів ВРУ, актів ПУ, КМУ, ВР АРК та офіційне тлумачення Конституції і законів України (п. 1, п.4. ст. 13 Закону України “Про Конституційний Суд України”) і (ст. 150 КУ).[11]
3. Конституційній Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні
Це визначено в ст. 147 КУ та ст. 1 ЗУ “Про Конституційний Суд України.”[12] та у ст. 3 п. 2. ЗУ “Про судоустрій”.[13]
Згідно з КУ (ст. 127) судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції. Завданням КСУ є гарантування верховенства КУ як Основного Закону держави на всій території України.
Інститут конституційного правосуддя існує у переважній більшості сучасних країн. Це пов’язане з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис, якої є верховенство права і його головного джерела – конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства Конституції є судовий конституційний контроль.
Традиційно виділяють дві системи конституційного правосуддя: американську і європейську.
При американській системі, конституційність законів і інших правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції. Така система має два різновиди. В одних країнах конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції, тобто будь-який суд може вирішувати питання про конституційність нормативного акта. В інших країнах конституційний контроль здійснює тільки Верховний Суд. Основна відмінність європейської системи від американської полягає в тому, що конституційне правосуддя виділено із загального правосуддя.
Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Це ж стосується і України, адже як уже зазначалось КУ визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що КСУ разом із судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу.
В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору стосовно правової природи КСУ. Зокрема КСУ розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової, тому останніми роками у світі дедалі більше обґрунтовується думка про те, що має існувати і четверта влада – контрольна.
У багатьох країнах контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду (конституційні суди, рахункові палати, державні контролери, суперінтенданти, омбудсмени). Інститути контрольної влади посідають самостійне місце, і організаційно відокремлені від інших гілок влади.
Ограни контрольної влади не встановлюють загальних правих поведінки, як це робить законодавча влада; не займаються державним управлінням, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових, та ін. справ, що становить сферу діяльності судової влади.
Органи контролю, і зокрема КСУ, займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ й не мають права втручатися в оперативну діяльність підприємств і установ. Звичайно вони доповідають про результати перевірок іншим органам держави, які й застосовують відповідні заходи до порушників. Самі ж органи контролю, у тому числі КСУ, зазвичай, ніяких покарань призначати не можуть.
КСУ посідає особливе, відокремлене від інших органів держави, місце. Це підвереджується наступним:
- незважаючи на те, що про КСУ йдеться у розділі VІІ КУ, від не є складовою, а ні загальних, а ні спеціалізованих апеляційних судів;
- правовий статус КСУ визначено в окремому розділі ХІІ “Конституційний Суд України”, цим і підкреслюється значення КСУ як спеціального органу конституції юрисдикції.
- система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів відрізняється від КСУ тим, що: КСУ не має власної системи; порядок призначення судів загальної і спеціальної юрисдикції дуже відрізняється від порядку формування КСУ; вимоги, що пред’являються до судів КСУ відрізняються від вимог щодо суддів загальної і спеціальної юрисдикції, на діяльність КСУ не поширюються норми процесуальних кодексів України; КСУ має власну, притаманну лише йому процедуру розгляду питань своєї компетенції, КСУ приймає специфічні і властиві тільки йому акти; до суддів цього Суду пред’являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та місця проживання в Україні; акти цього органу не підлягають спеціальному та касаційному оскарженню; судді КСУ призначаються на суворо визначений строк і вони не входять до складу Вищої ради юстиції.
Отже, Конституційно-правовий статус КСУ визначається у розділі ХІІ КУ і ЗУ “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 р.
Стаття 147 КУ визначає сутність КСУ і його призначення, яким є: