Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.
Підставами добровільної ліквідації юридичної особи можуть бути рішення вищих або уповноважених ними органів (на цій підставі ліквідуються корпорації, об єднання громадян, профспілкові, релігійні та інші громадські організації);
рішення органів або осіб, які створили юридичну особу (на цій підставі ліквідуються установи);
закінчення строку, на який створено юридичну особу, або досягнення цілей, заради яких вона створена (на цій підставі можуть ліквідуватися споживчі кооперативи).
Юридичні особи можуть бути добровільно ліквідовані й на інших, передбачених законом, підставах.
Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи; рішення суду про заборону діяльності юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або суперечить цілям діяльності юридичної особи, або діяльності, забороненої законом.
Банкрутство є однією з найбільш поширених підстав примусової ліквідації юридичної особи.
Засновники юридичної особи або органи, що прийняли рішення про ліквідацію юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, який проводить державну реєстрацію юридичних осіб. Цей орган вносить в Єдиний державний реєстр юридичних осіб відомості про те, що юридична особа перебуває в процесі ліквідації.
Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється ліквідаційна комісія, її створює орган, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, або інший уповноважений орган.
З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами юридичної особи.
Ліквідаційна комісія встановлює порядок і строки ліквідації юридичної особи, а також строк для заявлення претензій кредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Повідомлення про це дається в офіційній пресі за місцем знаходження юридичної особи. Ліквідаційна комісія вживає заходів по стягненню дебіторської заборгованості юридичної особи, по виявленню претензій кредиторів (сповіщає їх письмово про ліквідацію юридичної особи), оцінює наявне майно юридичної особи, яка ліквідується, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його органові, що прийняв рішення про ліквідацію.
Деякі особливості ліквідації юридичної особи як банкрута встановлені Законом України «Про банкрутство» (в редакції від 30 червня 1999 р.).
Закон чітко визначає коло осіб, які можуть звернутися із заявою до арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом.
Такими особами можуть бути: кредитори юридичної особи; сама юридична особа; прокурор.
До згаданих вище кредиторів відносяться громадяни та .юридичні особи, які мають підтверджені належними Документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені.
Кредиторами, у розумінні Закону «Про банкрутство», Можуть бути також податкові інспекції, державні інспекції контролю за цінами, установи Державного фонду сприяння зайнятості населення, установи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Української Державної страхової комерційної організації, профспілкові організації працівників агропромислового комплексу та працівників рибного господарства тощо.
Боржник має право звернутися з заявою про визнання себе банкрутом до арбітражного суду з власної ініціативи у разі своєї фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності, тобто коли він не здатний задовольнити вимоги кредиторів через брак активів у ліквідній формі (грошові кошти, цінні папери тощо).
Прокурор може звернутися із заявою до арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом (ст. ст. 2, 5 та ін. АПК України), якщо йому стане відомо про навмисне або фіктивне банкрутство юридичної особи.
Навмисне банкрутство можна визначити як навмисні дії керівника або власника комерційної юридичної особи, спрямовані на створення або збільшення неплатоспроможності підпорядкованого Йому підприємства з метою одержання особистої вигоди або вигоди для інших осіб.
До навмисного банкрутства прирівнюються завідомо некомпетентні ДІЇ по веденню справ юридичної особи.
Фіктивне банкрутство означає завідомо неправдиве повідомлення юридичної особи про свою майнову неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки або розстрочки належних платежів або знижки боргів.
Суб'єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності
Послідовність розрахунків з кредиторами ліквідованої юридичної особи залежить від того, в якому порядку ця особа ліквідовується.
При ліквідації юридичної особи в добровільному порядку, а також на інших підставах, крім, банкрутства, законодавець не встановив черговості задоволення претензій кредиторів. Так, при ліквідації колективного сільськогосподарського підприємства в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетом, установами банку і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідованим підприємством. Майно, що залишилося після задоволення претензій цих кредиторів, розподіляється між членами підприємства (ст. 33 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»). При .ліквідації спілки споживчих товариств, перед тим, як майно розподілити між членами спілки, потрібно провести розрахунки по оплаті праці, виконанню зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами (ст. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію»).
Якщо ж юридична особа ліквідується як банкрут, то в Законі «Про банкрутство» встановлена чітка черговість задоволення претензій кредиторів (ст. 31).
У першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою, та деякі інші вимоги.
У Другу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства).
У третю чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.
У четверту чергу забезпечуються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.
У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу.
У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги. Законом-встановлено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої.
У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належної кожному кредиторові суми.
Вимоги, що надходять після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються, і відповідні борги вважаються погашеними.
Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.